«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
«С распространением буддизма в Азии и в результате перевода буддийской литературы имя владыки буддийского ада Ямы древнетюркскими переводчиками заменяется на имя Эрклига. Но взаимосвязь Эрлика и ведического Ямы намного древнее и глубже».
И в 2016 г. в «Сакральной географии Саяно-Алтая» мы пришли к выводам: «… имя бога Ямы известно на территории Алтая, по крайней мере, со времен скифов и сармат. Это время до возникновения буддизма. Поэтому имя Ямы-Эрклига/Эрлик-хана не проникало к уйгурам и на Алтай с распространением буддизма. Оно было известно Тюркам всегда. Более того, Алтай – и есть Су-Меру и Арийана-вэджа, место, где первочеловек Йама-Яма-Эрлик-хан, первый умерший и первый воскресший правит миром блаженных и бессмертных».
Аналогичная гипотеза высказывалась в книге «От Скифии до Индии. Загадки истории древних ариев» (1974, 1983, 2001) двумя докторами исторических наук: востоковедом индологом Г.М. Богдан-Левиным и скифологом Э.А. Грантовским о том, что некоторые части мифологий скифов касательно «полярных» представлений и древнеиндийской «арктической» традиции «восходят к единой древнейшей основе».
Только утверждение данных авторов, что это наследие относится исключительно к индоиранским народам – является не верным, как и их намеренное исключение из поля своего исследования богатейшего саяно-алтайского мифологического наследия. Сравнивая «иранскую» мифологию со скифами, они обращаются к сибирскому и западно-восточному финно-угорскому и тунгусскому шаманизму. Только несколько раз авторы вынуждены упомянуть практики тувинских камов.
Но это ведь характеристика тюркской прародины – Эргенекон! Да и в Саяно-Алтае множество горных долин и котловин, огороженных горами, например, Тоджинская и Хакасско-Минусинская. Тот же Д.А. Мачинский определяет местоположение страны Йимиы в горах Саяно-Алтая.
Живой бог Яма-Эрлик и общение с ним сохранилось исключительно у тюрко-монгольских камов: алтайских, хакасских, тувинских и др. саяно-алтайских народов, традиция которых является непрерывной со времен осознания древним человеком вулканической деятельности в данном регионе (Н.В. Абаев, А. Соскал).
Древность тэнгрианских эрлик-камских представлений доказана нами в последней работе «Топография Нижнего Мира», где приводится карта путешествий саянидских камов в мир Эрлика, эта карта путешествий идентична карте путешествий американских индейцев. Если исходить из древней саянидо-америндской общности, то представления о мире Эрлика могли быть сформированы возможно уже около 23 тыс. лет назад. И уже от саянидо-скифов распространение мифологии пошло на Запад, Иран, Европу, Ближний Восток и в Индию.
Комментариев нет:
Отправить комментарий