В даній своїй праці (дослідженні) хочу розкрити для читачів зміст та основу наукового журналу з проблем карпатознавства «Карпати: людина, етнос, цивілізація» (повна назва) та підсумувати здобутки наукового журналу за п’ять років його існування.
Для подальшого викладу матеріалу вважаю, що необхідно розкрити (розшифрувати) на основі загальноприйнятих визначень назву журналу для повного розуміння піднятої в ньому наукової проблематики та цілей досліджень. Отож, буду розшифровувати (розкривати) буквально кожне слово назви журналу.
Отже, Карпати – гірська система на сході Центральної Європи на території України, Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії, Сербії та Австрії. Ця велика гірська система простягається від околиць м. Братислави (Словаччина) до ущелини Залізні Ворота (Румунія) на 1500 км, утворюючи в сторону України опуклу дугу, що замикає в собі Середньодунайську рівнину (низину). Загальна площа становить приблизно 190 тис. км. км.
Карпати – унікальна гірська система, один з основних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морями. Від р. Морави на заході до р. Серет на сході, від р. Дністер на півночі до річки Дунаю на півдні, до ущелини Залізні Ворота, що відокремлюють Карпатські гори від Балканських гір.
Орографічно (від грецького орос – гора, графос — пишу) виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина з яких так звані Українські Карпати), Південні Карпати, так звані Трансільванські Альпи, Західні Румунські Карпати і Трансільванське плато.
Залежно від розміщення, Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні. Західні розміщені на території Польщі, Чехії, Словаччини, частково Угорщини. Східні – Словаччині, Польщі, Західній Україні. Південні – на території Румунії.
Українські Карпати розміщуються на території чотирьох західних областей України: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька.
Українські Карпати поділяють даний регіон (символічно) на Закарпаття, Прикарпаття і Буковину.
У Карпатському регіоні (Карпати і Передкарпаття) знаходилися і знаходяться одні з найбільших у Європі родовища міді, срібла, золота, заліза, кременю й солі, запаси нафти.
В Українських Карпатах виділяють три етнічні групи (горяни) українського народу: бойки , гуцули, лемки. Протягом тривалого часу, перебуваючи в складі різних держав, горяни-українці зберегли свою етнокультурну, яка хоча й зазнала впливу, але не втратила своєї оригінальності, самобутності. І саме горяни найбільше зберегли найархаїчніші особливості української культури, які не так значно, але все ж таки відрізняються від решти української культури.
Друге слово в назві журналу – «людина». Людина – це жива, наділена інтелектом істота, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури. Відмінними рисами людини, які визначають її унікальність у світі, є її свідомість, здатність мислити і здатність до здійснення вільного вибору, приймати відповідальність за власні дії; наявність моральних суджень; відмічають її біологічну непристосованість до тваринного існування, а також її здатність створювати знаряддя праці та користуватися ними і вогнем, її дар мови, пластичність поведінки. Невідомо жодної живої істоти, яка має вищі емоції, традиції, здатність мислити, стверджувати, заперечувати, рахувати, планувати, фантазувати, яка знає про свою смертність, кохає в справжньому сенсі цього слова, має почуття гумору, здійснює свої задуми, відтворює наявне і створює щось нове. Людина вивчає і змінює як навколишній світ, так і саму себе, розбудовує культуру і створює власну історію. Сутність людини, її походження і призначення, місце людини у природі є основними питаннями філософії, релігії, науки і мистецтва.
Третє слово в назві – «етнос». Етнос (з грец.) – це стійка, історично сформована на певній території спільність людей (плем’я, народність, нація), що мають спільні риси, усталені особливості культури та психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень (самосвідомість), фіксовані в етнонімі. Етнос постає як соціально-економічний організм, що самовідроджується внаслідок етнічно однорідних шлюбів і передання новим поколінням мови, культури, звичаїв, традицій, віри, процесів природної та штучної (насильницької) асиміляції, міжетнічної інтеграції. Для усталеного існування етнос потребує створення власної своєї держави.
Отже, етнос – це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та особливостями психічного складу. Етнос як суспільно-природне утворення слід відрізняти від історичних спільнот (рід, плем’я, народність, нація), які хоч і формуються на основі певних етнічних спільнот, проте є продуктом історії, соціокультурними утвореннями. Найвища історична спільнота – нація – це духовна спорідненість природно-соціально визначеного (-их) етносу (-ів).
І четверте слово в назві – «цивілізація». Цивілізація (з латин.) – це людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвитку, загибелі чи перетворення) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), має спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд). Цивілізація – такий щабель розвитку людства (дикість, варварство, цивілізація), коли власні соціальні зв’язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті, своїй основі.
Розібравшись (розшифрувавши) із термінами у назві наукового журналу, можна й надалі провадити виклад матеріалу (праці).
