«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
На фото - укріплена база курдів в Сирії (наші дні), при спорудженні якої неусвідомлено використано фортифікаційні прийоми з минулих епох:
1-розміщення укріпленого пункту на ландшафтній домінанті з відкритою територією довкола, яка добре прострілюється;
2-обведення довкруги глибоким оборонним ровом, який переходить у вал з ескарпованим крутим схилом;
3-із внутрішнього боку площадки городища, впритул до валу, вбудовані "вогневі точки", праобразом яким могли служити наріжні оборонні вежі;
4-прохід до городища через вузьку "в"їздну браму" з двох боків контролюється підсиленими розрахунками;
5-основна умова виживання будь-якого городища: водопостачання, у даному випадку, мабуть вирішена за допомогою артез. свердловини.
Схожі, за конструктивними особливостями, оборонні споруди виникали, впродовж кількох тисячоліть, у різний час на різних територіях і, навіть, на різних материках. І ніякого зв"язу (скажімо, традиції спорудження таких фортифікацій) між тими культурами/спільнотами, не було.
Спорудження таких об"єктів було продиктовано життєвою необхідністю конкретного моменту, а логіка і хист військових будівничих кожному з них підказувала те, де, найоптимальніше, звести таку оборонну споруду. І ніяких інших способів, як тільки оточити оборонний пункт, по периметру, глибоким ровом з валом чи укріпленою кам"яною стіною, людство відтоді ще не винайшло.
Отож, підручники з військової тактики і стратегії - то одне, а польові умови, в яких опинився отой підрозділ курдів - то зовсім інше.
У даному випадку жодних "закономірностей розвитку" тут не простежується: курди, не маючи жодного уявлення про голіградські чи ранньослов"янські оборонні городища, відтворили у своїй сирійській пустелі, майже точну копію того, що ми розкопуємо у нас на Північній Буковині, Галичині чи на Волині. Звідси й висновок: необов"язково знати традиції фортифікаційного мистецтва, а достатньо лише того, щоби опинитися в умовах, коли, за всяку ціну, мус вижити... От тоді, й обкопуєш місце своєї дислокації. ровами з валами.
Комментариев нет:
Отправить комментарий