«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Активисты этого движения развернули бурную деятельность, направленную на решение задач по защите политических, экономических и культурных прав хакасского народа.
Представители хакасской интеллигенции активизировали свою деятельность по формированию общественного мнения хакасского населения через лекции, беседы, выступления по радио и телевидению.
На съезд предполагалось избрать 400 делегатов-хакасов, а также пригласить 150 представителей тюркоязычных народов Южной Сибири, Киргизии, Казахстана, телеутов, кумандинцев, хакасов, проживавших за пределами области, народных депутатов СССР, РСФСР и др.
Центральным в повестке дня стоял вопрос «О статусе Хакасии». По решению оргкомитета съезда основным докладчиком по нему выступил к. юр. н. М. А. Митюков, явный сторонник выхода области из состава Красноярского края.
Еще одним из животрепещущих вопросов на съезде, судя по документам, являлся вопрос о земле. В нем отмечалось, что «всевластие ведомств превратило Хакасию в сырьевую базу, нарушило естественные условия обитания и жизнедеятельность коренных жителей этой земли, что привело к уродливым явлениям психики, к отрицательным факторам социальной защиты, экологического неблагополучия окружающей среды» . По мнению делегатов, земля и ее богатства не могут быть проданы или переданы в частную собственность, поскольку являются общей собственностью коренного народа. При разработке законов РСФСР о земле, собственности, о выборах и местном самоуправлении делегаты предлагали учитывать «неотъемлемые права малочисленных народов, в том числе хакасского народа. Земля и богатства могут передаваться на определенный срок на договорной основе за плату только в аренду, во владение и использование (как коллективное, так и частное). Средства, которые поступают по этим договорам, должны быть переведены «в фонд развития коренного народа»
Делегаты высказали опасение по поводу негативного влияния рыночной экономики на будущее малочисленных народов, которые «могут оказаться на своих землях наемными работниками пришлых людей или вообще безработными, что приведет к неизбежному исчезновению как этноса»
В связи с этим депутаты просили Верховный совет РСФСР при разработке планов развития народного хозяйства РСФСР «не размещать на территории Хакасии производств, требующих привлечения рабочей силы из других районов, т. к. новый приток мигрантов гибельно для хакасского народа».
Комментариев нет:
Отправить комментарий