De revolutionibus orbium celestiam (Про обертання небесних сфер) – так називався головний трактат з астрономії М. Коперніка. У значенні, якого ми надаємо йому сьогодні, це слово вперше почали вживати у 1789 році у Парижі після падіння Бастилії. Швидше всього ХХІ століття внесе свої корективи у розуміння революції, передовсім у стратегії революційної діяльності.
2. Колись, в «золоту добу революцій» людина вбачала в революційних змінах вияв перемоги родової людської референції, її первісного потенціалу. Але коли капітал обертається у свій власний міф, «чи радше недетермінований випадковий механізм, щось на зразок соціяльно-ґенетичного коду, то зникають усі шанси на його закономірне повалення» і тоді «капітал стирає з мапи саму людину як родову істоту». Чи не той самий «недетермінований випадковий механізм» керує різновидами сучасних «facebook-революцій», де природний революційний потенціал розчиняється в «генетичному коді» соцмережі?
Не революційний суб’єкт, а безликий «анонімус» розбиває бази даних спецслужб та транснаціональних корпорацій. Від соцмережі до «нейросоціуму», або «церебрально відкритого суспільства» залишився лише крок, необхідно усунути останню перепону – екран монітора. Війни й революції стануть цілковито контрольованими і безкровними: процес усування суперника нагадуватиме нещодавні хакерські атаки на урядові портали України. Шлях «християнської революції» як альтернативної політики, орієнтованої на символічну ефективність Пасхального таїнства стане неминучим.
3. Всі питання щодо «християнської революції», зводяться до одного – питання про насильство. Про це сказано і написано багато, зокрема Отцями Церви, відтак у сучасній моральній теології та біоетиці. Втім, чи не найбільший внесок у проблематику зробили постмодерністи, виявивши присутність метанаративів насильства у метафізиці та релігійних текстах. На переконання сучасного американського православного теолога Девіда Гарта, в сучасній філософській рефлексії «пустило коріння глибоке упередження, начебто будь-який дискурс можна редукувати до стратегії влади, а будь-яку риторичну дію – до закладеного в її основі моменту насильства».
4. Макс Вебер помилився, коли шукав взаємозв’язок між протестантською етикою і духом капіталізму. Зародження останнього та оформлення церкви у корпорацію слід шукати в імперії Костянтина Великого. Відтоді Церква починає ревниво стежити за збереженням розмежування між життям і потойбіччям (Царством Небесним), позаяк щезання цієї дистанції автоматично означає втрату влади – корпоративного начала, як легітимної участі у владній симфонії Імперії. Таку форму церковного життя Бодріяр називає «відстроченням вічності». У церковній термінології поняття «відстрочення вічності» описується як проблема клерикалізму. Останній (аналогічно до «чорної діри», що всмоктує в себе космічну масу), вбирає, всмоктує в себе всю священність Церкви, відокремлюючи її від мирян: іконостас, причастя (лише з дозволу..), богослов’я…
5. Корпорації (як «відстроченню вічності») ніщо так не загрожує як повернення Євхаристії – Екклезії, «відродження її як Таїнства Церви, а не лише як «одного із середників освячення». Якщо влада (клерикальна, імперська…) живе моєю повільною смертю як «відстроченням вічності», тоді у відповідь їй я протиставляю «символічно ефективну» смерть відомого терориста – Ісуса Христа, як Пасхальне Таїнство Церкви, як повернення до Євхаристії-Екклезії.
6. Лише в Христі сповнення як Закону, так і Революції. Християнство дає можливість «жити правдою революції всередині закону (тобто, «грішного світу») і правдою закону (що відображає у грішному світі порядок буття) всередині революції… Християнство, таким чином, – це їхнє співпадіння, cooncidentia oppositorum, це «синтеза» закону й революції, виконання їх один в одному – це і є Царство Боже, правда як така, як така істина, власне краса, позаяк Життя і Дух» (А. Шмеман).
Власне це є ключ до християнського сприйняття, культури, політики, зрештою і «релігії» як такої. У нашому випадку це обґрунтування самого поняття «Християнської революції».
Комментариев нет:
Отправить комментарий