Також вважаю за доцільне зацитувати уривки з «Переднього слова» (Випуск 1, 2009) редколегії наукового журналу про необхідність і важливість, актуальність дослідження Карпатського регіону (Карпат і Підкарпаття). Отже, цитую:
«Вивчення Карпат проводиться вже більше ніж двісті років ученими України, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії та інших країн. Історичні, етнологічні й археологічні дослідження дають можливість говорити про Карпатський регіон як про контактну зону багатьох давніх цивілізацій Європи й Азії… Північними та південними степовими коридорами вздовж Дунаю і Дністра, через карпатські перевали пройшли сотні різномовних племен і народів… Карпато-балканський регіон сьогодні розглядається як один з осередків прабатьківщини індоєвропейців… Через карпатські перевали проходять слов’яни в часи їх першого розселення в Подунав’ї і на Балканах. Таким чином Карпати опиняються в центрі слов’янського світу, який згодом розділився на східну, західну й південну групи… Період середньовіччя в зоні Карпат один з особливо знаменних. По гірських хребтах установилися межі тогочасних держав, які визначили майбутні напрями розвитку політичних взаємовідносин. Іде активний процес становлення і розвитку сучасних народів… Усебічна стратегічна важливість розташування гір, прилеглих рік (Дністра, Пруту, Серету, Сяну, Тиси, Дунаю), їхня міжцивілізаційна зв’язуючи роль, слугували приводом до численних і тривалих суперечностей між сусідніми державами… Карпатські переходи (перевали) в часи середньовіччя продовжували залишатися головними транзитними лініями сполучень між Сходом і Заходом… Були місцем контакту різних народів і релігій…
У новітню добу Карпатський регіон вступив із визначеними межами держав. Однак зберігалася гостра проблема поневолених народів, зокрема українського…
Надзвичайно складні етнокультурні процеси, які проходили в Карпатському регіоні, вимагають синтетичних, інтердисциплінарних досліджень. Вони спонукають до об’єднаних міжнародних і між інституційних зусиль у пізнанні стародавньої історії й археології Карпат. Зважаючи на широкі зв’язки давнього населення Карпатського регіону з Балканами, Центральною Європою та Передньою Азією, необхідна наукова співпраця з вченими цих регіонів. Головними напрямками у вивченні культурно-історичного розвитку населення Карпат і надалі залишаються: аналіз соціокультурних і етнополітичних процесів, проблеми етногенезу й культурної спадщини, дослідження місця й ролі транс карпатських шляхів у міграційних процесах і торгівельних зносинах. Поряд із цим є актуальною проблема формування джерельної бази, а саме – суцільне обстеження території Карпат для виявлення всіх типів пам’яток від найдавніших часів до середньовіччя
Карпати є полі етнічним регіоном, у якому проживають українці, поляки, чехи, словаки, угорці, румуни та інші народи. Міжетнічна комунікація та соціокультурне контактування в середині зазначених етносів витворили чимало унікальних етнографічних груп і етнографічних регіонів. Карпати стали найбільш етнографічно чисельним регіоном Європи. В Українських Карпатах і Підкарпатті, під впливом природно-географічних, історичних, соціально-економічних умов, постійного перебування у взаємокнтактах з іншими карпатськими етносами сформувалися етнографічні регіони Поділля, Покуття, Опілля й етнографічні групи гуцулів, бойків і лемків. Матеріальна та духовна культура зазначених регіонів ще зберегла свою автентичність, у тому числі окремі риси староукраїнської культури. Тісне переплетення традиційних культур, спільна етнополітична історія гірського й передгірного ареалу Карпат вимагають нового осмислення сучасними етнологами.
Глобалізаційні процеси кінця ХХ – початку ХХІ століття відкрили разом із тим нові горизонти дослідницьких напрямів в українській етнологічній науці, одним з яких є комплексне вивчення форм міжетнічної взаємодії, дослідження культурної спадщини Карпатського регіону. Сюди відносяться міждисциплінарні дослідження, що вивчають соціальну та культурну історію…
Сподіваємось, що започаткований нами журнал стане міжнародним та інтердисциплінарним науковим виданням з актуальних проблем карпатознавства».
Таке розлоге цитування дозволило у стислій формі показати ті основні події, які колись проходили у Карпатському регіоні, шляхи їх дослідження та актуальність даного питання.
А ось що опубліковано на сайті журналу: «Науковий журнал з проблем Карпатознавства «Карпати: людина, етнос, цивілізація» створений з метою висвітлення результатів досліджень з проблем археології, історії та етнології Карпат, ознайомлення громадськості з етнокультурною спадщиною населення регіону, оприлюднення результатів наукових досліджень, що виконані вітчизняними і зарубіжними вченими…
Пріоритетними тематичними напрямками журналу визначено: 1) результати фундаментальних досліджень; 2) актуальні проблеми історії та археології; 3) наукові дослідження в галузі етнології; 4) наукові зацікавлення в галузі релігієзнавства, фольклористики, туризму, філософії, мистецтвознавства…
Науковий журнал «Карпати: людина, етнос, цивілізація» видається з 2009 року. Наукове видання рекомендоване до друку Вченою радою навчально-наукового Інституту історії, етнології і археології Карпат (Протокол №2 від 05.10.2011р.)».
Ось що сказано про цей Інститут в статті «Інститут історії, етнології і археології Карпат» (Випуск 1, 2009 рік): «Створення у квітні 2008 року науково-дослідного Інституту історії, етнології і археології Карпат як структурного підрозділу ПНУС відповідає загальноєвропейській тенденції зростання ролі університетських центрів у здійсненні фундаментальних наукових досліджень.
Інститут, у якому діють відділи історії, етнології і археології, покликаний інтегрувати спеціалістів у галузі гуманітарних наук. Тому до виконання наукових проектів залучаються провідні вчені ПНУС, а також інших науково-дослідних і навчальних закладів України та фахівців країн Карпатського регіону. Працівники Інституту здійснюють комплексні міждисциплінарні дослідження за такими основними напрямами: 1) проблеми етногенезу давнього населення Карпат; 2) духовна культура стародавнього населення Карпат: скельно-печерні комплекси, культові камені, петрогліфи; 3) становлення християнства й розвиток етноконфесійних процесів у Карпатському регіоні; 4) монастирські й церковні комплекси Українських Карпат доби середньовіччя; 5) транскарпатські й транс’європейські шляхи в міграційних процесах і торгівельних зносинах та їх роль у розвитку матеріальної й духовної культури населення Карпат; 6) становлення державних кордонів, етнічних та етнографічних меж Карпатського регіону; 7) картографія пам’яток матеріальної і духовної культури Українських Карпат; 8) розвиток традиційного виробництва та промислів Карпатського регіону; 9) військові комплекси часів середньовіччя, нового й новітнього часу (замки, фортеці, місця битв); 10) пам’ятки матеріальної й духовної культури Українських Карпат і розвиток туризму; 11) соціокультурні й етнополітичні процеси в Карпатському регіоні від найдавніших часів до сьогодення; 12) вплив глобалізаційних процесів на зміни в традиційно-побутовій культурі гуцулів, бойків і лемків (кінець ХХ – початок ХХІ століття).
