Як і варто було очікувати, з огляду на «партійну» приналежність Вєри Чєнцової до кола турбо-деконструкторів, наукового розгляду моєї статті у пані Вєри не вийшло – жодного з положень статті вона не заперечила, натомість використала свій текст для полеміки з вигаданими фантомами та уживаючи все ті ж шахрайські «методи», що й Ф. Андрощук у своїх статтях 2003 р.
Шахрайство починається вже у вступі. Вєра Чєнцова робить вигляд, що їй було не до снаги зрозуміти зміст моєї статті. Вона задається «складним» питанням – «Я не очень поняла, что конкретно интересует глубокоуважаемого Олега Анатольевича: надпись ли на мече или только интерпретация Ф. Андрощуком статьи Кирпичникова. По высказываниям можно было понять, что интересует исключительно интерпретация Кирпичникова, а меч и надпись на нём, вроде бы, нет».
Ламати голову над цим питанням можна хіба в тому випадку, якщо не прочитати мою статтю, точніше її висновків: «На завершення необхідно розставити деякі акценти – з тим аби мене гранично чітко зрозуміли. Якщо є сумніви в наявності кириличного напису на мечі з Хвощового, то безумовно необхідне додаткове дослідження. Й такий видатний вчений як А. Кірпічніков міг, звісно що, помилятися, і прочитаний напис може виявитися чимось іншим ніж «КОВАЛЬ ЛЮДОТА». В історичній науці таке траплялося не раз і не двічі. Завдання науковця провадити неупереджене дослідження та оприлюднювати зважені результати, якими б вони не були. Тобто – для справжнього науковця має бути все одно, чи є на тому мечі слов’янський напис чи він відсутній. Важити має лише достовірність отриманих результатів. «Метод» Андрощука є прямою протилежністю до цього, адже передбачає замість неупередженого дослідження та зважених висновків підгонку фактів під наперед визначені результати, що неминуче веде до маніпуляцій, перекручувань та прямих фальсифікацій».
Мені здається, що й тут, і в численних коментарях, я максимально чітко окреслив, що саме є предметом мого розгляду. Це не встановлення наявності чи відсутності напису на мечі (який мені свого часу довелося потримати в руках, але його детального дослідження я не проводив, тож наперед нічого стверджувати не можу в принципі, я ж не Андрощук і не Чєнцова). Це також не «интерпретация Ф. Андрощуком статьи Кирпичникова». В моїй статті йшлося лише про одне – аналіз шахрайських методів Ф. Андрощука в статтях 2003 р., на підставі яких він «дійшов» до жодним чином не обґрунтованих «висновків» щодо суто «північного» походження меча з Хвощового. Власне, і в статті, і в попередньому дописі, я аналізую текст і «метод» Андрощука. Й більше нічого! Принагідно зазначу, що Вєра Чєнцова невідомо чому вважає, що «концепция» Кірпічнікова «Олегу Анатольевичу ... очень понравилась», хоч я щодо висновків Кірпічнікова про меч жодного разу й ніде не висловлював своїх оцінок, адже це не було предметом мого розгляду.
Менше з тим. В чому проблемність статей Андрощука 2003 р.?
По-перше – він приписує А. Кірпічнікову «висновки», які той не робив. Андрощук у своїх статтях пише наступне: «[на думку А. Кірпічнікова] меч є зразком місцевого виробництва, що відображало культурне різноманіття і технічні впливи: західноєвропейські (техніка напису), скандинавські (оздоблення) та місцеві (кирилиця і форма навершя)»: «He also claimed that the sword is a specimen of local production, reflecting diverse cultural and technical influences: Western European (the inscription technique), Scandinavian (the decoration) and local (Cyrilic letters and form of the pommel)».
Між тим А. Кірпічніков ніколи не стверджував «місцевого» походження форми навершя (яблука, «pommel»)! У нього йшлося про руське походження лише леза з кириличним написом і не до кінця зрозуміле походження візерунку на бронзових накладках руків’я. Про останнє він пише так: «Древнейший русский подписной меч явился результатом скрещивания ряда европейских технических знаний и навыков: каролингских (техника исполнения надписи), скандинавских (орнаментальный убор) и русских (лезвие и отчасти форма рукояти)», «В итоге не будет неожиданным предположение, что бронзовые обкладки рукояти сделаны в Восточной Европе, точнее на Руси, под сильным влиянием северного искусства, осложнённого растительным узором и схематизацией в деталях», «на клинке со скандинавско-прибалтийской рукоятью из Фощеватой», «Таким и предстаёт древнейший русский подписной меч, который явился в результате плодотворного использования технических знаний и навыков: каролингского (техника исполнения надписи), скандинавского (орнаментальный убор), восточноевропейского и русского (клеймо и лезвие, отчасти форма рукояти)».
