Сучасний лівий націоналізм спирається на двох незагарпунених буржуазною пропагандою „китів”, а саме: антиколоніалізм („повернення ідентичності”) та антикапіталізм („актуалізована соціальна ідея”) Антиколоніалізм полягає у відродженні справжнього, неспотвореного імперською магією етнічного „Я” суб’єкта, колектива, народу, нації. Сьогодні його прихильники активні у Західній Європі, Південній Америці і трохи в Африці.
Антиколоніальні „рухи за визволення” діляться на дві досить умовні частини: правоспрямовані, тобто на тих, хто апелює до історичної пам’яті і народних архетипів і лівоспрямовані, головною мотивацією котрих виступає класова ідентичність, котра у свою чергу нерозривно пов’язана із національною. Таким чином, якщо перших умовно можна назвати „націонал — соціалістами”, то других, відповідно — „соціал — націоналістами”. Нас, природно, цікавлять останні, позаяк реакційно налаштовані земляки — реваншисти нам не друзі, хоча, правду кажучи — і не вороги. В кожному разі "рідний реакціонер завжди приємніший іноземного революціонера". Лівий націоналізм грунтується на очищеному від ортодоксальної маячні марксизмі, в той час як з’являються замішані на анархізмі, представниками котрої в Україні є група „Бриколаж”, я, і інші невідомі адепти новітньої Н-А доктрини. Про це дещо пізніше, а зараз поговоримо про тих, кого можна назвати лівими націоналістами і чи може лівий бути націоналістом взагалі. Почнемо з кінця — так насправді, лівий (анархіст, соціаліст, синдикаліст, комуніст) і постійна апеляція до інтернаціонаціоналізму, наскільки органічно вони співвідносяться з патріотизмом? Так, саме із патріотизмом, оскільки англомовна калька слова „націоналізм” в перекладі з тієї ж англійської означає „патріотизм”, тобто „любов до Батьківщини” (не плутати з ксенофобією і шовінізмом). Спобуємо, як справжні євреї, поставити зустрічне питання — а чому, власне кажучи, я український (анархіст, соціаліст, синдикаліст, комуніст) не можу любити свою Батьківщину, своїх батьків, свої сім’ю без шанса бути звинуваченим у надмірній „традиційності”, ніби-то не притаманній для справжніх лівих? Хто, як не я і хто замість мене любитиме вищеназване і чому вони? Відповідь проста як уміння їздити на велосипеді — раз навчився і вже не розучишся — раз осягнув і більше не помилишся — немає жодних підстав віддавати ці, зрештою природні і сакральні почуття різним консерваторам від політики, мракобісам, реваншистам, окупантам і імперіалістам. Причому не лише чужоземним, але і своїм теж. Українські ксенофоби (а я переконаний, що попередній жарт про реакціонера-революціонера справжні революціонери зрозуміли) і вітчизняні реакціонери не кращі за російських, польських, румунських, які там ще ходили стежками нашої історії. Різниця між ними лише у тому, що український реакціонер (окупант-реваншист-імперіаліст) поняття потенційне, в той час як будь-який чужоземний — онтологічне. Словосполучення „лівий націоналізм” складається із двох слів. В українській мові це означувальний прикметник і наступний за ним іменник. Насправді жодне із них не визначає, але органічно доповнює інше, недоречне і беззмістовне без слова-супутника.
В нашій семантиці „лівий” — це антикапіталістично налаштований і класово свідомий революціонер, інтелігент, робітник, пенсіонер. В тій же семантиці „націоналіст” — це антиколоніально налаштований той самий, але вже національно орієнтований революціонер, інтелігент, робітник, пенсіонер.
Антиколоніальні „рухи за визволення” діляться на дві досить умовні частини: правоспрямовані, тобто на тих, хто апелює до історичної пам’яті і народних архетипів і лівоспрямовані, головною мотивацією котрих виступає класова ідентичність, котра у свою чергу нерозривно пов’язана із національною. Таким чином, якщо перших умовно можна назвати „націонал — соціалістами”, то других, відповідно — „соціал — націоналістами”. Нас, природно, цікавлять останні, позаяк реакційно налаштовані земляки — реваншисти нам не друзі, хоча, правду кажучи — і не вороги. В кожному разі "рідний реакціонер завжди приємніший іноземного революціонера". Лівий націоналізм грунтується на очищеному від ортодоксальної маячні марксизмі, в той час як з’являються замішані на анархізмі, представниками котрої в Україні є група „Бриколаж”, я, і інші невідомі адепти новітньої Н-А доктрини. Про це дещо пізніше, а зараз поговоримо про тих, кого можна назвати лівими націоналістами і чи може лівий бути націоналістом взагалі. Почнемо з кінця — так насправді, лівий (анархіст, соціаліст, синдикаліст, комуніст) і постійна апеляція до інтернаціонаціоналізму, наскільки органічно вони співвідносяться з патріотизмом? Так, саме із патріотизмом, оскільки англомовна калька слова „націоналізм” в перекладі з тієї ж англійської означає „патріотизм”, тобто „любов до Батьківщини” (не плутати з ксенофобією і шовінізмом). Спобуємо, як справжні євреї, поставити зустрічне питання — а чому, власне кажучи, я український (анархіст, соціаліст, синдикаліст, комуніст) не можу любити свою Батьківщину, своїх батьків, свої сім’ю без шанса бути звинуваченим у надмірній „традиційності”, ніби-то не притаманній для справжніх лівих? Хто, як не я і хто замість мене любитиме вищеназване і чому вони? Відповідь проста як уміння їздити на велосипеді — раз навчився і вже не розучишся — раз осягнув і більше не помилишся — немає жодних підстав віддавати ці, зрештою природні і сакральні почуття різним консерваторам від політики, мракобісам, реваншистам, окупантам і імперіалістам. Причому не лише чужоземним, але і своїм теж. Українські ксенофоби (а я переконаний, що попередній жарт про реакціонера-революціонера справжні революціонери зрозуміли) і вітчизняні реакціонери не кращі за російських, польських, румунських, які там ще ходили стежками нашої історії. Різниця між ними лише у тому, що український реакціонер (окупант-реваншист-імперіаліст) поняття потенційне, в той час як будь-який чужоземний — онтологічне. Словосполучення „лівий націоналізм” складається із двох слів. В українській мові це означувальний прикметник і наступний за ним іменник. Насправді жодне із них не визначає, але органічно доповнює інше, недоречне і беззмістовне без слова-супутника.
В нашій семантиці „лівий” — це антикапіталістично налаштований і класово свідомий революціонер, інтелігент, робітник, пенсіонер. В тій же семантиці „націоналіст” — це антиколоніально налаштований той самий, але вже національно орієнтований революціонер, інтелігент, робітник, пенсіонер.