Журнал «Карпати: людина, етнос, цивілізація» є виданням науково-дослідного Інституту історії, етнології і археології Карпат ПНУС».
Засновником журналу є ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника» (ДВНЗ ПНУС). Журнал має державну реєстрацію МЮУ від 07.04.2009 року.
На сторінках журналу друкувалися статті відомих вчених – докторів наук, професорів, кандидатів наук, доцентів, асистентів з ПНУС та інших ВНЗ м. Івано-Франківська, з різних міст України, з Польщі, Росії, Молдови, Угорщини, Словенії, Словаччини, Румунії.
Ось так було закладено основу (фундамент) наукового журналу, його базу. Висвітлено мету журналу й пріоритетні тематичні напрямки публікацій.
Від себе хочу добавити, що певну допомогу у виданні наукового журналу надали Івано-Франківська обласна рада та Івано-Франківська ОДА, про що вказано на титулі. Журнал рекомендовано до друку Вченою радою ПНУС. Друкування журналу відбувалося у видавництві «Плай» (ПНУС). Всього на сьогоднішній день (з 2009 по 2014 рік) вийшло п’ять випусків наукового журналу (Випуски: 1-5).
Також розповімо про редакційну колегію журналу, її учасників.
Очолював редколегію, головним редактором видання незмінно був (усі п’ять випусків) Микола Васильович Кугутяк – директор Інституту. Відповідальні секретарі: Оксана Баран (Вип. 1, 2009), Оксана Дрогобицька (Вип. 2, 2010), Ірина Дмитрук (Вип. 3, 2011; Вип. 4, 2012), Ірина Солонець (Вип. 5, 2014).
Потім сама редакційна колегія, з 2011 року – редакційна рада: Володимир Грабовецький, Олег Жерноклеєв, Василь Марчук, Михайло Паньків, Борис Савчук, Богдан Томенчук, Петро Федорчак (Івано-Франківськ) та Петро Сіреджук (Львів-Івано-Франківськ); Роман Кирчів, Степан Макарчук, Степан Павлюк (Львів); Георгій Кожолянко (Чернівці); Володимир Баран, Дмитро Степовик, Ганна Скрипник (Київ); Олександр Майоров (Санкт-Петербург, Російська Федерація); Антоанета Олтяну (Бухарест, Румунія), Марта Фонт (Печ, Угорщина).
Всього в редакції (редколегії) журналу брали участь 23 осіб. З них 13 осіб – з Івано-Франківська, 20 – з України та 3 з інших країн (по одному з Росії, Угорщини, Румунії).
А тепер ознайомимося з тематикою випусків наукового журналу, його основними рубриками, кількістю статей та авторів.
У трьох випусках журналу опубліковано матеріали наукових конференцій: 1) Матеріали Міжнародної наукової конференції «Скит Манявський у духовному і культурному житті України та зарубіжжя: до 400-річчя заснування», 29-30 вересня 2011 року, 30 статей, 35 авторів (Випуск 3, 2011 р.); 2) Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Космач в історії Гуцульщини та України: до 600-річчя першої писемної згадки», 13 липня 2012 року – 25 статей, 30 авторів (Випуск 4, 2012 р.); 3) Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Християнство в Карпатах: до 1025-річчя хрещення України-Руси», 3-4 жовтня 2013 року – 31 стаття, 38 авторів (Випуск 5, 2014 р.).
У двох випусках (Вип. 1, 2009; Вип. 2, 2010) було відкрито рубрики:
Теорія і методологія – 4 статті, 4 автори;
Проблеми етнічної історії – 18 статей, 19 авторів;
Сакральне життя етносу – 7 статей, 10 авторів;
Культурна антропологія – 11 статей, 16 авторів;
У випуску 2 за 2010 рік було додатково відкрито рубрики:
Археологія – 2 статті, 4 автори;
Екологія – 2 статті, 2 автори.
Всього у п’яти випусках журналу було надруковано матеріали трьох наукових конференцій, відкрито 6 рубрик, 110 авторів публікувалися 160 раз у 130 статтях журналу (деякі автори повторювалися, деякі статті йшли у співавторстві).
