Наталія Литвин: Звироднення Європи і поява новітніх етносів

На початку червня 2002 р. культурологічна фундація «Європейський гуманітарний інноваційний інститут» (м.Трір) оприлюднила прогноз змін у народонаселенні і культурній географії Європи на найближчі 150 років. Прогноз базовано на еволютивній комп’ютерній моделі CNMP-Algar, розробленій німецькими програмистами у 1999-2000 роках. Інтернет-анонс інституту повідомляє, що кількість варіантів і факторів впливу, врахованих прогностичною моделлю, не має прецедентів та аналогів.

Згідно прогнозу, найбільші зміни у кількості і складі народонаселення Європи за найближчі півтора століття відбудуться у Франції і в Східній Європі. Вже у 2080 році кількість неєвропейців у Франції складе 55-60%. А ще 10—13% громадян Франції кінця ХХІ століття будуть належати новій етнічній спільноті – афроєвропейській, рівень консолідації і впливу якої дозволить говорити про нову, «кольорову» західно-європейську націю із значним ресурсом життєздатності і порівняно швидкою динамікою народжуваності.

На той час всі традиційні європейські нації будуть мати, за висновками аналітиків, стабільну демографічну від’ємність і, як наслідок, перестаріле населення, неспроможне якісно сприймати виклики часу. Коментатори цього прогнозу говорять про те, що через 50 років Європа породить новий феномен – «народності» виключно міського типу мешкання, із синтетичними (безфольклорними) культурами та мішаними, переважно сленгово-функціональними, говірками. Зародки таких «народностей» (у «пролетарських» передмістях Парижу, Марселя, Відня, Лондону) вже досліджуються етнографами. Вони передбачають, що расові та національні зсуви приведуть до поступового видозмінення європейського психокультурного ландшафту в бік недемократичних, замкнених і кланових афро-азійських культурних і релігійних систем. У 2150 році, за цим прогнозом, кількість мусульман у Західній Європі перевищить число практикуючих християн.

Щось подібне, але з більш «жорсткою» динамікою, очікує також Східну Європу. Прогноз CNMP підтверджує здогадки про катастрофічне збезлюднення слов’янських країн у найближчі 40-70 років і появу на їх території ненаселених «екологічних дір» на кшталт Чорнобильської зони. Не виключено, що одна з цих «дірок» охопить теперішню Донеччину і значний шмат Луганщини [так і сталося з 2014 р.].

Росію очікує масове переселення китайців і зкитайщення спочатку Сибіру (через 60-80 років), а потім виникнення на рубежі ХХІІ століття багатомільонного єврокитайського етносу із сильною присутністю реліктової російської культури. Російська мова може значно збагатитись китайською і тюркською лексикою. Великі російські міста стануть етнічними «реакторами», де масова гібридизація виплавить нові динамічні і, не виключено, войвничі суб-етноси з імперською культурною ментальністю.

Україна у найближчі 150 років може відбутись як територія «етнічного транзиту» єврокитайців на Захід. Процес поступового розселення монголоїдної раси Європою призведе до «вимивання» слов’янського населення з території сучасних України і Молдови (а можливо і з території Балкан). На землях України поступово виникнуть три етнокультурні зони: «єврокитайська» на сході, «причорноморська» (багатоетнічна), з гібридизованою культурою, яка описується терміном «постімперський релікт» і «карпатсько-поліська» (переважно слов’янська за генезою) з сильним впливом глобальної англомовної та єврокитайської культур. За рахунок такого «транзиту», населення українських міст (особливо причорноморських) різко зросте між 2040 і 2080 роками. У цей період не виключені етнічні конфлікти за володіння ресурсами і транспортними артеріями. Крим може стати частиною вищевказаного російсько-китайського етнічного поля.

