Петро Дрогомирецький: Тарас Шевченко як педагог-просвітитель української нації

Незбагненно: ширяючи у піднебесних висях неперевершеної – світового виміру –філософської поезії, Тарас Шевченко «раптом» звернув свій зір до «простого» – творення й укладання дитячого підручника, видавши майже передсмертного часу «Буквар» [1]. Власне, повна назва його «Буквар південноруський» 1861 року. Дивування з нагальності видання безпідставні, бо поет у нашій пам’яті – великий просвітитель нації, а тому, вочевидь, ішлося про термінове, невідворотне, доконувальне заповнення, чи, радше, «ліквідацію» відчутної лакуни в освіті покривджених «рабів отих німих» на шляху його безперервної, послідовної місії просвітництва. «Цю свою просвітницьку місію Шевченко усвідомлював глибоко і звершував її послідовно – до останнього постуку серця» [2, с.3].

Поет уклав буквар восени 1860 року як посібник для навчання грамоти українською мовою дітей і дорослих у недільних школах (вони відкрилися 1859 року). Ледь не перед самим новим 1861 роком – наприкінці грудня – книжечка була надрукована десятитисячним тиражем, проте на її титульній сторінці позначена не фактична дата появи «продукту», а наступний (1861 рік), що й підтверджено «метрикою» назви й датування на обкладинці оригіналу.
Не побачивши масштабності мислення Т. Шевченка, його побратим по Кирило-Мефодіївському товаристві Пантелеймон Куліш дорікав автору абетки: «Почав “Кобзарем”, а закінчив «Букварем». Несприйняття Пантелеймоном Кулішем «Букваря» Тараса Шевченка можна пояснити його честолюбством та надмірною вимогливістю до друга-однодумця. Адже сам П. Куліш уклав і видав для шкіл «Граматку» (1857 рік) [3].

Автор «Граматки» переслав її до Нижнього-Новгорода, де Т. Шевченко затримався, повертаючись із заслання, в очікуванні дозволу на право жити в Петербурзі. Вітання поета на появу книжки П. Куліша були щирі і сердечні.

