До недавна історики вважали, що собор був закладений Ярославом Мудрим у 1037 році. Останнім часом в ряді видань з»явилися припущення /цієї думки, наприклад, дотримується професор Надія Нікітенко/, що будівництво величного храму розпочав і майже завершив батько Ярослава- хреститель Русі Володимир Великий. Недавно було виявлено сенсаційну знахідку, завдяки якій аргументів у прихильників «офіційної» теорії має істотно поменшати. Ледь помітний напис, надряпаний на фресці св. Василя Великого в Георгіївському вівтарі Софії Київської майже тисячу років тому, на думку вчених, дозволяє встановити точну дату будівництва собору — на два десятки років раніше, ніж зазначено в літописах!
«Церква кожного народу вносить у всесвітній вінок подяки Богові якийсь неповторний елемент,, якого немає в інших,- відзначає в передмові до книжки професора Дмитра Степовика «Іконологія й іконографія» єпископ Софрон Мудрий.- От і Східна Церква візантійського обряду володіє унікальним мистецтвом, яким особливо дорожить: це ікона. Бо ікона- щось більше за картину на релігійну тему. Картина наи сюжет Старого або Нового Заповіту може гарно унаочнити прочитаний текст, викликати замилування у глядача тонкістю психологічних характеристик, гармонійністю барв, іншими мистецькими досконалостями. Таких картин на теми Біблії і церковної історії є дуже багато в латинських римо-католицьких костелах, а також у музеях західних країн, наприклад, у галереї Уффіці у Франції, у паризькому Луврі, в Метрополітальному музеї Нью-Йорка, Львівській картинній галереї, Музеї мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків у Києві». Ікона ж- щось більше, більше і вище за релігійну картину. Вона виплекана у Східній Візантійській Церкві, там чформована і передана багатьом охрещеним народам візантійської традиції: від Африки до Закавказзя, від Білого до Чорного морів, до наших сивих Карпат. Цінність ікони подвійна: вона- частина богословії і чільна частина християнського мистецтва. Хоч ікона походить зі Сходу, вона дуже шанована також на Заході. Ряд католицьких країн мабить своїми святинями якраз східні ікони візантійського або слов»Ясько походження. Тому й ми, українці, маємо дуже поважну, давню і високу іконну традицію; українська ікона все більше привертає до себе увагу наших і закордонних богословів та науковців- дослідників.»
Софіївський собор до наших днів зберіг не лише багатство стародавньої архітектури, але й живописне оздоблення того часу. Це центральна будівля Київського кремля. Присвячений Божественній Премудрості, собор повинен був за задумом його творців символізувати велич християнства й могутність великокняжої влади. Побудований як головний митрополичий храм України-Русі, собор був громадським і культурним центром держави. Тут здійснювалися церемонія «посаження» князя на Київський престол, прийом іноземних послів, тут знаходилася усипальниця князів. Біля стін збирались Київське віче, при соборі велись літописання й була створена перша в Україні-Русі бібліотека, де зберігалися слов»янські і грецькі книги.
Софія Київська- видатна пам’ятка архітектури, живопису. Нею були вражені не лише русичі, а й іноземці, що приїжджали до Києва як одного з найбільших у той час міст Європи. Німецький хроніст Адам Бременський з захопленням писав про Софію Київську, створюючи легенду про велику храмову будівлю Русі, довкола якої начебто функціонувало ще чотириста церков.Храм був хрестово-купольний, п»ятинавний із тринадцятьма куполами Складність композиції наростає знизу вгору і надає динаміку будові. В цьому величному храмі гармонійно поєднуються два види монументального живопису- мозаїки і фрески . Мозаїки виділяють головні частини інтер»єра- центральний купол і вівтар.
