Понад два з половиною тисячоліття тому вперше згадав про Ексампей Геродот у своїй славнозвісній «Історії». І ось уже два з половиною століття дослідників хвилюють дві не розгадані досі загадки скіфської святині: де все ж таки вона знаходиться і що означає її звучна назва?
Геродот пише: «Третя ж ріка — Гіпаніс — бере початок у Скіфії. А витікає вона також з великого озера, біля якого пасуться дикі білі коні. Озеро це слушно називають матір’ю Гіпаніса. Ріка Гіпаніс, що витікає з нього, лише на п’ять днів плавання лишається прісною, а далі, за чотири дні плавання до моря, вода її стає гірко-солоною. Адже в неї впадає настільки гірке джерело, що, хоч воно й невелике, але робить воду ріки зовсім гіркою (а Гіпаніс більший від багатьох рік). Джерело це міститься в межах країни скіфів-орачів та алізонів. Назва джерела й місця, звідки воно витікає, по-скіфському називається Ексампей, мовою ж еллінів — Священні Шляхи...». В іншому місці історик ще раз згадує Ексампей: «...Місцеві жителі, проте, показували мені ось що: між ріками Борисфеном і Гіпанісом існує місцевість, яка називається Ексампей. ... У цій місцевості стоїть мідний казан... Хто не бачив того казана, тому я його опишу: він вільно вміщає 600 амфор, а товщина того скіфського казана — шість пальців» (1).
Зрозуміло, що Геродот сам побував в Ексампеї, що де — і місцевість, і притока Гіпанісу (Північного Бугу), і що саме для Ексампея скіфський цар відлив величезний мідний казан тощо.
Дослідники небезпідставно вважають, що Ексампей був загальноскіфським релігійним центром, хоч Геродот і не дає прямої вказівки щодо цього. Проте переклад назви Ексампей грецькою мовою як Священні Шляхи красномовно свідчить на користь такого припущення. Відомий дослідник С. О. Жебелєв відзначає, що місцезнаходження тут величезного казана вказує на існування в Ексампеї скіфських святилищ (2). Б. М. Граков убачав у розповіді античного автора вказівку на загальноскіфський характер цієї святині й погоджувався, що саме тут могли відбуватися скіфські торжества; небачені ж розміри казана не викликають сумніву в його ритуальному призначенні (3). Ще один дослідник скіфської теми, Д. С. Раєвський, також схильний вважати, що Ексампей був центром скіфського організованого світу; такий центр характерний тим, що через нього, згідно з первісними уявленнями, пролягає найкоротший шлях, який зв’язує Землю і Небо. Тому є підстави вважати, що скіфські свята відбувалися саме в урочищі Ексампей; та й недарма, на думку дослідника, Геродот тлумачить назву його як Священні Шляхи (4).
Існує погляд, ніби значення не всіх слів та назв, що їх подає Геродот як скіфські, знаходять пояснення в іранських мовах (5). Однією з таких назв вважається Ексампей. Дехто схильний гадати, що початкове Е- в ній - заперечна частка, тому Ексам- може означати «неушкоджений»; компонент -пей зводиться до іранського слова із значенням «стежка», «шлях». Проте М. Фасмер вважав ці етимології незадовільними саме з мовного боку (6).
Останнім часом, завдяки виявленню у Північному Причорномор’ї цілого мовного пласта, який деякі вчені схильні відносити до індоарійського, є спроби витлумачити назву Ексампей на індійському грунті. Так, зокрема, О. М. Трубачов розкладає назву на компоненти a-ksama-раіа, де перший елемент - заперечна частка, другий елемент означає «придатний», а третій - «вода». Це, на думку дослідника, цілком узгоджується з повідомленням Геродота й даними фізичної географії про непридатні для пиття, сильно мінералізовані води цієї частини південнобузького басейну. Отже, Ексампей, за О. М. Трубачовим, означає «Непридатна вода» (7).