Тепер напишемо про авторів (дописувачів) наукового журналу, їхній кількісний склад, їхню «географію», кількість публікацій. Буква «У» означатиме про належність до ПНУС. Не полінуюсь і опублікую їх всіх в алфавітному порядку:
Балагутрак М. – 2 (м. Львів);
Баран О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Бацвін М. – 1 (м. Галич);
Берест Р. – 1 (м. Львів);
Білик О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Блощинська В. – 2 (м. Івано-Франківськ);
Боднарюк Б. – 1 (м. Чернівці);
Боднарюк Ю. – 1 (м. Чернівці);
Борисевич Л. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Боян С. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Бурачок Л. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Великочий В. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Вітковскі Вл. – 1 (м. Лодзь, Польща);
Влодаркевич В. – 1 (м. Варшава, Польща);
Волошин Л. – 1 (м. Львів);
Волощук М. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Вуянко М. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Гавадзин В. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Гаврилишин П. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Гайдукевич О. – 2 (м. Івано-Франківськ);
Гвоздевич С. – 1 (м. Львів);
Геник Л. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Герус Л – 1 (м. Львів);
Глушко М. – 1 (м. Львів);
Городецький В. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Горошко Л – 1 (м. Львів);
Гудовскі Я. – 1 (м. Варшава, Польща);
Гузій Р. – 1 (м. Львів);
Гутковська І. – 1 (м. Чернівці);
Даниш М. – 1 (м. Братислава, Словаччина);
Данищук І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Держипільський Л. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Дмитрук І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Дубчак С. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Дилаг Д. – 1 (м. Краків, Польща);
Єгрешій О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Жерноклеєв О. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Зеліско Л – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Зінчук Д. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Зінько Ю. – 1 (м. Львів);
Зомбек М. – 1 (м. Варшава, Польща);
о. Іоасаф – 1 (м. Івано-Франківськ);
Калуцький І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Каплон Є. – 1 (м. Краків, Польща);
Кирчів Р. – 1 (м. Львів);
Кияк С. – 3 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кобута С. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Коваль І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кожолянко Г. – 4 (м. Чернівці);
Кожолянко О. – 1 (м. Чернівці);
Коломийчук О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Королько А. – 3 (м. Івано-Франківськ) – У;
Костючок П. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кочкін І. – 3 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кугутяк М. – 7 (м. Івано-Франківськ) – У;
Лащик Н. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Линда О. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Лисенко С. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Литвин М. – 1 (м. Львів);
Лицур М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Лицур Н. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Любчик І. – 4 (м. Івано-Франківськ);
Лоренс Б. – 1 (м. Ржешов, Польща);
Майсторов О. – 2 (м.Санкт-Петербург, РФ);
Макарович П. – 1 (м. Познань, Польща);
Макарчук С. – 1 (м. Львів);
Маланюк Т. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Миронюк І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Міщук А. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Міщук М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Мойсей А. – 2 (м. Чернівці);
Монолатій І. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Нагірний В. – 2 (м. Краків, Польща);
Никорак О. – 1 (м. Львів);
Нікітін О. – 1 (м. Аллендейл, штат Мічіган, США);
Нестерук Ю. – 1 (м. Львів);
Новосад М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Олтяну А. – 1 (м. Бухарест, румунія);
о. Паїсій – (с. Манява);
Панчук М. – 1 (м. Київ);
Паньків М. – 5 (м. Івано-Франківськ) – У;
Пеираш А. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Петрова Н. – 1 (м. Одеса);
Плетерський А. – 1 (м. Любляна, Словенія);
Пудлоцький Т. – 1 (м. Краків, Польща);
Романець В. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Руско Н. – 1 (м. Чернівці);
Рущак А. – 1 (м. Гданськ, Польща);
Саннікова Л. – 1 (м. Київ);
Свйонтек І. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Сергійчук В. – 1 (м. Київ);
Середюк Т. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Сигидин М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Сіреджук П. – 4 (м. Івано-Франківськ) – У;
Степанов В. – 1 (м. Кишинів, Молдова);
Степовик Д. – 1 (м. Київ);
Строжевські Я. – 1 (м. Варшава, Польща);
Томенчук Б. – 4 (м. Івано-Франківськ) – У;
Удод О. – 2 (м. Київ);
100.о. Феогност – 1 – (с. Манява);
101.Филипчук Г. – 1 (м. Львів);
102.Фіглевський М. – 4 (м. Івано-Франківськ) – У;
103.Фонт М. – 1 (м. Печ, Угорщина);
104.Хитровська Ю. – 1 (м. Київ);
105.Чорненький Р. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
106.Шабліст О. – 1 (м. Львів);
107.Шкляревський Є. – 1 (м. Фастів);
108.Юрій М. – 2 (м. Чернівці);
109.Якимович Б. – 1 (м. Львів);
110.Яковишин В. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У.
Окрім того, слід сказати про кількість сторінок у випусках журналу: вип.1 – 255 с.; вип.2 – 226 с.; вип.3 – 231 с.; вип.4 – 294 с.; вип.5 – 331 с. Разом у п’яти випусках – 1337 сторінок.
А ще слід вказати на «географію» авторів журналу: Україна – 90, Польща – 13; Словаччина, Молдова, Угорщина, Словенія, Румунія, Російська Федерація, США – по одному авторові. При цьому з ПНУС – 45 авторів – 80 публікацій.
Отож, в даній статистиці можна зробити такий висновок. Загалом, протягом 2009-2014 років було здійснено 5 (п’ять) випусків журналу. На 1337 його сторінках було надруковано матеріали 3 (трьох) наукових конференцій, було відкрито 6 (шість) рубрик. На сторінках журналу (його випусків) 110 авторів публікувалися 160 раз у 130 статтях.
Також слід наголосити, що журнал «Карпати: людина, етнос, цивілізація» є виданням НДІ Історії, етнології і археології Карпат – структурної науково-дослідної установи ПНУС. Даний журнал є науковим, тобто журналом, в якому публікуються роботи (статті) із певної галузі академічної науки. Статті, що надходять до таких журналів, перед публікацією рецензуються незалежними фахівцями для того, щоб захистити читачів від можливих грубих помилок або фальсифікацій, а також гарантувати, що опубліковані матеріали виконані на підставі наукового методу. Наукові журнали є однією з головних складових наукової літератури.
Оскільки журнал є виданням НДІ, він у повній мірі висвітлює ті основні напрями (перераховані вище), за якими здійснюються комплексні міждисциплінарні дослідження Інституту, та публікує статті на дану тематику. А тематика публікацій уже закладена у повній назві як самого Інституту, так і його Журналу (з відповідними рубриками).
Основна ж тематика (напрям) публікацій-досліджень – Карпатознавство, Карпатський регіон (Карпати й Підкарпаття) як унікальне природне, історичне, етнологічне, соціальне явище, що до сьогоднішнього дня зберегло свою архаїчність і потребує подальшого тривалого й глибокого дослідження кількох поколінь українських і зарубіжних вчених.
