Наши корни: Прометеизм - Солидаризм - Интегральный национализм - Консервативная революция (Фалангизм, Новые правые, Идентаризм)
Наше сегодня: Этнооптимизм - Интертрадиционал - Национальная Революция
Наше будущее: Археократия - Энархизм - Империум Человечества

Our roots: Prometheism - Solidarism - Integral Nationalism - Conservative Revolution (Falangism, New Rights, Identarism)
Ours today: Ethnooptimism - Intertraditional - National Revolution
Our Future: Archeocracy - Enarchism - Imperium of Humanity

15.11.2021

Микола Бандрівський: Про т. зв. "останки князя Осьмомисла"

Тридцятиліття повторного відкриття "останків князя Осьмомисла": сумніви посилюються і закрадається підозра, чи не маємо ми, тут, справу з історичним фейком....

Завтра, 14 листопада, для мене - особливий день, бо минає рівно тридцять років відтоді, як я, з двома своїми колегами - Романом Суликом і Юрком Лукомським,  під час розкопок у підземеллі Святоюрського собору у Львові, відкопали перепоховані останки чоловічого скелету, які сьогодні увійшли в науку під назвою: "останки князя Осьмомисла".

Серед кісток, які ми тоді - 14 листопада 1991 року віднайшли, лежала скляна капсула із запискою, яка була написана на бланку Музею НТШ довоєнного періоду, датована 31 серпня 1939 роком, мала розлогий текст і підписана Ярославом Пастернаком (її повний текст з коментарями ми опублікували в "Записках НТШ" і в "Богословії"). В Записці мовилося, що це саме ті людські кістки, які він знайшов у 1937 році у кам'яному саркофазі під підлогою Свято-Успенського собору княжого Галича.

І, як це прийнято в науці, ми не мусіли вірити лише "на слово" навіть такому авторитетному знавцеві археології, яким був Ярослав Пастернак, а тому зіставили знайдені ним тоді в Галичі кістки з їх фотографіями, які цей вчений опублікував у своїй книзі "Старий Галич" (Краків, 1944). При зіставленні цих світлин з тими кістками, які знаходилися у викопаній нами скриньці, виявилося, що вони – ідентичні. Причому, навіть, у деталях: як от, черепні шви, очні орбіти, форма і прикус зубів, місця зламів на кістках та ін. Ці наші припущення підтвердив також Зенон Погорецький – професор антропології Саскатунського університету з Канади, якому ми, на пару днів, передали ті кістки на вивчення (він же, зробив тоді першу графічну й пластичну реконструкції за знайденим черепом).

Отже, усі сумніви відпали: перед нами знаходилися тлінні останки людини, яку Ярослав Пастернак і, майже всі дослідники донині, ідентифікують з особою князя Ярослава Осьмомисла.

…Пізно ввечері, того ж 14 листопада, Радіо Ватикан, з посиланням на прес-бюро УГКЦ (яке тоді розміщувалося на одному з поверхів у, поруч розташованому, готелі "Турист") передало коротку інформацію про цю сенсаційну знахідку під час наших розкопок.

До того моменту панувала думка, що кістки князя, віднайдені ще перед війною Ярославом Пастернаком, були безповоротно втрачені в горнилі тих лихоліть. Нашої заслуги у їх віднайденні не було жодної, оскільки ніхто з нас - за тими "княжими останками" - не шукав; просто, як кажуть, вони потрапили нам "під руки".

Здавалось-би, радій душа! Знову маємо давній раритет, та ще й який - кістки одного з наймогутніших володарів тогочасної Європи, яким був князь Ярослав Осьмомисл!

Однак... Через якийсь час після тих наших розкопок у святоюрській крипті, у мене почали закрадатися сумніви: а, чи правий був Ярослав Пастернак у своєму трактуванні, знайдених, ним, останків, саме як княжих? Які аргументи він, тоді, висував?

По-перше, основним аргументом для першовідкривача "останків Ярослава Осьмомисла" було те, що вони знаходилися у кам'яному саркофазі, а це, на думку Пастернака, ніби то, однозначно вказувало на "княже" походження похованої у ньому, особи.  А, тепер - особливо цікаве: станом на сьогоднішній день, самих лише саркофагів та їх частин – майже аналогічних до "осьмомислового" саркофагу, на теренах княжого Галича знайдено більше півтора десятка! (див. прим.1 нижче цього тексту).

По-друге, сумнівним, як для поховання вінценосної особи, видається захоронення князя Ярослава Осьмомисла під підлогою в притворі (навіть, не в самій церкві). А, як знаємо, у кафедральних соборах Київської Русі і Галицько-Волинського князівства не відомо жодного випадку захоронення князя під підлогою собору, а, майже завжди – у бічних каплицях на видноті й у пишно оздоблених кам'яних саркофагах із надзвичайно тонкою й мистецько вишуканою різьбою (див. примітка 2 нижче цього тексту).

