«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Почему он стал настолько популярен?
Это следствие кризиса всемирной истории.
До XIX в. всемирная история основывалась на библейской методологии. Субъектом истории выступали народы, у которых есть своя миссия. Высшая миссия -- у христианских народов. "Бремя белого человека". Это был цивилизационный подход. Достижения народов измерялись уровнем цивилизации. Такая модель истории была линейной. Считалось, что в истории есть детерминизм. Все общества рано или поздно проходят все этапы развития. По Марксу: доклассовое общество переходит в классовое с переходом от рабовлаления к феодализму и далее к капитализму.
В середине XX в. библейский нарратив всемирной истории себя исчерпал. "Бремя белого человека" себя полностью дискредитировало.
На смену пришла "школа анналлов", а именно история без всемирной истории. Историю стали изучать без построения единой модели всемирно-исторического процесса.
Но марксизм живуч. И появляется теория мир-системного анализа. Очень перспективного. Минусы -- избыточный экономический редукционизм. Именно эта теория пробует заменить библейскую методологию в построении всемирной истории неомарксизмом. Во многом успешно.
И тут интересен Эрих фон Дэникен. Он возвращает сакральное измерение во всемирную историю. Реанимирует сакральность, присущую библейскому нарративу. Это гениальный ход. Полная альтернатива мир-системному анализу с его материализмом.
Очень жаль, что альтернативу мир-системному анализу создал псевдоисторик. И концепция вышла псевдоисторическая. Но рациональное зерно в ней есть.
Человечество переживало необъяснимые скачки в социально-культурных технологиях. Их нельзя объяснить только климатическими факторами или иными материальными. Диффузионизм сам по себе не работает. Были эпицентры. А как и почему они возникают нам совершенно не понятно. И не стоит даже пробовать это объяснять, но нужно это фиксировать и описывать. Только так мы сможем вернуть себе всемирную историю
Комментариев нет:
Отправить комментарий