«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Григо́р Нарекаци́ (около 951 — 1003) — выдающийся армянский поэт, философ и богослов, святой Армянской Апостольской Церкви и Католической Церкви, представитель раннеармянского Возрождения. Католической церковью считается одним из тридцати шести «Учителей церкви», являясь единственным доктором, «который не был в общении с католической церковью». Признание Нарекаци doctor ecclesiae является уникальнейшим межцерковным событием. Его лирическая поэма «Книга скорбных песнопений» считается шедевром армянской и мировой христианской литературы, которую называют «второй Библией». Иоанн Павел II описал его как «великого врача Армянской церкви».
Родился в семье князя Хосрова Андзеваци, богослова, мыслителя, автора многих религиозных произведений. После смерти жены Хосров отдал сыновей Саака, Ованнеса и малолетнего Григора на воспитание в Нарекский монастырь, настоятелем которого был Анания Нарекаци, брат деда Григора с материнской стороны. Почти всю жизнь Григор провёл в этом монастыре с богатой библиотекой, где имел возможность читать труды античных философов в оригинале и труды Отцов Церкви. Григор много молился по ночам, поэтому его называли «неусыпным». Он получил сан архимандрита («вардапет», в переводе с древнеармянского — «учитель»). Преподавал в школе при монастыре. Автор одного из лучших толкований Песни Песней (977 год) и многочисленных поэтических произведений (в числе которых «Панегирик св. апостолам»).
Поэзия Нарекаци глубоко «библеична», пронизана образами, темами и реалиями священной истории. При этом её отличает личный характер. В «Книге скорбных песнопений» (1002 год), как и в «Великом каноне» Андрея Критского, события и лица обоих Заветов служат отправной точкой для раздумий о жизни, о несовершенстве и греховности человека. Это доверительная беседа, которую ведёт с Богом душа, исполненная покаяния и жажды чистоты. Помимо библейских сюжетов и основ, истоки творчества Григора охватывают философию неоплатонизма, а также труды Григория Нисского, Оригена, Ипполита, Епифания Кипрского, Василия Великого, Григория Назианзина, Иоанна Златоуста.
Комментариев нет:
Отправить комментарий