Три останні спостереження, що вказують, то на вірогідно «русское», то на «прибалтийское», то на «восточноевропейское» походження накладок руків’я, у Кірпічнікова взагалі відтворено в одній статті на тій самій сторінці. В своїй статті я навів ці цитати, хоч і в дещо скороченому вигляді, але власне виключно для того, щоб показати, що сумніви з інтерпретацією у Кірпічнікова були лише щодо бронзових накладок руків’я, а жодним чином не навершя та перехрестя (їх Кірпічніков визнавав суто скандинавськими).
Ці скорочення цитат викликали у Вєри Чєнцової форменну істерику (за годину вона встигла два десятки разів наголосити, що цитати скорочені, згодом повторила це в своєму дописі), хоча й у розширеному вигляді (як вони подані тут) їх зміст говорить рівно про те саме – сумніви Кірпічнікова щодо походження бронзових накладок – власне їх і тільки їх, а не якихось інших складових ефесу.
Така реакція Вєри Чєнцової пояснюється не якоюсь особливою прискіпливістю до точності цитувань, а елементарною некомпетентністю. Річ у тім, що згадки А. Кірпічніковим «рукоятки», «бронзовых обкладок рукояти», та їх можливе «місцеве» походження, пані Вєра сприйняла за такі, що стосуються всього ефесу, включно з навершям (яблуком). В одному з коментарів вона навіть наївно перепитує – «бронзовые накладки рукояти (это у Вас яблоко?)». А вже в самому дописі відверто хизується своєю необізнаністю – «они с обеих сторон, получается, шли к эфесу (или как там рукоятка называется, я не знаю – это у нас Олег Анатольевич знаток оружия». Тож на її думку, раз А. Кірпічніков говорив (насправді – ні) про можливо руське (східноєвропейське чи прибалтійське) походження цілого ефесу, то й спотворення Ф. Андрощука щодо «місцевого» походження навершя («and form of the pommel»), яке він облудно приписав А. Кірпічнікову, не містить в собі поважних протиріч.
Насправді ж, наголосимо ще раз, в своїх статтях 2003 р. Андрощук грубо спотворив спостереження Кірпічнікова, приписавши йому висновки, які той ніколи не робив. І власне з цими вигаданими «висновками» Андрощук «дебатує» в своїх статтях. І ось таку «нєсувєрєнную» методику ведення дискусії Ф. Андрощуком Вєра Чєнцова завбачливо не коментує.
Далі гірше. Вся доказова сила висновків А. Кірпічнікова щодо «руськості» меча з Хвощового полягала в кириличному написі на лезі – в цьому й нічому іншому: «Клеймо, обнаруженное на лезвии, окончательно установило не скандинавское, а русское происхождение, если не всего меча, то по крайней мере, его клинка». Здавалось би Ф. Андрощук у своєму розвінчанні міфу про «Ljudota Sword» мав би приділити основну увагу саме напису. Між тим, у його статті 2003 р. цій проблемі присвячено рівно півабзацу: «Таким чином, лише кириличний напис вказує на слов’янське виробництво меча з Хвощового. Втім, варто відзначити певні проблеми з його інтерпретацією. В своїй публікації А. Н. Кірпічніков зазначає, що на лезі меча читаються лише дві літери – “Ю” та “А” (що саме собою робить прочитання доволі проблематичним). У 2001 р. я двічі оглядав меч у Національному історичному музеї та виявив, що на ньому видно лише знак у формі кола в оточенні двох вертикальних ліній».
І це буквально все (!), що стосується аналізу напису на мечі з Хвощового у статтях 2003 р. Ф. Андрощука, який «проаналізував» напис лише на одній стороні леза – саме тій де він зберігся в незадовільному стані. Натомість слово «КОВАЛЬ», що присутнє на іншому боці й сумнівів у А. Кірпічнікова не викликало, Ф. Андрощук цілковито проігнорував! Не згадав жодним словом, так начебто ні напису «КОВАЛЬ», ні його аналізу в роботах А. Кірпічнікова ніколи не існувало. Або це слово вмить стало «скандинавським» чи «британським».
