Саме таку картину відкривають дослідження Joanna Jurewicz, присвячені найдавнішій індійській традиції, а також праці Bruce Lincoln, зокрема його книга Death, War, and Sacrifice. Хоча обидва дослідники працюють у різних методологічних площинах і мають різні інтелектуальні акценти, їхні підходи дивовижно перетинаються в розумінні фундаментального зв’язку між насильством, смертю і творенням порядку.
Для ведичної традиції, яку аналізує Юревич, світ ніколи не був нейтральним або стабільним простором. Космос перебував під постійною загрозою хаосу. Саме тому центральне місце у ведичній релігії займає поняття ṛta — космічного порядку, ритму, правильності буття. Але цей порядок не існує сам по собі. Його потрібно підтримувати через ритуал, жертву, молитву, а іноді — через війну. Давньоіндійська людина не відокремлювала сакральне від політичного або військового. Битва між племенами мислилася як продовження боротьби богів із силами хаосу. У цьому сенсі людська війна була віддзеркаленням космічного конфлікту.
Особливо важливим тут є образ бога Індри, центрального героя багатьох гімнів Рігведи. Індра вбиває змія Врітру, який утримує води й перешкоджає життю. Перемога Індри — це не просто військовий тріумф божества над чудовиськом. Це акт космогонічного насильства, через який світ відновлюється і знову починає існувати. Води звільняються, повертається родючість, світло перемагає темряву. Насильство тут не руйнує космос, а навпаки — створює його. Саме ця ідея надзвичайно зближує Юревич із Лінкольном, який у своїх працях постійно підкреслює, що індоєвропейські міфи дуже часто засновують порядок через первинний акт насильства.