“…Ця типологічна, кодово-генетична, хромосомна спорідненість ментів з бандюками аж волала про себе. Найгірше, що вона поширювалася далеко за межі цієї контори – це була всенародна спорідненість, адже всюди були вони, ця велика українська родина, ця пародійно-травестійна mafia , родина-родина – від батька до сина, роде наш красний, роде наш прекрасний – низькорослі, лисі, у спортивних шмотках, усе місто повниться ними – вони висиджували в кафе, в автомобілях, купчилися коло базарів, вокзалів, бензозаправок, кіосків, бряжчали ключами, чухали задниці, лузали насіння, крали, срали і так далі, а от хрестоносці були високими й мали довге волосся, і довгасту форму черепів, і чисті руки, й дзвінкі серця, й оскільки вони йшли визволяти Гріб Господень, то тричі по дев'ять разів щогодини співали молитву до Марії, тож коли ми втрьох із дочкою врешті вирвалися з цього розграбованого міста, я готовий був крикнути ритуальне “Гайль!” – так наче іншого вияву для почуттів уже не існувало… Мій добрий приятель Гого живе в Нью-Йорку, але щоліта відвідує Україну. “Знаєш, - каже він, - якось я зрозумів, чому все так паскудно. Я зауважив, що у вас молоді хлопці й чоловіки люблять сидіти навпочіп (с.33)ки просто серед вулиці. Вони збираються по п'ятеро-четверо і сідають колом навпочіпки. При цьому мовчать, курять і спльовують. Це, безумовно, татарські гени. Це татари серед степу”. Взагалі – то це насправді звичка, що виробляється на зоні. При цьому руки розслаблено випростовуються вперед – ліктем до коліна, щоб оддихалі. Але я не став руйнувати Гогової історіософії. Хай думає про лучників Тамерлана. Усе одно ми їх побили, сказала б на це пані з Білорусії…” (С.33-34).