Олег Однороженко: Меч "Коваль ЮА": до питання методики турбо-деконструкторів

Перипетії довкола переатрибуції та вилучення з експозиції Національного музею історії України (National Museum of the History of Ukraine) старожитного меча з вірогідним написом «КОВАЛЬ ЛЮДОТА» викликав неабиякий резонанс серед української громадськості (матеріал Ірина Костенко та Irena Chalupa на сайті «Главком»). 

Заперечуючи закиди щодо провокативності своїх дій, директор НМІУ Ф. Андрощук заявив, що «”Коваль Людота” – це міф, такий самий, як і його українське походження» [відповідь Ф. Андрощука на сайті НМІУ], й на підтвердження цих категоричних висновків послався на власну англомовну статтю 2003 р. в шведському часописі «Fornvännen» [Androshchuk F. The Hvoshcheva sword. An example of contacts between Britain and Scandinavia in the Late Viking Period // Fornvännen. Journal of Swedish Antiquarian Research. – Vol. 98. – Stockholm, 2003. – P. 35–43].

Майже той самий текст було опубліковано й в Україні, але під іншою назвою [Androshchuk F. The «Ljudota Sword»? (An Episode of Contacts Between Britain and Scandinavia in the Late Viking Age) // Ruthenica. – Vol. ІІ. – Київ, 2003. – С. 15–25]. Як випливає з відповіді Ф. Андрощука на сайті НМІУ в цій статті/статтях було ґрунтовно спростовано висновки російського історика А. Кірпічнікова про наявність на мечі ХІ ст., що був знайдений поблизу с. Хвощове на Полтавщині, кириличного напису. На цю статтю/статті активно посилалися в дискусіях і співробітники музею, що стали в обороні професійних чеснот і неупередженості свого керівника. 

Звернення до змісту розрекламованої статті (далі розглядаємо варіант опублікований у часописі «Ruthenica»), втім, породжує більше питань ніж відповідей. У вступі до неї Ф. Андрощук робить несподівану заяву про те, що до нього руків’я меча «ніколи не вивчалося»: «Probably because of its evident uniqueness, the hilt of the sword has never been studied» [Androshchuk F. The «Ljudota Sword»? – P. 15]. Попри те, що оздобленню меча з Хвощового присвячена окрема стаття А. Кірпічнікова [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч // Советская археология. – Москва, 1965. – № 3. – С. 196–201], на яку Ф. Андрощук у своїй спростувальній статті жодного разу не покликається. І це, як побачимо далі, не випадково. 

Ф. Андрощук полемізує зі своїм попередником, залучаючи для цього скорочені спостереження А. Кірпічнікова в його узагальнювальних працях [Kirpichnikov A. The Connection between Russia and Scandinavia in the 9th and 10th Centuries, as Illustrated by weapon Finds // Varangian Problems. Scano slavica. – Supplementum I. – Copenhagen, 1970. – 66 ff, fig. 6–7; Кирпичников А. Древнерусское оружие. – Выпуск І. – Москва – Ленинград, 1966. – С. 37, табл. ХІІІ–XV]. Зокрема, наводить «висновок» А. Кірпічнікова, в якому той начебто стверджував, що «меч є зразком місцевого виробництва, що відображало культурне різноманіття і технічні впливи: західноєвропейські (техніка напису), скандинавські (оздоблення) та місцеві (кирилиця і форма навершя)»: «He also claimed that the sword is a specimen of local production, reflecting diverse cultural and technical influences: Western European (the inscription technique), Scandinavian (the decoration) and local (Cyrilic letters and form of the pommel)» [Androshchuk F. The «Ljudota Sword»? – P. 15]. 

Між тим, висновок А. Кірпічнікова є насправді значно обережнішим: «Древнейший русский подписной меч явился результатом скрещивания ряда европейских технических знаний и навыков: каролингских (техника исполнения надписи), скандинавских (орнаментальный убор) и русских (лезвие и отчасти форма рукояти)» [Кирпичников А. Древнерусское оружие. – Выпуск І. – С. 37]. Власне, у висновках А. Кірпічнікова стверджується руське походження лише леза з кириличним написом. 

