15 квітня 2016 р. у державному підприємстві “Кримський дім” відбувся Семінар з історії Криму під назвою “Виклики сучасності та історичний досвід”.
В османсько-турецьких писемних документах XV–XVIII століть міститься цінна інформацію про характерні риси і відмітні ознаки історичного розвитку Кримського ханства (قريم خانليغي) упродовж зазначеного часового періоду (див. посилання 1). Позаяк такі історичні документи є важливою складовою-носієм рукописної традиції Османської держави, яка в середині–другій половині XVI століття досягла найвищого рівня своєї економічної та військово-політичної могутності та мала значний вплив на міжцивілізаційні стосунки в Європі, Західній і Центральній Азії та у Північній Африці.
Наймогутніше тюркське державне утворення степової смуги Північного Причорномор’я та Приазов’я, тобто Кримське ханство, з весни 1475 року остаточно увійшло під протекторат Османської імперії. Розглядаючи військово-політичну ситуацію, яка складалася упродовж XVI століття у Північному Причорномор’ї, варто зазначити, що Кримське ханство представляло собою в Східній Європі потужну збройну силу, яка періодично здійснювала свої перманентні військові вторгнення на землі Московії, Речі Посполитої, а також України. Разом з цим, згідно з відомостями, поданими в турецьких історичних рукописних документах, найбільшу вигоду від такого становища отримувала саме Висока Порта, яка використовувала військо Кримського ханства у своїх війнах з Австрією та Іраном. Але слід відзначити, що, здійснюючи воєнні акції насамперед в інтересах Високої Порти, кримські хани час від часу чинили напади на чужі території для реалізації власних інтересів. Цей факт міжнародних відносин певною мірою забезпечував рівновагу військово-політичних сил у Східній Європі, яка проіснувала до середини XVIІ століття.
Однак захоплення Московським царством Казанського (1552 рік) та Астраханського ханств (1556 рік) стало зовнішнім чинником, що призвів до порушення вказаної військово-політичної рівноваги. Згідно з досліджуваними нами писемними документами, уряд Османської держави виявляв велику занепокоєність таким перебігом подій. Зокрема в них говориться, що оточення українськими козаками на чолі з Дмитром Вишневецьким фортеці Азова в 1559 році, яка була найміцнішою з усіх турецьких фортифікаційних споруд, що існували на той час у прилеглих до узбережжя Азовського моря володіннях Османської імперії, спричинила відповідні заходи з боку уряду Високої Порти, що мали на меті забезпечити зняття облоги з названої фортеці, а саме − направлення додаткових збройних загонів урядового війська та провіанту в якості термінової допомоги оточеному гарнізону фортеці Азова. Турецький уряд попередив кримського хана Девлета Гірая [І] (роки правління: 1551–1577) про ймовірність повторення цих нападів і закликав правителя Кримського ханства бути пильним та готовим до виконання завдань в разі виникнення такої ситуації.
Досліджені нами історичні писемні джерела засвідчують, що Кримське ханство в часи правління султана Ахмеда І брало активну участь у війні Високої Порти з Австрією та Іраном. За проявлений героїзм у цій війні хан Ґазі Гірай ІІ (роки правління: 1596–1607, 2-ге правління) був удостоєний турецьким султаном звання (صاحب السيف), а рід його, відповідним чином, отримав певні привілеї, зокрема недоторканість.
Хотинська війна унеможливила реалізацію зазначеного прагнення, оскільки жодна із сторін була нездатна тримати під контролем своє прикордонне населення, тобто кримськотатарське та українсько-козацьке. З умов, які склалися, уряд Високої Порти був неспроможний надати допомогу Кримському юрту в справі придушення протестного руху його населення, який являв собою безпосередню загрозу втрати урядом названого державного утворення свого контролю над Кримом. Ця обставина спонукала владні кола Кримського ханства до пошуків політичного союзу з такою потужною на той час військовою силою, якою тоді було Військо Запорозьке.
Започаткований в розглянутих умовах українськокозацько-кримськотатарський політичний союз зазнав свого подальшого зміцнення в часи правління онука Мехмеда Гірая ІІ – кримського хана Мехмеда Гірая ІІІ (роки правління: 1622/1623–1628).
Новий етап в розвитку військової співпраці та політичного союзу Кримського ханства з Військом Запорозьким припадає на період 1623 – 1624 років. Свідченням результативності проукраїнської зовнішньої політики Кримського ханства є той факт, що наприкінці вказаного історичного періоду військово-політична співпраця між Військом Запорозьким і Кримським ханством досягла свого найвищого рівня. А в 1624 році нові правителі Криму, а саме Мехмед та Шахін Гіраї, за підтримки запорізьких козаків завдали поразки турецько-османським збройним силам, які мали на меті покарати вказаних правителів за їхню непокірливість.
Інформація, подана у османсько-турецьких рукописних документах відповідної історичної доби засвідчує, що процес створення військово-політичного союзу між Військом Запорозьким та Кримським ханством зумовив посилення інтенсивності військово-морських походів українських козаків проти турецьких володінь.
Із здійсненого нами текстологічного аналізу офіційних документів османського уряду виявляється, що створення військово-політичного союзу між Військом Запорозьким та Кримським ханством усвідомлювалося правлячими колами Османської імперії, як, зокрема, також і те, що названий союз суперечив не лише зовнішньополітичним інтересам Османської держави, але також і правовим нормам статусу Кримського ханства, встановленого ще за часів правління султана Мехмеда ІІ Фатіха.