По-третє, під час відкриття кам'яного саркофагу у княжому Галичі, Ярослав Пастернак не знайшов при кістяку жодних предметів чи навіть ознак, які б могли вказувати на існування при небіжчикові якихось речей.  Виникає питання: якщо, за словами Ярослава Пастернака, це поховання є унікальне, то чому ним не було зроблено бодай зарисовки взаємного розміщення кісток у цьому саркофазі?

Причому - повністю відсутні також фотографії, які б задокументували непорушене розташування тих кісток у момент їх виявлення. Адже, першовідкривача на розкопі супроводжували першокласні фотомитці (наприклад, відомий західноукраїнський кінооператор Юліан Дорош).

І, знаєте що мене дивує? Ярослав Пастернак опублікував, у своїх численних статтях і монографіях, кілька десятків різноманітних світлин з розкопу того 1937 року (коли було знайдено "останки князя Осьмомисла"), навіть загальні фото саркофагу є, а от щодо того, що в ньому знаходилося – жодної світлини, ні рисунку, ні опису, ні навіть згадки!

Як це пояснити? 

Разом з тим, знаємо, з якою скрупульозністю підходив Ярослав Пастернак до фіксації подібних речей (а у даному випадку йдеться ж бо про найунікальніше відкриття всього його життя!) (див. прим. 3 нижче тексту).

Звичайно, мені сьогодні шкода відмовлятися від усього того багатолітнього щирого мого захоплення пастернаковою концепцією "останків князя Осьмомисла", і носитися з тим  "ореолом" співвідкривача кісткових решток одного з наймогутніших володарів Європи ХІІ століття. Однак, факти і їх незаангажований аналіз, змушують зайняти іншу позицію...

Примітка 1. 

Зазначу, що кам'яні саркофаги, зроблені з монолітної брили місцевого вапняку, у княжому Галичі почали знаходити ще з кінця ХІХ століття і в наступні роки.  У 1985 р. Юрій Лукомський в урочищі "На Царинці" в Крилосі відкрив фундаменти невідомого з літописів мурованого храму ХІІ ст., в якому виявив три кам'яних монолітних саркофаги, два з яких були в самому центрі храму, а третій, який власне й містив поховання чоловіка й жінки, - у південному приділі.  Останній саркофаг, довжиною близько 2,15 м та вбудований у фундамент храму, був заготовлений, як припускає його першовідкривач, ще за життя похованих у ньому осіб. Останні могли бути засновниками або ж ктиторами цього храму.  Згадані перші два саркофаги із церкви "На Царинці" також, мабуть, призначалися для чоловіка і жінки. Цікаво, що поруч зі згаданим третім саркофагом із церкви "На Царинці" Юрій Лукомський розчистив також четвертий, але – розбитий кам'яний монолітний саркофаг, який на зовнішній поверхні стінок був прикрашений геометричним рельєфом.  Окрім цих чотирьох кам'яних монолітних саркофаги, які походять лише з однієї і далеко не найбільшої церкви на теренах давнього Галича, відомі й інші знахідки майже цілком аналогічних саркофагів, які в усьому схожі з "осьмомисловим" саркофагом, віднайденим Ярославом Пастернаком.  Вперше на один з них при північній стіні церкви Спаса натрапив Ізидор Шараневич разом із священиком Левом Лаврецьким. Такі ж саркофаги, в тих самих приблизно розмірах і техніці викуття, були обстежені Ізидором Шараневичем в урочищі "Цвинтариська" та при Свято-Миколаївській церкві у Вікторові. На цілу низку фрагментів розбитих кам'яних монолітних саркофагів натрапляв Ю.Лукомський й у 1990 р. проводячи дослідження на полі "Церквиська" в тому ж Крилосі.  Отже, саркофаги, аналогічні до знайденого Я. Пастернаком 1937 р. у Свято-Успенському соборі княжого Галича, становили звичайний виріб місцевих ремісничих майстерень і часто використовувались у літописному Галичі для захоронення духовних осіб, засновників або ктиторів церков навіть у другорядних (за статусом) храмах Значне число таких саркофагів, зокрема, зростаюча їх кількість в останні роки, власне й дає підстави переглянути ту виняткову роль, яку свого часу надав Ярослав Пастернак виявленому ним саркофагу. Цим я хочу підкреслити, що сама наявність саркофагу, принаймні, у галицько-руських храмах княжої доби, ще зовсім не означає привілейований (при земному житті) статус похованої в ньому особи.

Примітка 2. 