Як бачимо, одностайності у дослідників щодо походження і значення назви Ексампей немає. Немає її і в питанні про локалізацію скіфської святині; воно й досі лишається дискусійним, хоч «батько» історії нібито цілком конкретно прив’язує її, зазначаючи, що Ексампей - притока Гіпанісу і водночас назва місцевості. Одні дослідники ототожнюють Ексампей із Синюхою, невеличкою тепер річкою, що впадає в Південний Буг (Гіпаніс) у районі міста Первомайська. Інші вважають, що Ексампей — Снилий Сланець, який впадає в той же Південний Буг нижче Мертвовода. Треті схильні гадати, що Ексампеєм колись називали теперішню річку Чорний Таиїлик (8). У «Словнику гідронімів України» зазначається, що в давніх актах Синюха називалася Синя Вода, Синьовода. Тут же дізнаємося, що «на речке на Синеи Воде ... город Синяя Вода» (9). Чи не тут приховується розгадка Ексампея? Адже Ексампей — це і назва річки, і назва місцевості. Тим більше, що останні компоненти семантично збігаються: адже -пей О. М. Трубачов тлумачить як «вода».
Якщо зважити на те, що скіфів відносять до іраномовних племен, ймовірно припустити, що Синьовода — слов’янський переклад давнішої, скіфської назви. У такому разі компонент Ексам- у назві Ексампей семантично тотожний компоненту Синьо- у назві Синьовода. Отже, Ексам- у такому випадку має значення «синій»? Справді, поняттю синій в іранських мовах відповідають, зокрема, авест. axaena, дперс. axaina, осет. nxsin; у памірських мовах воно має форму sin. Як бачимо, іранське слово на означення «синій» фонетично близьке до сучасного слов’янського синій-, можливо навіть, що вони мають спільне походження.
Назва Ексампей відома через давньогрецьку, яка майже традиційно передає іранське звукосполучення -хш- як -кс-: у такому разі іранське ахшайна матиме форму аксайна. Приєднавши до неї компонент -пей, матимемо слово Аксайнпей з безперечною фонетичною подібністю до назви Ексампей, особливо якщо взяти до уваги непостійність н/м перед приголосним (пор. хоча б індійські приклади: Канта/Камта, сансара/самсара, санскрит/самскрит тощо). Дещо видозмінитися при іншомовній передачі міг і початковий голосний. Отже, стає очевидним, що Ексампей не що інше, як Синьовода, яка є пізнішою інтерпретацією і трансформацією скіфської назви Ахшайнапей — Ексампей Геродота і перекладом слов’янською мовою скіфської назви. Але чому Геродот перекладає Ексампей як Священні Шляхи? Або він припустився неточності, що малоймовірно, або ж Ексампей означало первісно не Синьовода, а щось зовсім інше.
Оскільки другий компонент -пей у назві Ексампей має аналогії в інших мовах, зокрема і в санскриті (наприклад, у складних словах пайо-да «той, що дає воду», пайо-дгі, пайо-раші «море», букв «вмістилище води», пайо-ваха «хмара», букв «той, що переносить воду» тощо) (10), де означає «вода», то немає особливої підстави вважати, що помилка сталася саме в цьому компоненті. Тим більше, що основне смислове навантаження у складних словах припадає переважно на перший компонент Отже, хибне тлумачення міг одержати у такому разі тільки перший компонент, тобто Ексам--, саме під цією словесною оболонкою приховується первісне слово, пізніше ототожнене з іранським ахшайн (а) «синій». Що ж це за слово?
Ексампей міститься, як зазначає Геродот, між Гіпанісом і Борисфеном, на території скіфів-орачів та алізонів Як слушно зауважує В І Абаєв, у читачів завжди викликав подив факт існування двох племен - скіфів-орачів і екіфів-землеробів, назви яких відбивають по суті, однаковий господарський уклад, хоч насправді протиставляю'ься одне одному. Але ж відповідні їм назви aroteres та georgoi у грецькій мові — синоніми! Інша справа, якщо допустити, що скіфи-землероби у Геродота не господарська характеристика скіфського племені, а адаптація місцевого, скіфського етноніма gauvarga, який знаходить аналогію в назві іншого скіфського (сакського) племені haumavarga, засвідченого ще в давньоперських клинописних текстах. Якщо етнонім haumavarga означає «ті, що поклоняються Хаомі» - священному напоєві стародавніх іранців (у індійців це Сома, яка ототожнюється з Місяцем), то етнонім gauvarga, або govarga, означає «ті, що поклоняються Бику». А це свідчить про те, що між Дніпром і Південним Бугом колись жило плем’я, якому був властивий культ Священного Бика (11). У такому разі компонент Ексам- не що інше, як авест. uhsan-, санскр. uksan «бик», які мають свої відповідники в інших мовах (гот. auhsa, дсакс. ohso «бик», «віл», англ. ох та ін.) і походять від іє. *uksin з тим же значенням (12).