Галущак Ярослав,
бібліограф ІІ категорії
Отже, Карпати – гірська система на сході Центральної Європи на території України, Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії, Сербії та Австрії. Ця велика гірська система простягається від околиць м. Братислави (Словаччина) до ущелини Залізні Ворота (Румунія) на 1500 км, утворюючи в сторону України опуклу дугу, що замикає в собі Середньодунайську рівнину (низину). Загальна площа становить приблизно 190 тис. км. км.
Карпати – унікальна гірська система, один з основних вододілів Європи між Балтійським і Чорним морями. Від р. Морави на заході до р. Серет на сході, від р. Дністер на півночі до річки Дунаю на півдні, до ущелини Залізні Ворота, що відокремлюють Карпатські гори від Балканських гір.
Орографічно (від грецького орос – гора, графос — пишу) виділяють Західні Карпати, Східні Карпати (частина з яких так звані Українські Карпати), Південні Карпати, так звані Трансільванські Альпи, Західні Румунські Карпати і Трансільванське плато.
Залежно від розміщення, Карпати поділяють на Західні, Східні та Південні. Західні розміщені на території Польщі, Чехії, Словаччини, частково Угорщини. Східні – Словаччині, Польщі, Західній Україні. Південні – на території Румунії.
Українські Карпати розміщуються на території чотирьох західних областей України: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька.
Українські Карпати поділяють даний регіон (символічно) на Закарпаття, Прикарпаття і Буковину.
У Карпатському регіоні (Карпати і Передкарпаття) знаходилися і знаходяться одні з найбільших у Європі родовища міді, срібла, золота, заліза, кременю й солі, запаси нафти.
В Українських Карпатах виділяють три етнічні групи (горяни) українського народу: бойки , гуцули, лемки. Протягом тривалого часу, перебуваючи в складі різних держав, горяни-українці зберегли свою етнокультурну, яка хоча й зазнала впливу, але не втратила своєї оригінальності, самобутності. І саме горяни найбільше зберегли найархаїчніші особливості української культури, які не так значно, але все ж таки відрізняються від решти української культури.
Друге слово в назві журналу – «людина». Людина – це жива, наділена інтелектом істота, суб’єкт суспільно-історичної діяльності і культури. Відмінними рисами людини, які визначають її унікальність у світі, є її свідомість, здатність мислити і здатність до здійснення вільного вибору, приймати відповідальність за власні дії; наявність моральних суджень; відмічають її біологічну непристосованість до тваринного існування, а також її здатність створювати знаряддя праці та користуватися ними і вогнем, її дар мови, пластичність поведінки. Невідомо жодної живої істоти, яка має вищі емоції, традиції, здатність мислити, стверджувати, заперечувати, рахувати, планувати, фантазувати, яка знає про свою смертність, кохає в справжньому сенсі цього слова, має почуття гумору, здійснює свої задуми, відтворює наявне і створює щось нове. Людина вивчає і змінює як навколишній світ, так і саму себе, розбудовує культуру і створює власну історію. Сутність людини, її походження і призначення, місце людини у природі є основними питаннями філософії, релігії, науки і мистецтва.
Третє слово в назві – «етнос». Етнос (з грец.) – це стійка, історично сформована на певній території спільність людей (плем’я, народність, нація), що мають спільні риси, усталені особливості культури та психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень (самосвідомість), фіксовані в етнонімі. Етнос постає як соціально-економічний організм, що самовідроджується внаслідок етнічно однорідних шлюбів і передання новим поколінням мови, культури, звичаїв, традицій, віри, процесів природної та штучної (насильницької) асиміляції, міжетнічної інтеграції. Для усталеного існування етнос потребує створення власної своєї держави.
Отже, етнос – це група людей, яка історично склалася на певній території і характеризується спільністю мови, культури, побуту, звичаїв, традицій, способу життя та особливостями психічного складу. Етнос як суспільно-природне утворення слід відрізняти від історичних спільнот (рід, плем’я, народність, нація), які хоч і формуються на основі певних етнічних спільнот, проте є продуктом історії, соціокультурними утвореннями. Найвища історична спільнота – нація – це духовна спорідненість природно-соціально визначеного (-их) етносу (-ів).
І четверте слово в назві – «цивілізація». Цивілізація (з латин.) – це людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвитку, загибелі чи перетворення) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), має спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд). Цивілізація – такий щабель розвитку людства (дикість, варварство, цивілізація), коли власні соціальні зв’язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті, своїй основі.
Розібравшись (розшифрувавши) із термінами у назві наукового журналу, можна й надалі провадити виклад матеріалу (праці).