Відомо, що перші мозаїки з’явилися в Києві у Десятинній церкві, але від них залишилися лише декілька різнобарвних золотих і срібних кубиків, які дали підставу одному з дослідників стародавнього сакрального мистецтва висловити припущення, що ті мозаїки «були виконані з великою майстерністю і досконалістю і що їм не дорівнюють софіївські мозаїки». Найбільше мозаїк залишилося в соборі святої Софії : майже вся центральна апсида, чотири архангели, чудовий образ Спаса Вседержителя— в центральній бані; чотири архангели, з яких залишився тільки Павло; нижче були чотири євангелісти, з яких зберігся тільки один- Марко. У середній апсиді величезний образ Оранти- Богоматері у молитовній позі- , що сяяв мерехтливим золотим фоном. Під ним Євхаристія. Постать Христа представлено двічі. Всі мозаїки виконані дуже добре, фарби ясні, прозорі; обличчя індивідуальні; грецькі написи дають нам підстави припускати, що їх творцями були греки.
Мозаїками прикрашені головні частини кафедр ,головна баня, переможна арка і пресвітерія.Київська мозаїка складалася з невеличких скляних або кам»яних кубиків ; перші готувалися з різнобарвної смальти (скло з металевим кольором), другі з білого мармуру .Були також золоті й сріблясті кубики з тоненькими в середині золотими або срібними листочками. Решта ж п»ятинефного простору і другі поверхи («полаті» або хори),які, напевне, призначалися для князя та його почту, обидві башти із сходами та відкриті галереї, що оточували собор у давнину, були прикрашені фресками. До сьогодні збереглося 260 квадратних метрів мозаїк та близько трьох тисяч квадратних метрів фрескового розпису Х1 століття. Комбінація в соборі фресок і мозаїк є оригінальним місцевим художнім прийомом.
У 1849 році в Софії були відкриті фрески часів Ярослава, що їх при могилянській обителі забілили. Та тут же знайшовся «старець Іринарх», який узявся їх ґрунтовно «оновити».Дивом урятувалися від»обнови» фрески, котрі були тоді під іконостасом та в Михайлівському приділі. В 1885 році відкриті мозаїки головної бані та на стовпах «переможної арки». Були це сяк-так збережені фрагменти Христа Пантократора, архангела , погруддя апостола Павла та Богородиці й архангела Гаврила у сцені Благовіщення. Мозаїки пресвітерії (так звана Нерушима Стіна з Богородицею-Орантою, Тайною Євхаристії й Отцями Церкви) були відомі й обстежені давніше. Крім того, відкриті фрагменти Деісуса на самій «переможній арці», первосвященика Арона й п»ятнадцять медальйонів із циклу Сорока Мучеників на підбанних арках(3,с.433).
Фрески Софіївського собору Х1 та Х11ст. являють собою шедевр мистецтва своїми легкими прозорими фарбами, вільними позами, живими, повними експресії обличчями. Взагалі фрескове малярство давало майстрові більше волі, ніж мозаїка, де художник зв»язаний монументальністю твору, а також матеріалом. У храмі серед фресок бачимо різноманітні сюжети: сцени з Нового та Старого Заповітів, різних апокрифів. , зокрема «Житія» Богородиці,св. Михайла, Петра та Юрія.Бічні нави були виповнені постатями і погруддями святих.»У цілому в малярській декорації кафедри,-відзначають дослідники,- витримано тематичний розподіл, устійнений візантійською традицією»
Присвячений Софії як символові мудрості, собор, його архітектура та живопис, відповідно до задуму замовників, мали утверджувати і зміцнювати християнське віровчення. Такі важливі для того часу релігійні та державні ідеї втілилися в художньому образі Софіївського собору, як лейтмотив проходять через усю систему його живописного оздоблення. В епоху бароко собор було перебудовано в цьому стилі, але первісні його ознаки видно й сьогодні. На стінах збереглися стародавні написи та малюнки- графіті, найдавніші з яких датуютьс П ст. і свідчать про значне поширення писемності на Русі-Україні (5,с.313-314)
Задум Патріарха Йосипа Сліпого збудувати римську церкву святої Софії як продовження київської традиції сакрального мистецтва був підтриманий Ватиканом , греко-католиками, що живуть у діаспорі. Ще будучи в Україні священиком,Блаженні ший Йосиф Сліпий проявляв глибоку цікавість до культурно-мистецького життя України.. З лютого 1927 року він був членом Кураторії Національного Музею у Львові, брав участь у різних виставках, виголошував промови. Та й взагалі, жодна мистецька подія у цьому місті не відбувалася без його участі. За часів ректорства, а саме з 1932 року, в Богословській Академії діяв «академічний музей» (аж до пограбування його війною), а лекції з культури і мистецтва стали невід’ємними і для семінаристів. Запрошеними до цього були такі знавці культурної спадщини , як Іларіон Свєнціцький, Володимир Залозецький,Ярослав Пастернак З багатьма відомими митцями різних напрямків Йосиф Сліпий був добре знайомий.