Щодо руків’я, то розгорнута аргументація його походження наведена у згаданій вище статті А. Кірпічнікова – на підставі спостереження, що «трубка стержня рукояти оформлена в другом стиле (растительный и геометрический орнамент), чем перекрестье и навершие», висловлено обережне припущення про виготовлення оздоблення руків’я в Східній Європі ще й під сильним впливом північного мистецтва: «В итоге не будет неожиданным предположение, что бронзовые обкладки рукояти сделаны в Восточной Европе, под сильным влиянием северного искусства, осложнённого растительным узором и схематизацией в деталях» [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч. – С. 197]. В іншому місці він визначає походження руків’я наступним чином: «на клинке со скандинавско-прибалтийской рукоятью из Фощеватой» [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч. – С. 197]. Нарешті у висновках статті: «лезвие его было русским и влияние Севера сказалось лишь в художественной отделке в основном готового изделия», а також: «Таким и предстаёт древнейший русский подписной меч, который явился в результате плодотворного использования технических знаний и навыков: каролингского (техника исполнения надписи), скандинавского (орнаментальный убор), восточноевропейского и русского (клеймо и лезвие, отчасти форма рукояти)» [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч. – С. 197]. В останньому реченні «руське» стосується власне леза й клейма на ньому, а «східноєвропейське» (власне – «прибалтійське») – форми руків’я.

Ф. Андрощук, щоправда запропонував версію про британський вплив на походження руків’я, так само як і навершя та перехрестя, що мали бути виготовлені у різний час – в середині ХІ ст. (навершя та перехрестя) та початку ХІІ ст. (руків’я) [Androshchuk F. The «Ljudota Sword»? – P. 23], що й зумовило їх доволі відмінну стилістику. Повторено ці висновки і в його пізнішій книзі: «Вначале, около середины XI в., было сделано навершие с перекрестиями, и только где-то в начале ХІІ в. была добавлена бронзовая рукоятка. Интересным, однако, является то, что в обоих случаях истоки орнаментации этого меча указывают на Британские острова» [Андрощук Ф. Мечи викингов. – Киев, 2013. – С. 87].

Питання про походження цих складників може й справді дискусійне, але точно, що А. Кірпічніков не стверджував руське походження руків’я меча, й вже тим більше – навершя (pommel), як це намагався йому приписати Ф. Андрощук: «and local (Cyrilic letters and form of the pommel)» [Androshchuk F. The «Ljudota Sword»? – P. 15]. Стосовно навершя меча з Хвощового А. Кірпічніков у всіх своїх публікаціях вказує на його скандинавське походження. Але Ф. Андрощуку спотворення висновків попередника конче необхідне. Справа в тім, що його статтю присвячено майже виключно аналізу оздобленню руків’я, перехрестя та навершя, в якій він доходить висновку щодо їх північного походження. Приписавши ж А. Кірпічнікову висновок щодо руського походження навершя, Ф. Андрощук впевнено «спростовує» висновки опонента. Що може бути «елегантніше» в методиці «руйнівників міфів» – приписати опоненту висновки, які той не висловлював, і тут же граючись їх заперечити?

Доказова сила А. Кірпічнікова щодо «руськості» меча з Хвощового полягала в кириличному написі на лезі – в цьому й нічому іншому: «Клеймо, обнаруженное на лезвии, окончательно установило не скандинавское, а русское происхождение, если не всего меча, то по крайней мере, его клинка» [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч. – С. 197]. 

Здавалось би Ф. Андрощук у своєму розвінчанні міфу про «Ljudota Sword» мав би приділити основну увагу саме напису. Між тим, у його статті цій проблемі присвячено рівно півабзацу: «Таким чином, лише кириличний напис вказує на слов’янське виробництво меча з Хвощового. Втім, варто відзначити певні проблеми з його інтерпретацією. В своїй публікації А. Н. Кірпічніков зазначає, що на лезі меча читаються лише дві літери – “Ю” та “А” (що саме собою робить прочитання доволі проблематичним). У 2001 р. я двічі оглядав меч у Національному історичному музеї та виявив, що на ньому видно лише знак у формі кола в оточенні двох вертикальних ліній («Thus, it is only the Cyrillic inscripition that suggests Slavonic production of the Hvoshcheve sword. However, certain problems with its interpretation should be noted. In his publication, A. N. Kirpichnikov points out that only two letters — “Ю” and “А” are readable on the sword’s blade (which alone would make the reading rather problematic). 