Ще раз наголошую – Ф. Андрощук щодо напису «КОВАЛЬ» не спростовує його наявність, не намагається його зінтерпретувати в якийсь інший спосіб, він просто уникає полеміки зі спостереженнями Кірпічнікова (якими б ті спостереження не були) й тотально ігнорує другу сторону леза й питання напису на ньому. Тобто займається прямою фальсифікацією джерельної інформації. А попутно – вкотре спотворює висновки Кірпічнікова, приписуючи йому таке «спостереження» – «В своїй публікації А. Н. Кірпічніков зазначає, що на лезі меча читаються лише дві літери – “Ю” та “А”» («In his publication, A. N. Kirpichnikov points out that only two letters — “Ю” and “А” are readable on the sword’s blade (which alone would make the reading rather problematic)»)... Невже? А куди ж подівся детальний розгляд Кірпічніковим напису «КОВАЛЬ»?
То в чому ж доказова сила статті «уничтожителя меча коваля Людоты»? В перебріхуванні висновків опонента? В нахабній фальсифікації джерельної інформації? В статті Ф. Андрощука жодні висновки А. Кірпічнікова, щодо руського походження леза меча з Хвощового, не спростовані. Цій проблемі в статті не присвячено майже нічого, крім наївних роздумів про подібність літери «Ю» до «кола в оточенні двох вертикальних ліній». Вкотре наголошую на своєму попередньому висновку – «Якщо є сумніви в наявності кириличного напису на мечі з Хвощового, то безумовно необхідне додаткове дослідження. Й такий видатний вчений як А. Кірпічніков міг, звісно що, помилятися, і прочитаний напис може виявитися чимось іншим ніж «КОВАЛЬ ЛЮДОТА»». Комплексне дослідження цього меча цілком вірогідно може показати відсутність на ньому кириличного напису (або навпаки – наявність), але в статтях Ф. Андрощука 2003 р. нічого подібного зроблено не було – лише спотворення висновків опонента та фальсифікаційне ігнорування інформації з другого боку леза. Тож, що б там не показало нове комплексне дослідження меча з Хвощового, історіографічним фактом лишиться шахрайство Ф. Андрощука, яке він вчинив у двох своїх статтях 2003 р.
Це відверте шахрайство, втім, не завадило Ф. Андрощуку «двадцать лєт спустя» зловжити своїм службовим становищем і реалізувати свої турбо-деконструкторські фантазії у адміністративних рішеннях – свавільному та наразі безпідставному «переатрибутуванні» пам’ятки, з подальшим її вилученням із експозиції музею.
Ці мої спостереження над шахрайськими методами Ф. Андрощука й невтішні з цього приводу висновки, які єдині й були предметом обговорення, що в статті, що в попередньому дописі про методи «руйнівників міфів», «на диво» не викликали жодної реакції з боку Вєри Чєнцової. Полеміки з цими висновками вона категорично уникла. Натомість, заходилася плодити гіпотези про «перевёрнутые Улфберты», спираючись на свої вкрай мізерні знання зі зброєзнавства та ... все ті ж старі фото, ще й зіскановані з публікацій А. Кірпічнікова.
Тут варто оцінити «красоту игры». На тлі того, що я, наприклад, утримуюся від яких-небудь висновків щодо наявності чи відсутності кириличного напису на мечі з Хвощового, саме тому що не вивчав його детально, а лише наголосив на неприпустимості методів «дослідження» цього меча з боку Ф. Андрощук. У цей же час Вєра Чєнцова, констатуючи про себе, що «я конечно не специалист», тут же береться розв’язати всі спірні питання пов’язані з мечем. Пані Вєра при цьому демонструє цілковиту некомпетентність. Плутається у «трьох соснах» зброєзнавчої термінології – не в стані відрізнити держак від навершя. Це, тим не менше, не заважає їй пафосно та категорично, й десь взагалі на межі блюзнірства, виголошувати – «В общем, в сухом остатке: на лезвии, похоже, Улфберт с двух сторон с крестиком своим», «В результате исчез открытый Кирпичниковым и прославленный стихами меч Людоты, а появился никому не интересный и совершенно иноземный меч Улфберта», «Чтобы успокоить беспокоящихся о пропаже меча коваля Людоты, могу только сказать, что он пропал навсегда... увы. Вместе с советским мифом. Но зато есть замечательный меч Улфберта!». Так начебто пафос і сарказм здатні замінити неупереджене наукове дослідження...
Звісно – меч Вєра Чєнцова не бачила й не досліджувала, але вже зробила наперед визначені висновки. Цілком у стилі партійно-цехового корпоративізму – просто зразок «дисципліни та монолітності лав» для турбо-деконструкторів. А ще – справжньої жертовності. Поставити на кін власну репутацію, публічно виявити власну некомпетентність, розписатися в науковій неспроможності та нездатності провадити наукової дискусії, і все це лишень заради того аби продемонструвати вірність «своїй» партії (яка нехай і не права, але «своя») та захистити підмочену «ділову репутацію» впійманого на шахрайстві колеги. Це таки чогось вартує, хоч і навряд чи слугує інтересам науки.