Зокрема , майбутній кардинал підтримував зв»язки із знавцем ікон Володимиром Пещанським, який прибув до Львова на запрошення Управи Музею з Херсону . У листі до А.Шептицького директор І.Свєнціцький подав коротку, але влучну характеристику митця, вказуючи на його добру техніку рестарації і копіювання і про його скромність і невибагливість. .Він вважає, що В.Пещанський є єдиним кандидатом на фахового кустоса музейних іконних збірок Митрополит охоче підтримує кандидатуру В.Пещанського і зазначає, що радіє з того приводу, що праця над галицьким іконописом такого знавця , як Пещанський, розпочата(7)
Йосиф Сліпий, як і багато інших представників галицької інтелігенції, відомих богословів, добре усвідомлював, що професійно відреставровані, закріплені і збережені пам»ятки давнього мистецтва Наддністрянської України — це наша національна гордість, вони стають свідками могутнього розквіту сакрального мистецтва в минулому і джерелом нового творчого розмаху.В іншому документі І.Свєнціцький обґрунтовує і оправдовує своє прохання про видатки на консервацію ікон,яку проводить Володимир Пещанський,1,5 мільйона польських марок.(8). Згодом матеріали мистецької тематики, зокрема про реставрацію старих ікон, друкувалися в львівському часописі «Богослов»я».
Тому не випадково Й.Сліпий казав :»Можна твердити, що жодне мистецтво на світі та в історії не мало такого впливу на душу людську, як ікона на вірних»(2).Баготою і славною була колекція ікон Богословської академії, а також колеція з настінним розписом та іконостасом роботи Петра Холодного (це була остання робота великого митця). На жаль, таке надбання проіснувало недовго: 14 вересня 1939 року німецькими літаками були розбомблені семінарій на церква Святого Духа, бібліотека Наукового Товариства і дзвіниця.»Проте,-вівдзначає П.Копичин,- це не зупинило діяльності Йосифа Сліпого: будувалася нова церква, залучалися видатні митці, збагачувався музей (через декілька років він налічував 1 тис. експонатів).
Розвиток культурних надбань нашого народу, поціновування його традицій та їх збагачення проходять червоною ниткою через діяльність Йосифа Сліпого навіть поза межами України, а саме- в Італії, куди прибув після 18-ти річного заслання .
Він думав про спорудження собору св. Софії з перших же днів свого визволення і, напевно, багато розмірковував про його мистецьке оздоблення. Наприклад, ще 25 листопада 1963 р. у день пам»яті св. Климентія Папи Римського,підписуючи „Грамоту заснування Українського Католицького Університету», поставив такі слова: „Дано у вічному місті Римі, при храмі святої Софії…». До початку будівництва собору тоді ще залишалося майже чотири роки, але її ініціатор своїм пророчим зором бачив уже те, що було ще прихованим для інших.„А коли глядітимете на собор святої Софії і будете паломничати до нього, як до рідної святині , і молитву приноситимете в ньому, пам’ятайте,що цей собор оставляю вам, як знак і символ знищених і збезчещених українських храмів Божих, між ними наших найважливіших свідків-соборів, свідків нашого прадідного християнства: святої Софії в Києві і святого Юра у Львові!- скаже він після завершення будівництва, звертаючись до віруючих.- Нехай же цей собор святої Софії буде для вас знаком відродження і побудови нових храмів на рідній землі і заохотою до спорудження храмів Божих в місцях вашого перебування! А над усе, нехай собор святої Софії буде для вас провідним знаком і свідком Собору Живих Українських Душ, святим місцем молитви й літургійної Жертви за померлих, живих і ненароджених! Благаю Бога, щоб Він охороняв Собор Душ Прийдешніх Українських Поколінь!»(2)
У найважчий період релігійного переслідування в Україні, в Римі, в центрі християнського світу, виріс новий храм Божої Премудрості, що є не тільки монументом незнищенності нашої віри, але й дорогоцінною перлиною духовної скарбниці, християнського мистецтва та богословської мислі. Храм Софії в Римі є центром релігійного життя поза Україною, а особливо в Італії. Він пригадує колишню славу Києва, виявляє духовну і культурну велич нашої традиції у нових, сучасних формах, але вічно живого змісту.