In 2001 I examined the sword at the National Historical Museum [саме так іменує «укрáинский учёный Фёдор Андрощук» головний музей країни, в іншому місці щоправда робить уточнення – «National Historical Museum in Kiev», тобто послідовно вилучаючи згадку про Україну локалізує його в «Кієвє» («in Kiev»)] twice and it was apparent that only a circle-shaped mark flanked by two vertical lines is to be observed») [Androshchuk F. The «Ljudota Sword»? – P. 24]. 

Це буквально все (!), що стосується аналізу напису на мечі з Хвощового у статті Ф. Андрощука. Що дивує передусім у цій лапідарній нотатці? Порівняймо її з описом клейма в статті А. Кірпічнікова: «На одной сторне лезвия выделено слово КОВАЛЬ, на противоположной – имя человека, состоящее скорее всего из шести букв. Имя, к сожалению, сохранилось плохо, его средняя часть нарушена коррозией. Здесь хорошо различимо второе слева Ю и заключительное А. Первая буква, судя по остроугольному завершению, была Л или Д» [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч. – С. 198]. Нічого не впадає у вічі? Звісно ж! Ф. Андрощук у фірмовому стилі турбо-деконструкторів «аналізує» напис лише на одній стороні леза! І саме на тій де він зберігся в незадовільному стані. 

Те що прочитання імені коваля є проблемним, із максимальною обережністю відзначав ще сам А. Кірпічніков: «Древнерусские мужские имена, включающие Ю и оканчивающиеся на А, известны, но восстановить наше на основе имеющихся аналогий пока не удалось. Такое, например, произношение, как ЛЮДОТА или ЛЮДОША, обосновать не берусь» [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч. – С. 198]. Але ж прочитання слова «КОВАЛЬ» на іншому боці леза жодних проблем і сумнівів ні у А. Кірпічнікова, ні у його колег, з якими він досліджував меч, не викликало («Сердечно благодарим заведующих отделами Киевского научно-исследовательского института судебной экспертизы Б. Е. Гордона и Н. М. Зюскина, а также лаборантов этого института Н. Золотарева, Ю. Барановского, Л. Украинского и Г. Гутман за бескорыстное, квалифицированное обследование и фотографирование отдельных букв и всей надписи меча. Дружескую признательность шлём организовавшему эти работы аспиранту ИА АН УССР Е. В. Черненко» [Кирпичников А. Древнерусское оружие. – Выпуск І. – С. 37, прим. 171].)

Більше того, А. Кірпічніков детально аналізує палеографію напису на мечі, передусім саме слова «КОВАЛЬ»: «Обнаруженная надпись ... ближе всего стоит к памятникам кирилловского письма конца Х – первой половины ХI века. А признаки эти весьма архаичны. У А (в слове КОВАЛЬ) петля такого же типа, как на надгробной надписи 993 г. болгарского царя Самуила, на некоторых русских монетах Владимира Святославича и в подписи Анны Ярославны на грамоте 1063 г. В надписях после Х в. встречаются К с отошедшей правой частью. Круглое О (в нашем случае несколько скошенное) зафиксировано в памятниках ХI в. Ю с чертой посередине сохраняется в рукописях ХІ и ХІІ вв. Верхи В и К не сокращены, а у В и Ь петли сферичны, что также характерно для древнейшего буквописания» [Кирпичников А. Древнейший русский подписной меч. – С. 199].

Тобто слова «КОВАЛЬ» Ф. Андрощук у своєму аналізі завбачливо «не помітив». Навіть не так – «нарочито» проігнорував! Не прохопився жодним словом, так начебто напису «КОВАЛЬ» на одній зі сторін леза ніколи не існувало. Або це слово вмить стало «скандинавським» чи «британським». Треба так розуміти, що на переконання Ф. Андрощука, якщо знівелювати літеру «Ю» до «кола» і «вертикальних ліній» («circle-shaped mark flanked by two vertical lines», справді – «жодним чином» літеру «Ю» не нагадує) у частині напису, що справді має проблемне прочитання, то вже іншу частину напису, яка читається якраз цілком задовільно, взагалі можна не брати до уваги. А навздогін безапеляційно стверджувати: «Підбиваючи підсумки, слід визнати, що слов’янські написи – це радше вигадка, ніж факт» («To sum up, one has to admit that Slavonic inscriptions are more wishful thinking than fact») [Androshchuk F. The «Ljudota Sword»? – P. 24].