Я к бачимо, слово надзвичайно близьке фонетично до іранського ахшайн(а) із значенням «синій». Тому й не дивно, що первісно гідронім і топонім мусив мати форму Ухшанпей /Укшанпей «Бик-вода», «Бик-ріка». З часом, очевидно, слово укшан «бик» забулося, що й привело до переосмислення первісної назви, і стало асоціюватися із словом синій, ближчим місцевому населенню. Саме так, певно, йшов ланцюжок змін від Ухшанпей - Ексанпей - Ексампей - Синьовода - Синюха.
Таким чином, є підстави тлумачити геродотівський Ексампей як Бик-ріка, Бича Ріка. А це підтверджує здогад Д. С. Раєвського про те, що саме з розміщенням на Гіпанісі скіфського культового центру пов’язане походження назви цієї ріки (13).
Справді, у назві Гіпаніс перший компонент Гі- тотожний компонентові гау-/го- в етнонімі gauvarga / govarga і означає «бик»; другий - паніс (без кінцевого -с, яке є, очевидно, грецьким закінченням) - має те саме значення і походження, що й компонент -пей у назві Ексампей. І -пей, і -пані походять від спільного кореня ра- «пити» (пор. санскр. pan «вода» і сучасне хінді pani «вода» (14)). Цей компонент найкраще зберігся у назві теперішньої Кубані, де він набув форму -бань. Та й сама назва Кубань якнайкраще відповідає Го-пані, що є семантичним відповідником назві Ексампей і має те саме значення, тобто «Бича вода», «Бик-ріка». Цікаво, що на означення Південного Бугу засвідчено й назву Ак-су «Біла вода»; це може бути переосмислення на тюркський лад кореня, який міститься і в назві Ексампей (пор. давній Окс «Бик») (16).
Слід зазначити, що в санскриті є компонент -рауі, який окремо не вживається, а тільки в складних словах, де має значення «той, що п’є», наприклад, stanapayi «немовля», досл. «той, що ссе грудь». Він цілком збігається з компонентом -пій в українському слові водопій, який уживається тільки в складі двоосновного слова (16).
Це наштовхує на думку, що елемент -пей у назві Ексампей може містити в собі і значення «брід», тим більше, що деяким слов’янським мовам, зокрема чеській, брід відомий не тільки як місце, де переходять річку, але також і як місце, де купають або напувають худобу (17). Доречно нагадати у зв’язку з цим, що деякі дослідники вбачають у компоненті -пей значення «шлях», «дорога», «путь». Якщо це так, то Ексампей може мати і значення «Брід Бика», «Водопій Бика», «Бичий Брід», «Шлях Бика» тощо. У такому разі Ексампей відразу одержує кілька семантичних і етимологічних відповідників, розташованих не тільки в Причорномор’ї, а й далеко за його межами, зокрема в Середній Азії і на Британських островах. Мається на увазі кілька Боспорів, особливо Кіммерійський (сучасна Керченська про-тока) та Фракійський, які тлумачаться як «Бичий брід», «Бича переправа» (18). Це й Оксфорд з тим самим значенням, в якому компонент Окс-(Оксен-) має спільне походження з компонентом Ексам- у назві Ексампей (19). Сюди можна віднести й Узбой, рукав Амудар’ї, тепер пересохлий, в якому компонент Уз-, певно, є похідним від тюркського огуз «бик», який, у свою чергу, походить від іє. *uksin «бик» (20).