Також вважаю за доцільне зацитувати уривки з «Переднього слова» (Випуск 1, 2009) редколегії наукового журналу про необхідність і важливість, актуальність дослідження Карпатського регіону (Карпат і Підкарпаття). Отже, цитую:
«Вивчення Карпат проводиться вже більше ніж двісті років ученими України, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії та інших країн. Історичні, етнологічні й археологічні дослідження дають можливість говорити про Карпатський регіон як про контактну зону багатьох давніх цивілізацій Європи й Азії… Північними та південними степовими коридорами вздовж Дунаю і Дністра, через карпатські перевали пройшли сотні різномовних племен і народів… Карпато-балканський регіон сьогодні розглядається як один з осередків прабатьківщини індоєвропейців… Через карпатські перевали проходять слов’яни в часи їх першого розселення в Подунав’ї і на Балканах. Таким чином Карпати опиняються в центрі слов’янського світу, який згодом розділився на східну, західну й південну групи… Період середньовіччя в зоні Карпат один з особливо знаменних. По гірських хребтах установилися межі тогочасних держав, які визначили майбутні напрями розвитку політичних взаємовідносин. Іде активний процес становлення і розвитку сучасних народів… Усебічна стратегічна важливість розташування гір, прилеглих рік (Дністра, Пруту, Серету, Сяну, Тиси, Дунаю), їхня міжцивілізаційна зв’язуючи роль, слугували приводом до численних і тривалих суперечностей між сусідніми державами… Карпатські переходи (перевали) в часи середньовіччя продовжували залишатися головними транзитними лініями сполучень між Сходом і Заходом… Були місцем контакту різних народів і релігій…
У новітню добу Карпатський регіон вступив із визначеними межами держав. Однак зберігалася гостра проблема поневолених народів, зокрема українського…
Надзвичайно складні етнокультурні процеси, які проходили в Карпатському регіоні, вимагають синтетичних, інтердисциплінарних досліджень. Вони спонукають до об’єднаних міжнародних і між інституційних зусиль у пізнанні стародавньої історії й археології Карпат. Зважаючи на широкі зв’язки давнього населення Карпатського регіону з Балканами, Центральною Європою та Передньою Азією, необхідна наукова співпраця з вченими цих регіонів. Головними напрямками у вивченні культурно-історичного розвитку населення Карпат і надалі залишаються: аналіз соціокультурних і етнополітичних процесів, проблеми етногенезу й культурної спадщини, дослідження місця й ролі транс карпатських шляхів у міграційних процесах і торгівельних зносинах. Поряд із цим є актуальною проблема формування джерельної бази, а саме – суцільне обстеження території Карпат для виявлення всіх типів пам’яток від найдавніших часів до середньовіччя
Карпати є полі етнічним регіоном, у якому проживають українці, поляки, чехи, словаки, угорці, румуни та інші народи. Міжетнічна комунікація та соціокультурне контактування в середині зазначених етносів витворили чимало унікальних етнографічних груп і етнографічних регіонів. Карпати стали найбільш етнографічно чисельним регіоном Європи. В Українських Карпатах і Підкарпатті, під впливом природно-географічних, історичних, соціально-економічних умов, постійного перебування у взаємокнтактах з іншими карпатськими етносами сформувалися етнографічні регіони Поділля, Покуття, Опілля й етнографічні групи гуцулів, бойків і лемків. Матеріальна та духовна культура зазначених регіонів ще зберегла свою автентичність, у тому числі окремі риси староукраїнської культури. Тісне переплетення традиційних культур, спільна етнополітична історія гірського й передгірного ареалу Карпат вимагають нового осмислення сучасними етнологами.
Глобалізаційні процеси кінця ХХ – початку ХХІ століття відкрили разом із тим нові горизонти дослідницьких напрямів в українській етнологічній науці, одним з яких є комплексне вивчення форм міжетнічної взаємодії, дослідження культурної спадщини Карпатського регіону. Сюди відносяться міждисциплінарні дослідження, що вивчають соціальну та культурну історію…
Сподіваємось, що започаткований нами журнал стане міжнародним та інтердисциплінарним науковим виданням з актуальних проблем карпатознавства».
Таке розлоге цитування дозволило у стислій формі показати ті основні події, які колись проходили у Карпатському регіоні, шляхи їх дослідження та актуальність даного питання.
А ось що опубліковано на сайті журналу: «Науковий журнал з проблем Карпатознавства «Карпати: людина, етнос, цивілізація» створений з метою висвітлення результатів досліджень з проблем археології, історії та етнології Карпат, ознайомлення громадськості з етнокультурною спадщиною населення регіону, оприлюднення результатів наукових досліджень, що виконані вітчизняними і зарубіжними вченими…
Пріоритетними тематичними напрямками журналу визначено: 1) результати фундаментальних досліджень; 2) актуальні проблеми історії та археології; 3) наукові дослідження в галузі етнології; 4) наукові зацікавлення в галузі релігієзнавства, фольклористики, туризму, філософії, мистецтвознавства…
Науковий журнал «Карпати: людина, етнос, цивілізація» видається з 2009 року. Наукове видання рекомендоване до друку Вченою радою навчально-наукового Інституту історії, етнології і археології Карпат (Протокол №2 від 05.10.2011р.)».
Ось що сказано про цей Інститут в статті «Інститут історії, етнології і археології Карпат» (Випуск 1, 2009 рік): «Створення у квітні 2008 року науково-дослідного Інституту історії, етнології і археології Карпат як структурного підрозділу ПНУС відповідає загальноєвропейській тенденції зростання ролі університетських центрів у здійсненні фундаментальних наукових досліджень.
Інститут, у якому діють відділи історії, етнології і археології, покликаний інтегрувати спеціалістів у галузі гуманітарних наук. Тому до виконання наукових проектів залучаються провідні вчені ПНУС, а також інших науково-дослідних і навчальних закладів України та фахівців країн Карпатського регіону. Працівники Інституту здійснюють комплексні міждисциплінарні дослідження за такими основними напрямами: 1) проблеми етногенезу давнього населення Карпат; 2) духовна культура стародавнього населення Карпат: скельно-печерні комплекси, культові камені, петрогліфи; 3) становлення християнства й розвиток етноконфесійних процесів у Карпатському регіоні; 4) монастирські й церковні комплекси Українських Карпат доби середньовіччя; 5) транскарпатські й транс’європейські шляхи в міграційних процесах і торгівельних зносинах та їх роль у розвитку матеріальної й духовної культури населення Карпат; 6) становлення державних кордонів, етнічних та етнографічних меж Карпатського регіону; 7) картографія пам’яток матеріальної і духовної культури Українських Карпат; 8) розвиток традиційного виробництва та промислів Карпатського регіону; 9) військові комплекси часів середньовіччя, нового й новітнього часу (замки, фортеці, місця битв); 10) пам’ятки матеріальної й духовної культури Українських Карпат і розвиток туризму; 11) соціокультурні й етнополітичні процеси в Карпатському регіоні від найдавніших часів до сьогодення; 12) вплив глобалізаційних процесів на зміни в традиційно-побутовій культурі гуцулів, бойків і лемків (кінець ХХ – початок ХХІ століття).