За задумом Т. Шевченка «Буквар» лише перша цеглина його внеску до побудови народної освіти. Наступними мали б бути реалізація інших, як видно з його листа до Михайла Чалого: «Напечатать лічбу (арифметику) і ціни, і величини такої ж як і “Буквар”. За лічбою – етнографію і географію. А історію, тілько нашу, може вбгаю в 10 коп. Якби Бог поміг оце мале діло зробить, то велике само б зробилося» [4]. Задумана серія Т. Шевченкових книжок, зрозуміло, розпочиналась «Букварем», що навчав грамоти українських дітей.
Видання малої книжечки збігається не тільки із шляхетним планом Т. Шевченка просвіщати простий народ, але й з відлунням мрій і намірів, які панували між учасниками таємного Кирило-Мефодіївського братства. Як відомо, до нього належав і Т. Шевченко. У надзавданнях і програмах товариства було й заснування українських шкіл, видання рідною мовою книжок, підручників для широкого загалу. Навіть більше – мріялось про викладання точних наук українською мовою.
Т. Шевченко, як бачимо, мислив категоріями глобальними – здійсненням цілісної системи національної освіти, починаючи, звісно, з початкової, хоч ніколи докладно про це не писав. Однак, його бачення ролі освіти у суспільному й загальнонаціональному та духовному житті особи і народу простежуємо у підтексті, суголосному з його художніми творами.
Органічний зв’язок з ідеєю поширення просвіти й навчання безпосередньо підтверджений рядком з поезії, де виявлено драматичну силу його стану душі:
І день іде, і ніч іде,
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
Створення цього поетичного шедевру відбулося в часі, коли поет був перейнятий практичними думками і суєтними турботами про видання свого «Букваря».
Покликання невеликої книжки – навчати дітей, просвіщати їхніх батьків і таким чином вивищити колонізовану націю до рівня європейської освіченості.
Шевченковому «Букварю», як уже згадувалося, передувала «Граматка» П. Куліша. Гуманні прагнення обох українських просвітителів дуже подібні, а тому й зближуються концептуально. Посібники близькі не тільки за побудовою, але й за змістом навчального матеріалу. Вони скомпоновані з трьох розділів: «Молитви», «Українські думи» і «Прислів’я». Обидві книжки розпочиналися азбуками і однаковими шістьома уривками із Шевченкових переспівів «Давидових псалмів», які в обох випадках призначені для читання по складах. Треба думати, що П. Куліш з пошани до поетичного генія та співчуття до його долі увів їх у «Граматку», вперше публікуючи п’ять віршів із переспівів, переважно в уривках.
У «Букваря южноруського» уже був попередник – «Граматка» П. Куліша і Тарас Шевченко на це зважав. Але не наслідував її, хоч Кулішеве видання було для того часу своєчасним і корисним. До того ж і розкішним: великого об’єму, з ілюстраціями, декоративними заголовними літерами і з доцільними коментарями до матеріалу.
Пріоритетом навчального посібника Т. Шевченка уже з першої сторінки були демократизм і гуманність:
Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити.
З братом добрим добро певне
Познать, не ділити?
Матеріальні перипетії видання «Букваря» дивним чином повторили історію викупу Т. Шевченка з кріпацтва. Щоб розжитися на кошти на видання дитячого посібника, поет вирішив намалювати автопортрет і розіграти його в лотерею. Задум удався, і у вересні 1860 року на виставці у Петербурзькій Академії мистецтв Т. Шевченко презентував п’ять офортів та автопортрет, мальований олійними фарбами. Виставлені твори набули резонансу у мистецьких колах. Зібрані кошти дали можливість успішно здійснити видання «Букваря».
«Буквар південноруський», – стверджує О. Гончар, – був улюбленою працею нашого національного генія, його прощальною, лебединою піснею, яку він посилав з похмурих берегів Неви далекій своїй Україні, її дітям, її прекрасному юному цвіту, в чиєму достойному майбутті поет вбачав і своє власне безсмертя» [2, с.4]. І в поетичному слові і в «Букварі» Т. Шевченко утверджував свою віру в майбутнє народу. Вони не ідентичні, але є рідними дітьми генія.
Ідеї гуманізму Т. Шевченка в освіті продовжені і наслідувані І. Франком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою, Б. Грінченком, О. Пчілкою та іншими. Т. Шевченко як просвітитель посідає провідне місце поруч з великими гуманістами людства – Г. Сковородою, Л. Толстим, Ж.-Ж. Руссо.
Любов Т. Шевченка до дітей – загальновідома, хрестоматійна і сприймається як незаперечна. Прозорі і зрозумілі мотиви, що спонукали поета до занурення в тему нужденного дитинства та принизливої юності, зумовлені біографічними чинниками. Сила Шевченкової поезії мала своїм підґрунтям тодішню реальність, в якій стати на захист найбільш уразливої і беззахисної верстви соціуму – дітей, було суспільним подвижництвом.
Наскрізь пройняті гуманізмом поезії Т. Шевченка присвячені природі, гармонії людських душ. Якщо згадати вірші періоду середини 40-х років ХІХ століття і наприкінці життя: «Садок вишневий коло хати…», «…Над Дніпровою сагою», відчуваючи ностальгійну любов до рідного краю, замилування пейзажами рідного краю, українського села. Український пейзаж – це природа безхмарного літа, буяння, цвітіння й ніби зриме відчуття пахощів садів, левад, над якими постійно світить лагідне сонце.
Безмірна й виразно окреслена у різних проекціях рідна природа не могла не зачепити дитячих сердець і не викликати високих почуттів. Т. Шевченко був переконаний: якщо такої гармонії буде досягнуто, то інші проблеми України можуть вирішитися, й діти будуть жити в щасті й достатку.
Спонукання у поетичній творчості до дитячої тематики має й суб’єктивні чинники: раннє сирітство, убоге дитинство та важка юність поета стали стрижневими у віршах «Мені тринадцятий минало», «І золотої, і дорогої», «Доля» та інших.
Реалії сирітського дитинства відбилися поезією чистого кришталю в Орській фортеці 1847 року. Моральна атмосфера заслання загадковим покликом перегукнулася із споминами про далекі й гіркі дитячі роки. Поезія набуває характеру соціального узагальнення. Ліричний герой віршів-спогадів уособлював життя найбільш вразливої верстви українського селянства – сиріт-наймитів.
Ліричний цикл Т. Шевченка «Доля», «Муза», «Слава» (1858 р.) відкривається віршем «Доля». Наскрізною ідеєю цього триптиха є самоусвідомлення поетом своєї невблаганної долі, яка стала для нього школою життя. Т. Шевченкова «Доля» набула свого часу великої популярності і стала дороговказом не тільки для дорослих, але й для молоді:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
У малярстві Т. Шевченко теж не оминув теми знедоленого дитинства, унаочнивши його співчутливими композиціями. У Шевченка-художника є декілька малюнків, де зображені кобзарі з хлопчиками-поводирями. Образ такого хлопчика сприймається як невід’ємний від видющого тільки душею кобзаря. Щемлива картина засвідчує, як уважно, зосереджено дослуховується до співу кобзаря хлопчик, змальований із зворушливою ніжністю та виразністю.
Педагогічно-просвітницькі погляди Т. Шевченка формувалися у нерозривному зв’язку з його суспільно-політичними вподобаннями. Громадським покликанням поета стала органічна потреба просвітительства. Це кредо він утверджував своєю творчістю впродовж усього життя.

1. Шевченко, Т. Буквар південноруський 1861 року / Т. Шевченко. – К. : Веселка, 1991. – 63 с.
2. Гончар О. Батько Тарас – дітям України / О. Гончар // Шевченко, Т. Буквар південноруський 1861 року. – К. : Веселка, 1991. – К. : Веселка, 1991. – С. 3-5.
3. Куліш П. Граматка / П. Куліш. – СПб. : Типография им. И.А.Кулиша, 1857. – 141 с.
4. Шевченко Т. Повне зібрання творів у 12-ти томах / Т. Шевченко. – К. : Наук. думка, 2003. – Т.6. – С.216-217 (текст) ; С.526-527 (примітки).