Задум Й.Сліпогого було доручено втілити в життя відомим у Європі та далеко за її межами італійському архітектору Лучо де Стефано та українському художнику і поету, мистецтвознавцю Святославові Гординському, який на той час перебувавв у Римі. Саме Гординському, з яким Й.Сліпий познайомився у довоєнному Львові, доручили розробити проекти внутрішнього і зовнішнього оздоблення собору,зокрема мозаїк. Про глибоке проникнення цього митця в саму суть східної іконографії, яку в Середньовіччі успадкувала Україна, свідчать хоч би такі його слова: «Сама Візантія була зцементована християнською релігією, Богом дані закони якої були незмінні, дані Святим Письмом і розроблені передусім східними богословами, отцями Церкви Витворилися пишні форми богослужінь, збудовано величні храми, оздоблені мозаїками, фресками й іконами. Це у Візантії витворилася нова форма храму- хрестово купольного, де на перехресті плану-хреста поставлено купол як символ неба-космосу. Це тут був зображений Пантократор, тобто Творець усього в образі єдинородного Сина- Ісуса Христа. Тому, що образ Бога у своїй духовно містичній істоті космічного Творця годі було зобразити реальними формами, всю увагу звернено на зображення Христа-Богочоловіка , який репрезентував ту космічну силу. Звідси центральна роль Пантократора в куполі- символі неба. Нижче йшли небесні безтілесні сили- архангели, ангели, херувими,серафими й інші; далі пророки ,свята Богородиця, апостоли, мученики, святі воїни, святі отці Церкви, і владики, що були опікунами храмів. Цілість творила своєрідний образ церковної ієрархії, була показом містичної і реальної структури неба і землі, бо в такім зображенні народжений на землі Богочоловік у своїй небесній істоті мав підіймати людські душі також угору. ДО СВОЇХ ДУХОВНИХ ВИСОТ»(1,с.4).
Храм було вирішено споруджувати у київських традиціях хрестово-купольний .Іконостас храму за проектом Святослава Гординського виконав з мармуру професор Уго Маццей, а ряди ікон намалював о. Ювеналій Мокрицький.
Від самого початку авторські проекти (у натуральну величину) роботи С.Гординського переводилися вже безпосередньо в мозаїку, і самі мозаїки встановлювалися на призначене їм місце у соборі у соборі соборі майстернею проф. М.Т.Монтічеллі. Можна назвати важливу причину оздоблення собору святої Софії мозаїкою. Не останню роль зіграв і такий чинник, як довготривалість: недарма мозаїку називають ще „вічною» мистецькою технікою,тобто такою, яку найменше точить зуб часу. Докази цього мешканці Риму мають перед очима впродовж уже не просто сотень років, але й більш як цілого тисячоліття.
Бачачи більшість мозаїк св. Софії Римської і ставлячи їх у хронологічний ряд з іншими слветними пам’ятками, Луїджі Лотті писав: «Українському соборові в Римі судилося гідно завершити пребагату спадщину мозаїк, які вже прикрашають багато римських базилік:катакомби Латеранської хрестильні, церкву св. Климента, ротонду св. Констанції, базиліку Санта ЇМарія Маджоре, базиліку св. Павла „за мурами», церкву св. Марії на Трастевере, св. Пракседи, св. Пуденціани, св. Косми і Дам’яна і св. Марка»(3).
Як відзначає професорДмитро Степовик, ікони пензля Ювеналія Мокрицького в соборі святої Софії в Римі є одним з найвидатніших досягнеь українського ікономалювання в ХХ столітті. Усім своїм ладом 26 образів іконостаса добре узгоджені з мозаїчним малярством Гординського. Обидва майстри дотримувалися того самого стильового синтезу- візантійського- ренесансного, а також виходили з подібних іконографічних принципів- орієнтації на український типаж облич. Основою колористичної гами ікон Мокрицький обрав «золоту систему», подібну до того , як це зробив Гординський у мозаїках. Класична точність зображення постатей і лагідність святих ликів, без найменшого виразу суворості, також єднає манеру Мокрицького з манерою Гординського.