Те, що в кам'яному саркофазі із Свято-Успенського собору княжого Галича був захоронений не князь, а якась інша, можливо, духовна особа, свідчить надто скромний вигляд самого саркофагу, який ніби спеціально витриманий у християнсько-аскетичних традиціях.  Таке останнє місце спочинку більше б пасувало духовному достойникові (в одній з праць висловлено припущення про захоронення в ньому сучасника князя Осьмомисла – єпископа Козьми).  Розміщення поховання під підлогою, над якою, у буквальному розумінні, щодня приходило багато парафіян, означало, згідно з релігійними канонами, зречення самого себе і своєрідне "розпинання" тіла після смерті.  Такий спосіб поховання і вибране для цього місце більше відповідало б поводженню з останками духовної особи монашого чину.  Хоча, з візантійських джерел знаємо, що саме з ХІІ ст. вінценосні особи ромеїв відмовлялися від поховань у пишно оздоблених саркофагах, а надавали перевагу захороненням у скромних нішах-аркасоліях, розташованих у бічних стінах всередині соборів, які майже нічим не відрізнялися від захоронень звичайних осіб.  Цими актами візантійський імператорський двір повертався до чистоти і простоти первісного християнства. Отож, не виключено, що й представники галицького двору у тому числі й вінценосні Рюриковичі, також могли перейняти схожі традиції поводження з померлим тілом.

Примітка 3. 

Зрештою, на розкопі в Крилосі тоді все фотографував і навіть, час до часу, фільмував процес досліджень, згаданий вище, визначний західноукраїнських кінооператор і сценарист Юліан Дорош.  Працював в той час з Я. Пастернаком в Крилосі і Соломон Чортковер – знаний на той час антрополог, який перед тим одержав широке визнання в світі своїми працями з антропології семітів в Іспанії.  Тобто, кожний з цих трьох фахівців – Я. Пастернак, Ю. Дорош, С. Чортковер у своїх галузях були одними з найкращих і раптом – майже цілковита відсутність польової документації по кістяку із саркофагу!  Крім того, згідно із заключеннями сучасних антропологів (наприклад, того ж проф. Зенона Погорецького із Саскатунського університету з Канади) серед кісток із саркофагу чітко виділяються останки щонайменше двох дорослих осіб…  Слід також зауважити, що на відстані 25 см на схід від згаданого саркофага у притворі того ж Свято-Успенського собору в теперішньому Крилосі Я. Пастернаком було розчищено, як відомо, ще одне поховання – жіноче, покладене в дерев'яну труну, яка була опущена на глибину 0,6 м під підлогу притвору.  І знову – ні плану, ні зарисовок, ні фотографій цього жіночого поховання в момент виявлення чи розчистки Ярослав Пастернак не залишив (або ж, якщо бути більш обачними у припущеннях, то слід висловитися з цього приводу приблизно так – "…цієї польової документації досі не віднайдено…").  Маємо лише фотографії кісток обох черепів й решток скелетів, зроблених вже, здогадно, в лабораторії або ще там, в полі.

Череп "княжни", яка була похована з овнішньої сторони біля саркофагу, сьогодні зберігається у фондах археологіїї Історичного музею на площі Ринок під №28. Череп "князя Осьмомисла", був перепохований, тоді, в святоюрській крипті в одній з аркасолей, поруч з кістками ще 70-ти останків небіжчиків, рештки яких були нами розкопані впродовж тих чотирьох місяців, у засипці крипти.

Детальніше про різні перипетії, пов"язані з цим незвичайним відкриттям, дивіться у:

https://zbruc.eu/node/72559

https://risu.org.ua/…/in…/monitoring/religious_digest/68870/

http://ifoonsku.ucoz.ua/…/20_rokiv_tomu_vdru…/2011-11-15-975

Бандрівський М.С. "Отсим заявляю під словом чести… "Відкриття тлінних останків Галицького князя Ярослава Осмомисла // Вісник НТШ. Міжнародне видання Наукового Товариства ім.Т.Шевченка у Львові. Львів, 1992. № 1. [співат.: Сулик Р., Лукомський Ю.]

Бандрівський М.С. Нові матеріали до історії катедри св.Юра у Львові // "Богословія". Рим, 1994. № 56. С.157-195. [співавт.: Сулик Р., Лукомський Ю.]

Бандрівський М.С. Роль греко-католицької Церкви у підготовці та проведенні історико-археологічних досліджень княжого Галича// Українські землі часів короля Данила Галицького. Церква і держава.-Львів.-с.129-133

Бандрівський М.С. Митрополит Андрей Шептицький меценат української археології // Берестейська Унія. Статті й матеріали. Львів, 1996. С.204-207

Бандрівський М.С. Пам'яткоохоронна діяльність митрополита Андрея Шептицького // Записки Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника. Львів, 2000. Вип.7-8. С.459-466

Бандрівський М.С. Ярослав Пастернак і антропологічні студії у Львові// Постаті української археології.-Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині.-Львів, 1998.-Вип.7.-с.99-101

Бандрівський М.С. Митрополит Андрей Шептицький – меценат західноукраїнської археології (за матеріалами співпраці з директором Музею НТШ Ярославом Пастернаком)//МДАПВ.-Львів, Вип.19.-с.93.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...