Суттєву джерельну цінність для повнішого осягнення проблематики, пов’язаної з політичним союзом, укладеним між запорозькими козаками та кримськими татарами, і який супроводжувався зростанням напруженості в стосунках між Бахчисараєм та Стамбулом, тривалими козацькими морськими війнами з Османською імперією впродовж періоду 1614–1628 років, а також спорудженням оборонних об’єктів Високою Портою у нижньодніпровських володіннях названої держави – мають також і інші османсько-турецькі документи.
Здійснений нами аналіз зазначених джерельних свідчень про українськокозацько-кримськотатарський військовий альянс надає підстави зробити висновок про те, що, незважаючи на певну фрагментарність виявлених нами повідомлень у досліджених нами писемних документах, вони свідчать, з одного боку, про факт зростання військово-політичного впливу Війська Запорозького на південних землях України й на Чорноморському узбережжі, а з іншого боку – про те, що Висока Порта була змушена рахуватися з присутністю українських козаків в названому регіоні.
Історія формування чорноморського вектору в зовнішній політиці гетьманського уряду бере свій початок ще з часів зародження Запорозької Січі, коли, за словами Ярослава Дашкевича, згаданий вектор існував в якості «…нового елемента воєнно-політичних реалій, що встановились на степовому кордоні між Європою та Азією в середині ХVI століття. Такий стан речей видається цілком зрозумілим: за своїм геополітичним становищем Запорозька Січ була розташована поміж Литвою (що вже тоді перебувала під польською домінацією) та Кримським ханством, яке було васалом Стамбула. Отже, геополітичний фактор вимагав з’ясування характеру відносин між Січчю та Портою». У цьому контексті важливою є інформація відомого кримськотатарського історика-літописця XVIII століття Гаджі Абдулґаффара ібн Гусейна Киримі, який у своїй книзі «Твердиня історії» зазначав про те, що в 1054 році Гіджри (10 березня 1644–27 лютого 1645 року) прибув до хана Кримського юрту Іслама Гірая ІІІ козак на ім’я Богдан Хмельницький. Метою цього візиту було попросити у хана надати цьому козакові та його людям допомоги та захисту. Згаданий правитель задовольнив прохання Богдана Хмельницького, надавши йому «звання гетьмана» (خطمانليق پايسنى). Крім того, він призначив одного з визначних кримськотатарських командирів, а саме Арґина Туґай-бея, зреалізувати прийняте ханом рішення.
На думку вченого-сходознавця Юрія Кочубея, в українській літературі стосовно відносин між козацько-гетьманською Україною, Кримським юртом і Високою Портою існує чимало стереотипів. Цей вчений акцентує увагу на тому, що об’єктивними джерелами вірогідної інформації про історичні події є саме рукописні документи, зокрема літописи.
Для тюркологічних досліджень, на наш погляд, важливим є висловлене названим ученим переконання, що українська історіографія «…мусить повернутися обличчям до Сходу, взятися за джерела з [турецько-] османських архівів» з метою забезпечити відображення об’єктивної та достовірної картини відповідного історичного процесу, що відбувався на українських землях, у тому числі й в кримськотатарському улусі.
Посилання 1: Зокрема синонімічно використовується назва – اولوغاردا («Улуґ орда»), що означає («Велика орда»), اولوغ يورت ( «Улуґ юрт»), тобто («Велична країна»),قريم يورتى («Кримський юрт»), що означає «Кримське вогнище», «Кримська батьківщина» або «Кримська країна». З приводу цього питання татарських писемних джерелах ці назви згадуються, зокрема при звертанні до хана Іслама Гірая ІІІ, наприклад:
… )اولوغ اردا اولوغ يورتنيك و دشت قپچاقنيك و تخت قريمنك اولوغ پادشاهى بولنان سعادتلو و دولتلو افندم اسلام كراى خان
«…Uluğ Orda, Uluğ Yurtuʼnun ve Deşti-Kıpçakʼnın ve Tahtı Kırımʼnın Uluğ Padişahı bulınan saadetlü ve devletlü efendim İslam Giray Han…» (… Величний та щасливий падишах кримського трону, «Іслама Гірая ІІІ «Улуґ юрт» (Велична країна) мій пан Іслам Гірай [ІІІ]…». Див.: Веьляминовъ-Зерновъ В. В. Материалы для исторіи Крымскаго ханства (извлеченыя, по распоряженію Императорской Академіи Наукъ, изъ московскаго главнаго архива Министерства Иностранныхъ Делъ) / Владиміръ Владиміровичъ Вельяминовъ-Зерновъ. — Санктпетербург «Въ типографіи “Императорской Академіи Наукъ”», 1864. — С. 341–342 ص. ۳٤۱-۳٤۲) ). — Док. № 95. — 941 с. (.ص ٩٤۱). Подаємо назву цієї книги мовою оригіналу «قريم يورتينه و اول طرفلارغه دارٔ بولغان يرليغ لر و خطلر » (Виявлені тексти та офіційні документи, котрі стосуються Кримського юрту і тієї сторони).
Комментариев нет:
Отправить комментарий