Андрій Шкiль: Україна як царство дрiмоти

Україна – це капище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал – наполегливе очікування безкоштовного дива. Кажуть, що під лежачий камінь вода не тече. Українці з цим не згодні. Ми триста років сиділи в центрі Европи i чекали “самостійности”. Господь не витримав цього знущання i здійснив диво. Вдоволені результативністю свої релігії, ми чекаємо інших чудес. Наприклад, процвітання i благополуччя. При цьому нас не лякає час i швидкоплинність життя. Ми поводимося, мов безсмертні люди, яким не падає на голову цеглина, а лише мішки з твердою валютою. Українці – це нація, цілком позбавлена комплексу неповноцінности. Зі всіх видів очікування ми обрали найдосконалішу філософську форму. Як особи із усталеним уявленням про світ, ми вганяємо навколишнє життя у зрозумілі нам алгоритми розвитку. Все “знаючи”, ми перебуваємо у постійному очікуванні, використовуючи наперед заготовані ярлики. Черговий парламент для нас – ніщо. Черговий прем’єр для нас – ніхто. Флот – це те, що ділиться саме по собі. Гривня – це рубль. Свиня – це сусід. А сало – це продукт.

Активні ділові люди в наших очах виглядають як стурбовані меркантильні дурні, позбавлені традиційної української духовности. А з іншого боку, вони підтверджують очікувані нами чудеса. Не рухаючись з місця i не роблячи жодних зусиль, ми спостерігаємо за змінами навколо: нашестям іномарок, будівництвом нових крамниць, появою дивовижних товарів. Ми дивимося на все це, як на закономірний наслідок своїх очікувань.

Теоретично у нас все є. Головне, цього дочекатися. Непорушність тихого українського раю очевидна. Турки з москалями приходять i проходять, а дівчатка з віночками i дідусь з бандурою – вічні. Свою головну релігійну пісню ми зробили державним гімном, “згинуть наші вороженьки. як роса на сонці” – тобто самі по собі... “Запануєм i ми, браття, у своїй сторонці” – тобто коли-небудь, зараз нам не до цього. “Ще на нашій Україні доленька доспіє” – іншими словами, ситий українець незрілими плодами харчуватися не звик. Для нас доля – це не факт теперішнього часу, а те, що досі не існує. Все, що з нами стається, не має жодного значення, тому що у кожній українській хаті мешкають монахи, значно кращі за буддійських, знайомі із небаченим почуттям нірвани.

Антон Рачев: Пътят към Властта и Новите Десни

“Ние живеем в епоха на тотална информатизация и технократска диктатура. Възможно е да игнорирате компютъризацията, да не гледате телевизия и видео, укривайки се в някое запустяло селце, съчинявайки букет от сонети. Толкова по-зле за вас. Тогава сами отпадате, и то доброволно от времето, и строите своя собствен затвор.”
Павел Тулаев – гл. редактор на сп. “Атеней”

Днес пацифизмът не е вече на мода. Жестоки са условията на борбата за съществуване, за успех, за победа. Ден след ден, месец след месец, година след година, е в ход едно непресекващо съревнование, безкомпромисна конкуренция, безмилостна борба за надмощие.

Всъщност са налице достатъчно основания да се счита, че с приключването на “студената война” набира скорост една друга, още по-всеобхватна по своите мащаби такава. Тя се води в нови пространства, с нови технологии, в нея участват нови субекти. Новият тип агресии са направлявани и ръководени от мултинационални компании, интернационални корпорации, от международни банки и организации. Целта им – установяване на “нов световен ред”, а инструментите им – новите технологии и комуникации. Това води и до промяна във формите на противопоставяне.

Ако в миналото е било достатъчно да се щурмува определена крепост, да се влезе в нея и да се диктуват на нейните жители условията на завоевателя, то днес проникването и контролът над хората се реализира в хилядократно по-голям мащаб с помощта на електронните средства за масова информация.

Умберто Еко: З приводу західної вищости

Всі релігійні війни, які закривавлювали світ протягом століть, були породжені пристрастями та прислужували спрощеним протиставленням: Ми і Решта, Добрі і Злі, Білі і Чорні. Так, західна культура була багатою (не лише сьогоднішні Просвітники, але набагато раніше, в епоху коли францискан Роджер Бекон закликав плекати мови, бо, мовляв, так само як “невірні”, ми маємо до вивчення ті ж самі речі) і тому, що вона намагалася піддати світлу пошуків та критичному розумові “розірваність” згубних спрощеностей.