Як відомо, бик у багатьох міфологіях уособлює небо, дощову чи снігову воду, здатну запліднити землю, тобто пов’язується з родючістю, плодовитістю, чоловічою силою. Він - невід’ємний атрибут весільного ритуалу: як свідчать індійські джерела, бика заколювали на честь приїзду жениха до нареченої. Тому так часто зустрічаються зображення биків у печерах, на скелях, у храмових розписах, на культовому начинні, на старовинному посуді, на стягах, що їх жерці проносили під час урочистих церемоній і свят. Епітет «бик» мали найзначніші боги індійського пантеону - Індра, Рудра, Шіва. Порівняння сильного, мужнього героя з биком було надзвичайно поширене в давньоіндійському епосі. Властиве воно й давньоруським епічним творам: згадаймо хоча б «Слово о полку Ігоревім» і порівняння в ньому князя Всеволода з буй-туром.
В іранців легендарний пастух Гопатшах - напівлюдина-напівбик пов’язувався з культом води, біля якої здійснювалося жертвоприношення богам. Він перегукується з індійським Гопалою - епітетом легендарного пастуха Крішни. Чи не міг і наш знаменитий гопак бути відлунням колишнього ритуального танцю на пастушому святі, адже гопа, гопала «пастух» (букв, «захисник волів») містить той же елемент го «бик», який ми вбачаємо в гідронімах Гіпаніс та Кубань-, у даному випадку гопак можна перекласти просто як «пастушок».
Ще на початку XX ст., як описує відомий радянський дослідник Г. П. Снесарєв, у Середній Азії, на берегах Амудар’ї, можна було спостерігати старовинний звичай жертвоприношення ритуального бика річці, яка має напоїти землю цілющою вологою, забезпечити багатий врожай (21).
Події, які відбувалися майже в наші дні на берегах Амудар’ї цілком могли відбуватися і в Ексампеї за часів Геродота. Показово, що Амудар’я в давнину називалася Вахш, або Окс, в античних авторів, що якраз і означає «Бик». І взагалі середньоазіатські факти, пов’язані з Амудар’єю, колишнім Вахшем, Оксом, Биком, зберегли багато чого, що втратили європейські скіфи, на тому ж, скажімо, Південному Бузі, Гіпанісі, тезці Амудар’ї. Так, зокрема, привертає увагу роль човняра, коли безплідна жінка на рибальському човні перетинає Амудар’ю. Вона неодмінно мусить взяти його благословення. Це наштовхує на думку, що він у народній пам’яті асоціюється з жерцем, який у колишні часи здійснював на човні ритуальні дійства, пов’язані з родючістю, врожаєм, що змушує по-новому підійти до питання: чи міг полянський князь Кий бути перевізником?
Таким чином, стає зрозумілим, чому Геродот перекладає Ексампей як Священні Шляхи, точніше, мабуть, Священний Шлях. Це викликано поклонінням скіфів тварині, яка для них вважалася священною. А такою твариною якраз і був бик. Священний Шлях — це, очевидно, шлях жертовного бика до середини річки: факти свідчать, що брід, переправа, перевіз у давні часи мали магічний зміст, вважалися священними. Отже, назва Бичий Брід цілком могла семантично осмислюватись як Священний Шлях. І саме в Ексампеї у величезному казані могли варити жертовну тушу бика, саме сюди могли сходитися з усіх усюд скіфи на річне кількаденне свято весни, яке символізувало вмирання і воскресіння природи. Тому й не дивно, що все довкола було пов’язане з биком - назви племен, річок, місцевостей, людські імена.
Щодо локалізації Ексампея, то ми схильні пов’язувати однойменну річку з теперішньою Синюхою, колишньою Синьоводою, у Первомайському районі Миколаївської області, де зафіксовано так званий Синюхин Брід, а точніше Бичий Брід. Слід згадати, що на Україні надзвичайно багато гідронімів з компонентом Син-; навіть сама Синюха має такі притоки, як Синець, Синиця, Синичка, Синька тощо. Подібні назви є і в басейнах Дніпра, Дністра та Дунаю. Всі вони можуть мати, очевидно, таке ж походження, як і Синюха, тобто пов’язуватися з биком.