Журнал «Карпати: людина, етнос, цивілізація» є виданням науково-дослідного Інституту історії, етнології і археології Карпат ПНУС».
Засновником журналу є ДВНЗ «Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника» (ДВНЗ ПНУС). Журнал має державну реєстрацію МЮУ від 07.04.2009 року.
На сторінках журналу друкувалися статті відомих вчених – докторів наук, професорів, кандидатів наук, доцентів, асистентів з ПНУС та інших ВНЗ м. Івано-Франківська, з різних міст України, з Польщі, Росії, Молдови, Угорщини, Словенії, Словаччини, Румунії.
Ось так було закладено основу (фундамент) наукового журналу, його базу. Висвітлено мету журналу й пріоритетні тематичні напрямки публікацій.
Від себе хочу добавити, що певну допомогу у виданні наукового журналу надали Івано-Франківська обласна рада та Івано-Франківська ОДА, про що вказано на титулі. Журнал рекомендовано до друку Вченою радою ПНУС. Друкування журналу відбувалося у видавництві «Плай» (ПНУС). Всього на сьогоднішній день (з 2009 по 2014 рік) вийшло п’ять випусків наукового журналу (Випуски: 1-5).
Також розповімо про редакційну колегію журналу, її учасників.
Очолював редколегію, головним редактором видання незмінно був (усі п’ять випусків) Микола Васильович Кугутяк – директор Інституту. Відповідальні секретарі: Оксана Баран (Вип. 1, 2009), Оксана Дрогобицька (Вип. 2, 2010), Ірина Дмитрук (Вип. 3, 2011; Вип. 4, 2012), Ірина Солонець (Вип. 5, 2014).
Потім сама редакційна колегія, з 2011 року – редакційна рада: Володимир Грабовецький, Олег Жерноклеєв, Василь Марчук, Михайло Паньків, Борис Савчук, Богдан Томенчук, Петро Федорчак (Івано-Франківськ) та Петро Сіреджук (Львів-Івано-Франківськ); Роман Кирчів, Степан Макарчук, Степан Павлюк (Львів); Георгій Кожолянко (Чернівці); Володимир Баран, Дмитро Степовик, Ганна Скрипник (Київ); Олександр Майоров (Санкт-Петербург, Російська Федерація); Антоанета Олтяну (Бухарест, Румунія), Марта Фонт (Печ, Угорщина).
Всього в редакції (редколегії) журналу брали участь 23 осіб. З них 13 осіб – з Івано-Франківська, 20 – з України та 3 з інших країн (по одному з Росії, Угорщини, Румунії).
А тепер ознайомимося з тематикою випусків наукового журналу, його основними рубриками, кількістю статей та авторів.
У трьох випусках журналу опубліковано матеріали наукових конференцій: 1) Матеріали Міжнародної наукової конференції «Скит Манявський у духовному і культурному житті України та зарубіжжя: до 400-річчя заснування», 29-30 вересня 2011 року, 30 статей, 35 авторів (Випуск 3, 2011 р.); 2) Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Космач в історії Гуцульщини та України: до 600-річчя першої писемної згадки», 13 липня 2012 року – 25 статей, 30 авторів (Випуск 4, 2012 р.); 3) Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Християнство в Карпатах: до 1025-річчя хрещення України-Руси», 3-4 жовтня 2013 року – 31 стаття, 38 авторів (Випуск 5, 2014 р.).
У двох випусках (Вип. 1, 2009; Вип. 2, 2010) було відкрито рубрики:
Теорія і методологія – 4 статті, 4 автори;
Проблеми етнічної історії – 18 статей, 19 авторів;
Сакральне життя етносу – 7 статей, 10 авторів;
Культурна антропологія – 11 статей, 16 авторів;
У випуску 2 за 2010 рік було додатково відкрито рубрики:
Археологія – 2 статті, 4 автори;
Екологія – 2 статті, 2 автори.
Всього у п’яти випусках журналу було надруковано матеріали трьох наукових конференцій, відкрито 6 рубрик, 110 авторів публікувалися 160 раз у 130 статтях журналу (деякі автори повторювалися, деякі статті йшли у співавторстві).