Звичайно, так було не завжди: як Гітлер, що палив книжки, ув’язнював “деґенероване” мистецтво, нищив “нижчі” раси, чи фашизм, – вони примушували мене в школі співати “Боже, прокляни англійців”, тому, що вони є “народом, який їсть п’ять разів в день”, тобто є неповноцінними ненажерами порівняно до поміркованих спартанських італійців, але це все факти приналежні західній культурі.

Але для нашого обговорення з молоддю це найкращі аспекти західної культури, в усякому разі, якщо ми не бажаємо нових веж, що обвалюються: це стане зрозумілішим в ті часи, що прийдуть після нас.

Елемент незручности: часто не мала успіху спроба схопити різницю, яка існує в ідентифікації та в її чистих підставових коренях; розуміння того, що існують інші коріння, й інші міркування про те, що є добрим і злим. Стосовно моїх коренів, коли мене запитують: де я би радше вирішив провести мої пенсійні роки – в селищі Монтеферато, в чарівних околицях Абруццо чи на м’яких пагорбах, що оточують Сієну, я оберу Монтеферато. Але тоді це все одно не буде справедливим щодо інших реґіонів нижньої Італії чи П’ємонту.

Алєксандр Тарасов: Голомозі / Скінгеди: Нова протофашистська молодіжна субкультура в Росії

Росія – країна арійців! Годі, позбиткувались з нас усякі жиди і більшовики. Ми, арійці, тут господарі. І ми будемо господарями. Коли ми прийдемо до влади – ми усіх вишикуємо попід стінами і всім скажемо: “Жиди і комісари – крок вперед!” І всіх жидів і комуняк – з кулемета. Потім скажемо: “Вузькоокі та чорнодупі – крок вперед!” І всіх вузькооких і чорнодупих – на копальні та лісоповал. Нехай працюють... Хай живе Тисячолітній Великий Райх Арійської Нації!..
З промови неназваного промовця-скінгеда на мітингу White Power [Влада Білих] у Москві навесні 1997 р.

Чи траплялись вам групи молодих людей з голеними головами, в однакових чорних джинсах і маскувальних куртках без комірів, у високих армійських черевиках, з нашитим на рукаві прапором рабовласницької Конфедерації? Це й є голомозі, а ще – скінгеди [Від англ. skin head – голена голова]. Самі себе вони називають коротким словом скін.

Про них майже не пишуть, але поміж підлітків великих міст вони – уже легенда. Дорослі намагаються їх не помічати, причому не лише пересічні обивателі, але й представники закону. Але вони заявляють про себе самі, стаючи дедалі нахабнішими й агресивнішими. В листопаді 1998 р. в Архангельську судили групу наці-скінів, котрі навесні того ж року створили організацію, яка поставила за мету вигнати силоміць з Архангельська усіх “чорних”. Члени групи – підлітки від чотирнадцяти до вісімнадцяти років – носили пов’язки із свастикою і давали “присягу арійця”... Всього за два тижні вони здійснили понад десяток збройних нападів на “кавказців” (одній з жертв було завдано сімнадцять колото-різаних ран). Лідери кавказьких громад Архангельська прийшли до місцевого міліцейського керівництва і попередили, що коли це триватиме й надалі, то вони можуть не стримати своїх земляків від масових заворушень, – після чого в архангельських правоохоронних органах, природно, “усіх познімають”. Міліцейському керівництву останній аргумент видався дуже переконливим – і групу швидко виявили і заарештували. На суді, однак, усі відбулись умовними термінами і лише 18-річного лідера групи Зикова засудили до семи років ув’язнення. Цікаво, що факт створення расистської організації судові “довести не вдалось”.

У Москві в попередньому ув’язненні перебуває ще одна група скінгедів – так звані “чистильники”. Всі вони також підлітки: молодшим – років по шістнадцять, старшому – дев’ятнадцять. Група проводила “зачистку” Москви від бомжів, які начебто “поганили образ столиці”– їх наці-скіни, не довго думаючи і не зважаючи на національність, убивали. Точна кількість вбитих невідома, позаяк смерть бомжа зазвичай залишається нерозслідуваною. Поки що слідство висунуло звинувачення в трьох убивствах і одній спробі убивства.