Як відомо, з грецькою колонізацією Північного Причорномор’я античні автори пов’язують і перейменування Чорного моря: з Понта Аксинського (Негостинного моря) у Понт Евксинський (Гостинне море). Це відбулося приблизно в V ст. до н. е. Насправді, на думку М. Фасмера, обидві грецькі назви лише передають приблизне звучання місцевої, скіфської назви на означення Чорного моря, а саме: ахшайна «синій». Таким чином, назва Чорного моря — Понт Евксин містить той же компонент, що й назва Ексампей, тобто Евксин — те саме, що й Ексам.
---------------------------
1 Цит. за: Геродот. История. Кн. IV // Откуда єсть пошла Русская земля.— М., 1986,— Кн. 1,— С. 496, 506.
2 Жебелев С. А. Северное Причерноморье.— М. ; Л ., 1953.— С. 339.
3 Граков Б. Н. Легенда о скифском царе Арианте 11 История, археология и зтнография Средней Азии.— М., 1968.— С. 112.
4 Раевский Д. С. Очерки идеологии скифо-сакских племен.— М., 1977 — С. 114.
5 3 такою думкою важко погодитися, бо вона, на наш погляд, суперечлива в своїй основі. Якщо скіфи справді іраномовні, то суто скіфські слова мають пояснюватися з іранських мов. Якщо ж вони не пояснюються, то цьому може бути дві причини: або скіфи не іраномовні, або тлумачення іде хибним шляхом. Підтвердженням цього є випадок із самоназвою скіфів — сколотамн й іменем першого скіфського царя — Колаксая, що їх теж відносили до «непояснюваних» слів. Проте, як показало дослідження, і етнонім, і антропонім цілком піддаються тлумаченню і на індійському, і на іранському грунті (Наливайко С. І. Сколоти й Колаксай: пошук починається з Ін дії // Мовознавство.— 1987 — № 4. — С. 57-60)
6 Куклина И . В. Зтногеография Скифии по античним источникам.— М., 1985.— С. 7.
7. Трубачев 0. Н Лингвистическая периферия древнейшего славянства. Индоарийцы в Северном Причерноморье // Славянское язьїкочнаниг VIII Междунар еьезд славистов.— М. 1978.— С. 392 (словник); Трубачев О Н Индоарика в Северном Причерноморье : Источники. Интерпретация. Реконструкния // Вопр язьїкознания — 1981 — № 2.— С. 18.
8 Агбунов М. В Загадки Понта Эвксинского. — М. 1985 — С. 141 — 156.
9 Словник гідронімів України. — К 1979.— С. 501
10 Санскритско-русский словарь.— М., 1978.— С. 167
11 Абаев В. И. Геродотовские Scythai Georgoi / / Вопр. язьїкознания.— 1981.— № 2.— С. 74—76.
12 Тhе Охford dictionary of english etymology.— Охford, 1985.— Р. 638.
13 Раевский Д. С. Зазнач, праця.— С. 115.
14 Хинди-русский словарь,— М., 1972.— Т. 2.— С. 64—66.
16 Словник гідронімів України.— С. 423.
18 Хинди-русский словарь.— С. 754.
17 Зтимологический словарь славянских языков : Праславянский лексический фонд.— М., 1976,— Вьга. З,— С. 36—37.
18 Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі.— К., 1985.— С. 35.
19 Тhе Охford dictionary ... — Р. 638.
20 Севортян Э. В. Зтимологический словарь тюркских языков.— М., 1974.— С. 521. Щодо Узбою, то він має з Ексампеєм не тільки етимологічні паралелі, а й суто фізичні. Крім того, що він — притока Амудар’ї, колись також Бика [Бича], його висохлі в середині 1 тисячоліття до н. е. плеса вкривають солончаки й солоні озера, а в руслі його містяться поклади різноманітних солей.
21 Снесарєв Г. П. Под небом Хорезма : Этнограф. очерки.— М., 1973.— С. 115— 116.
Комментариев нет:
Отправить комментарий