Ну що сказати? Це направду неперевершено! Просто майстер-клас для молодої порослі турбо-деконструкторів і «руйнівників міфів»! Готова до вжитку методичка: перекручуємо слова опонента, з тим щоб їх зручно було спростовувати; вибірково беремо до розгляду і неточно цитуємо його праці; у разі ж коли аргументи іншої сторони стає важко заперечити, то вибираємо з них лише ті, що їх можна знівелювати «сумнівами», решту – просто ігноруємо; заразом – фальсифікуємо джерела недолугими інтерпретаціями, маніпулятивними «припущеннями» та прямим замовчуванням. Ось що стоїть за громогласним – «”Коваль Людота” – це міф, такий самий, як і його українське походження». Лише некомпетентність та глибокий комплекс неповноцінності, що штовхає до шахрайства та недоброчесності.

***

На завершення необхідно розставити деякі акценти – з тим аби мене гранично чітко зрозуміли. Якщо є сумніви в наявності кириличного напису на мечі з Хвощового, то безумовно необхідне додаткове дослідження. Й такий видатний вчений як А. Кірпічніков міг, звісно що, помилятися, і прочитаний напис може виявитися чимось іншим ніж «КОВАЛЬ ЛЮДОТА». В історичній науці таке траплялося не раз і не двічі. Завдання науковця провадити неупереджене дослідження та оприлюднювати зважені результати, якими б вони не були. Тобто – для справжнього науковця має бути все одно, чи є на тому мечі слов’янський напис чи він відсутній. Важити має лише достовірність отриманих результатів. «Метод» Андрощука є прямою протилежністю до цього, адже передбачає замість неупередженого дослідження та зважених висновків підгонку фактів під наперед визначені результати, що неминуче веде до маніпуляцій, перекручувань та прямих фальсифікацій. Тож, пори гучні заяви, що в статті Ф. Андрощука спростовано наявність кириличного напису на лезі меча з Хвощового, треба констатувати зворотнє – в статті нинішнього директора «National Historical Museum in Kiev» жодні висновки А. Кірпічнікова щодо напису не спростовані, тож саме вони на даний час лишаються актуальними. Це своєю чергою передбачає – негайне відновлення відповідної атрибуції пам’ятки та повернення її до експозиції музею. 

Зі свого боку планую найближчим часом подати офіційне звернення до НМІУ, аби отримати можливість провести комплексне дослідження меча з Хвощового та спробувати відповісти на спірні питання, що з ним пов’язані. Також планую подати текст цієї статті, після оформлення у відповідності до вимог, до «Наукового вісника Національного музею історії України», а згодом її розширений англомовний варіант – до одного з закордонних часописів, що спеціалізується на джерелознавстві.

Отже, в моїй статті не йдеться про встановлення наявності чи відсутності кириличного напису на мечі (картинка це просто ілюстрація предмету про який йдеться, до неї я в статті жодного разу не відкликаюся). Розібравши тексти Кірпічнікова та Андрощука я, здається максимально аргументовано, показав, що Андрощук здійснив самий звичайний "подлог" - спотворив висновки Кірпічнікова, замовчав (проігнорував) інформацію пам'ятки (про напис слова КОВАЛЬ він не згадав у своїй статті взагалі), навів цитати Кірпічнікова в перебріханій формі, і тут же їх легко "спростував" (до речі Кірпічніков не твердив про виготовлення ефесу на Русі, навпаки він дійшов висновків, що навершя та перехрестя походять зі Скандинавії, а руків'я з Прибалтики, руське походження було на його думку лише у леза). Менше з тим - у моїй статті, як і в попередньому дописі, йшлося лише про те що Андрощук вчинив подлог, шахрайство і фальсифікацію, а зовсім не про наявність чи відсутність напису. Про те, що меч варто дослідити комплексно й неупереджено, я власне й написав у заключній частині своєї статті. А наразі ж актуальними лишаються висновки Кірпічнікова, бо писанина Андрощука це хіба що зразковий приклад академічної недоброчесності.