«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Как кажется (верно или нет?), понимание интеллигенции в качестве непрактично мыслящих, далёких от политики (в отличие от западного «интеллектуала») или принципиально бессильных на неё повлиять, гуманитарно (в каноничной версии) образованных людей сложилось исключительно в русском языке.
Если хотя бы отчасти соединить это слово с его первоначальным значением, то интеллигенцией следует считать всякого (!) человека, насколько он вовлечён в акт понимания. Акт понимания, присущий интеллигенции, не есть создание простого субъективного мнения, а схваченная в определённой перспективе смысловая энергия целого мира (т.е. в определённом аспекте и качественно, но не «всего лишь субъективно», если субъективно=безответственно). Подобная перспектива не ограничивает воспринимаемую человеком весть смысла каким-то одним его видом (вспомним, что ангелы-интеллигенции сами являются вестниками), а раскрывает его любым возможным окликам со стороны мира.
Настоящий интеллигент, таким образом, оказывается человеком глубочайшей чуткости к окружающим его смыслам. Это не столько феномен социальной принадлежности и сферы деятельности, сколько антропологический тип. Его отличают чувствующий ум и умное сердце, совместно служащие одному делу — делу внимания — и никогда не забывающие о собственных ограничениях. Неиспорченное внимание, в свою очередь, требует внимать происходящему теми сторонами человеческого существа, которым предназначена вот-эта-конкретная-перспектива-смысла. Мышление человека интеллигентного никогда не стеснит его чувственности, а чувственность никогда не стеснит мышление. Напротив, они предохранят друг друга от превращения в лишённую истинного чувства неглубокую сентиментальность, с одной стороны, и в забывший о своих истоках и о движущих мотивах формальный алгоритм по решению технических задач (даже если они названы «великими задачами духа» или «культуры»), с другой.
Вот такая «микрокосмическая» целостность, на мой взгляд, и формирует «интеллигенцию».
Комментариев нет:
Отправить комментарий