Тепер напишемо про авторів (дописувачів) наукового журналу, їхній кількісний склад, їхню «географію», кількість публікацій. Буква «У» означатиме про належність до ПНУС. Не полінуюсь і опублікую їх всіх в алфавітному порядку:
Балагутрак М. – 2 (м. Львів);
Баран О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Бацвін М. – 1 (м. Галич);
Берест Р. – 1 (м. Львів);
Білик О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Блощинська В. – 2 (м. Івано-Франківськ);
Боднарюк Б. – 1 (м. Чернівці);
Боднарюк Ю. – 1 (м. Чернівці);
Борисевич Л. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Боян С. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Бурачок Л. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Великочий В. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Вітковскі Вл. – 1 (м. Лодзь, Польща);
Влодаркевич В. – 1 (м. Варшава, Польща);
Волошин Л. – 1 (м. Львів);
Волощук М. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Вуянко М. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Гавадзин В. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Гаврилишин П. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Гайдукевич О. – 2 (м. Івано-Франківськ);
Гвоздевич С. – 1 (м. Львів);
Геник Л. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Герус Л – 1 (м. Львів);
Глушко М. – 1 (м. Львів);
Городецький В. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Горошко Л – 1 (м. Львів);
Гудовскі Я. – 1 (м. Варшава, Польща);
Гузій Р. – 1 (м. Львів);
Гутковська І. – 1 (м. Чернівці);
Даниш М. – 1 (м. Братислава, Словаччина);
Данищук І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Держипільський Л. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Дмитрук І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Дубчак С. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Дилаг Д. – 1 (м. Краків, Польща);
Єгрешій О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Жерноклеєв О. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Зеліско Л – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Зінчук Д. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Зінько Ю. – 1 (м. Львів);
Зомбек М. – 1 (м. Варшава, Польща);
о. Іоасаф – 1 (м. Івано-Франківськ);
Калуцький І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Каплон Є. – 1 (м. Краків, Польща);
Кирчів Р. – 1 (м. Львів);
Кияк С. – 3 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кобута С. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Коваль І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кожолянко Г. – 4 (м. Чернівці);
Кожолянко О. – 1 (м. Чернівці);
Коломийчук О. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Королько А. – 3 (м. Івано-Франківськ) – У;
Костючок П. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кочкін І. – 3 (м. Івано-Франківськ) – У;
Кугутяк М. – 7 (м. Івано-Франківськ) – У;
Лащик Н. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Линда О. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Лисенко С. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Литвин М. – 1 (м. Львів);
Лицур М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Лицур Н. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Любчик І. – 4 (м. Івано-Франківськ);
Лоренс Б. – 1 (м. Ржешов, Польща);
Майсторов О. – 2 (м.Санкт-Петербург, РФ);
Макарович П. – 1 (м. Познань, Польща);
Макарчук С. – 1 (м. Львів);
Маланюк Т. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Миронюк І. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Міщук А. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Міщук М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Мойсей А. – 2 (м. Чернівці);
Монолатій І. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Нагірний В. – 2 (м. Краків, Польща);
Никорак О. – 1 (м. Львів);
Нікітін О. – 1 (м. Аллендейл, штат Мічіган, США);
Нестерук Ю. – 1 (м. Львів);
Новосад М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Олтяну А. – 1 (м. Бухарест, румунія);
о. Паїсій – (с. Манява);
Панчук М. – 1 (м. Київ);
Паньків М. – 5 (м. Івано-Франківськ) – У;
Пеираш А. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Петрова Н. – 1 (м. Одеса);
Плетерський А. – 1 (м. Любляна, Словенія);
Пудлоцький Т. – 1 (м. Краків, Польща);
Романець В. – 2 (м. Івано-Франківськ) – У;
Руско Н. – 1 (м. Чернівці);
Рущак А. – 1 (м. Гданськ, Польща);
Саннікова Л. – 1 (м. Київ);
Свйонтек І. – 1 (м. Івано-Франківськ);
Сергійчук В. – 1 (м. Київ);
Середюк Т. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Сигидин М. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
Сіреджук П. – 4 (м. Івано-Франківськ) – У;
Степанов В. – 1 (м. Кишинів, Молдова);
Степовик Д. – 1 (м. Київ);
Строжевські Я. – 1 (м. Варшава, Польща);
Томенчук Б. – 4 (м. Івано-Франківськ) – У;
Удод О. – 2 (м. Київ);
100.о. Феогност – 1 – (с. Манява);
101.Филипчук Г. – 1 (м. Львів);
102.Фіглевський М. – 4 (м. Івано-Франківськ) – У;
103.Фонт М. – 1 (м. Печ, Угорщина);
104.Хитровська Ю. – 1 (м. Київ);
105.Чорненький Р. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У;
106.Шабліст О. – 1 (м. Львів);
107.Шкляревський Є. – 1 (м. Фастів);
108.Юрій М. – 2 (м. Чернівці);
109.Якимович Б. – 1 (м. Львів);
110.Яковишин В. – 1 (м. Івано-Франківськ) – У.
Окрім того, слід сказати про кількість сторінок у випусках журналу: вип.1 – 255 с.; вип.2 – 226 с.; вип.3 – 231 с.; вип.4 – 294 с.; вип.5 – 331 с. Разом у п’яти випусках – 1337 сторінок.
А ще слід вказати на «географію» авторів журналу: Україна – 90, Польща – 13; Словаччина, Молдова, Угорщина, Словенія, Румунія, Російська Федерація, США – по одному авторові. При цьому з ПНУС – 45 авторів – 80 публікацій.
Отож, в даній статистиці можна зробити такий висновок. Загалом, протягом 2009-2014 років було здійснено 5 (п’ять) випусків журналу. На 1337 його сторінках було надруковано матеріали 3 (трьох) наукових конференцій, було відкрито 6 (шість) рубрик. На сторінках журналу (його випусків) 110 авторів публікувалися 160 раз у 130 статтях.
Також слід наголосити, що журнал «Карпати: людина, етнос, цивілізація» є виданням НДІ Історії, етнології і археології Карпат – структурної науково-дослідної установи ПНУС. Даний журнал є науковим, тобто журналом, в якому публікуються роботи (статті) із певної галузі академічної науки. Статті, що надходять до таких журналів, перед публікацією рецензуються незалежними фахівцями для того, щоб захистити читачів від можливих грубих помилок або фальсифікацій, а також гарантувати, що опубліковані матеріали виконані на підставі наукового методу. Наукові журнали є однією з головних складових наукової літератури.
Оскільки журнал є виданням НДІ, він у повній мірі висвітлює ті основні напрями (перераховані вище), за якими здійснюються комплексні міждисциплінарні дослідження Інституту, та публікує статті на дану тематику. А тематика публікацій уже закладена у повній назві як самого Інституту, так і його Журналу (з відповідними рубриками).
Основна ж тематика (напрям) публікацій-досліджень – Карпатознавство, Карпатський регіон (Карпати й Підкарпаття) як унікальне природне, історичне, етнологічне, соціальне явище, що до сьогоднішнього дня зберегло свою архаїчність і потребує подальшого тривалого й глибокого дослідження кількох поколінь українських і зарубіжних вчених.
Галущак Ярослав,
бібліограф ІІ категорії
Комментариев нет:
Отправить комментарий