В розписах Софії Київської, як відомо, тісно переплелися світське і релігійне начала, зливаючись в урочистий гімн могутності Давньоруської держави, її славі. На задній стіні храму поруч із святими був зображений князь Ярослав і його родина. За задумом Святослава Гординського мозаїки і вітражі собору святої Софії у Римі теж мали б відображати не лише головні події Святого Письма, а й ті, що відтворюють давню історію України.
За задумом Святослава Гординського мозаїки і вітражі собору святої Софії у Римі теж мали б відображати не лише головні події Святого Письма, а й ті, що відтворюють давню історію України. Ми бачимо знамениті постаті великокнязівської доби Володимира, Ольгу, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Є тут портрети митрополита Андрея Шептицького, Патріарха Йосифа Сліпого, а також новітніх мучеників, що багато років вірно служили Укращській Католицькій Церкві — владик-ісповідників, які загинули у більшовицьких тюрмах та на засланні.
Іконостас складається з трьох ярусів- педелли, намісного і святкового; отже, він невисокий і дає змогу віруючим споглядати всю горішню частину апсиди з мозаїчними сценами Бога=Отця, Моління та Євхаристії. Іконостас спроектовано так, що над царською брамою, дияконськими дверима й намісними іконами залишається достатньо простору, щоб можна було побачити орнаменти в долішній частині апсиди, безпосередньо за престолом. Солея перед іконостасом невисока, викладена дзеркально шліфованим мармуром світло-коричневого кольору з білими прожилками: на поверхні лискучого мармуру , мов на плесі води, віддзеркалюється весь іконостас. На ажурній позолоченій царській брамі, на двох стулках, зображені на повен зріст євангелісти, а над ними- сцена Благовіщення. На північних дияконських дверях- образ диякона-мученика Стефана, на південних- образ іншого диякона- Романа Солодко співця. Увінчаний іконостас семираменним хрестом із Розп»ятям. Цей хрест нагадує відоме Розп»ятя італійського майстра Проторенесансу з Флоренції Чимабуе (близько 1240-1302 рр.), який прославився своїми картинами й фресками в так званій «маньєра грека»- грецькій манері, сповненій надзвичайним драматизмом і духовною силою»(7, с.107).
27-28 вересня 1969 року відбулося урочисте посвячення храму, яке звершив папа Римський Павло У1 внесенням мощів св. папи Климентія На урочистостях були присутні близько п’яти тисяч вірних .Паломники прибули до Риму з різних куточків планети,17 українських єпископів, багато священиків, членів чернечих згромаджень, італійських гостей.
Після посвячення відбулася урочиста академія, і серед промовців був видатний політичний діяч Італії, що завжди з глибокою пошаною і визнанням ставився до Блаженнійшого, — Джуліо Андреотті , який сказав: „Не було легко додати до неначе вже повного списку римських церков, таких чисельних і різноманітних, долучити до видатного числа наукових і культурних установ- італійських і чужих, — які знаходяться в нашому місті, що-небудь нове. Однак саме так сталося: собор святої Софії і прибічна будівля українського університету справді становлять два нових витвори, котрі стали гідними подиву для всього християнського і світського Риму»(4,2003)
Література
1.До світла.-2003,-№3
2.До світла.-2003.-№4.
3.Гординський Святослав. Українська ікона та універсалізм візантійського стилю.-_Мюнхен,1990.-С.4
4.Релігієзнавчий словник (За ред. Професорів В.Колодного іБ.Лобовика.0К.:Четверта хвиля,1996.-302с.
5.Історія української культури (За загал.ред.. І.Крип»якевича.-К.:Либідь,1994.-656с.
6..Степовик Дмитро. Історія української ікони Х-ХХ століть.-Київ :Либідь,1996.-440с.
8..ЦДІА України у Львові,ф.750,а.1,спр.2,арк.9
9.Там само, спр.2., арк16.
Комментариев нет:
Отправить комментарий