Це те що стосується суті питання. Сподіваюся у шановних опонентів стане сил відповісти на мої спостереження та висновки, щодо шахрайських методів «дослідження» Ф. Андрощука, не менш предметно, а не традиційно «забалакати» тему.
Сторонні для цієї дискусії теми я, звісно, не маю наміру обговорювати, тож «дурно пахнущие словесные эскапады» Вєри Чєнцової лишаю на її совісті:
«я вижу, что Олег Анатольевич намерен требовать и сам меч для срочного изучения (вероятно, не совсем отчетливо представляя себе обстановку в стране)»;
«чтобы ни бюджет, ни частные лица, ни музей не пострадали из-за внезапного желания Олега Анатольевича Однороженко спустя 20 лет после исчезновения уникального меча коваля Людоты вернуть его на место»;
«Если бы Олег Анатольевич не вчитывался в нюансы формулировок Кирпичникова и не изучал бы тонкую разницу между «полагал» и «предполагал», а пытался переворачивать надписи с Улфбертами, то и сам бы нашел целую мастерскую отечественных ковалей. Вот где статью-то можно сделать и прославить местное производство»;
«Видимо, потому что надо незамедлительно вернуть «коваля Людоту» народу, который не обязан продолжать жить без собственного создателя мечей как последние 20 лет»;
«Опровергая предыдущих исследователей (ну, всякого там буржуазного националиста Грушевского и прочих, вы поняли), археолог делает предположение»;
««реактивы» для обнаружения «людоты», сделанные в советском судебном учреждении ловкими криминалистами»;
«тут сделаешь, если тебе намекнут, что иначе закопают самого вместе с мечами в твои раскопки. Время было такое – не только до Людоты додумаешься».
***
На завершення, як зазвичай, хотів написати деякі загальні спостереження. Цього разу щодо однієї ключової проблеми, що її партєйці-деконструктори не в стані збагнути. Але буде трохи забагато тексту, тож чекайте невдовзі допис про «КАЗУС TOLOCHKO JR.»
P.S. Пости Чэнцової - https://www.facebook.com/vera.tchentsova.7/posts/pfbid0a5V99qsGFPrn9L4ACkkREwvAxJhW9PsuAyedFu8QRZAfSZTSAGctJWhfJFajYjswl та https://www.facebook.com/vera.tchentsova.7/posts/pfbid02rAU4RFJqihY879LzPFyGAQpAUMZ6fULsvzprmkMY51Fji32JxNSdMPnGgUMKddRul
P.P.S. Цей клоунський стьоб з боку Веры Ченцовой, уважаемой, може й мав би якесь виправдання, якби справді: 1. я був би прибічником висновків Кірпічнікова, 2. справді вважав, що на мечі точно є напис і саме КОВАЛЬ ЛЮДОТА. Але цього немає - жодного разу я про це не висловлювався. А у своїй статті я написав наступне: "Якщо є сумніви в наявності кириличного напису на мечі з Хвощового, то безумовно необхідне додаткове дослідження. Й такий видатний вчений як А. Кірпічніков міг, звісно що, помилятися, і прочитаний напис може виявитися чимось іншим ніж «КОВАЛЬ ЛЮДОТА». В історичній науці таке траплялося не раз і не двічі. Завдання науковця провадити неупереджене дослідження та оприлюднювати зважені результати, якими б вони не були. Тобто – для справжнього науковця має бути все одно, чи є на тому мечі слов’янський напис чи він відсутній. Важити має лише достовірність отриманих результатів. «Метод» Андрощука є прямою протилежністю до цього, адже передбачає замість неупередженого дослідження та зважених висновків підгонку фактів під наперед визначені результати, що неминуче веде до маніпуляцій, перекручувань та прямих фальсифікацій". Тому "стьоб" г. Веры, уважаемой, характеризує лише її саму - її невміння дискутувати, некомпетентність та невихованість. Повторю ще раз - мої дописи щодо меча були присвячені виключно аналізу шахрайських методів Ф. Андрощука в статтях 2003 р. про той меч. Жодного з моїх висновків не Фьодор, ні Вера Ченцова, уважаемая, ні хто інший, так і не спромоглися спростувати. Натомість, в кращих традиціях турбо-деконструкторів, обговорення переводиться на геть інші теми, опонентам приписуються висновки, які ті не робили, й уже з цими фантазійними "тезами" виробляють клоунаду в стилі Чєнцова/Андрощук-стайл. Прикро звичайно, але від цього "цеху" навряд чи можна очікувати чогось іншого
Комментариев нет:
Отправить комментарий