.jpg)
То, для чего нет имени, —
Ищет. Им слышно, как он бродит рядом:
В крике раненой птицы, визге
Пойманного зверя.
Ив Бонфуа
Метаполитический проект «Туле-Сарматия», появившийся несколько лет назад как совместная инициатива гуманитариев из России, Украины и Болгарии, поначалу позиционировал себя как «новый правый» интеллектуальный клуб и потому активно стремился закрепиться именно на «правом» (и даже «ультраправом») смысловом поле. Однако с течением времени его месседж претерпел значительные изменения, что было вызвано рядом существенных и даже, не побоимся это особо подчеркнуть, судьбоносных причин. Одной из таких причин стало осознание факта ограниченности фактически любого, жёстко привязанного к той или иной идеологии, дискурса, претендующего на единственно допустимую, без каких-либо иных возможностей, альтернативу.
Явный кризис «классических» идеологических парадигм не мог не отразиться на метаполитических изысканиях «Туле-Сарматии». И именно потому был, наконец, осуществлён решительный поворот от былых, безнадёжно омертвевших, к прискорбию, форм и мАксим к большей открытости, к недогматичности и мировоззренческой «пластичности». Перемены стали, несомненно, новым поворотом для «Туле-Сарматии». Да, что-то окончательно изменилось в месседже проекта, но что-то, напротив, открылось — причём с весьма неожиданной стороны. «Туле-Сарматия» смело, не оглядываясь назад, ступила на ранее неизведанные территории, которые, как оказалось, находились совсем рядом, едва ли не на расстоянии вытянутой руки.
На качестве месседжа во многом сказался и поворот от копирования мифологии и эстетики «новых правых» к гораздо более гармоничной альтернативе так называемых «гуманитарных правых».
Основание мировоззренческой парадигмы «гуманитарных правых» базируется на весомых «кирпичиках» КУЛЬТУРЫ, РАЗУМА и МЕРЫ. В отличие от «новых правых» «гуманитарные правые» лишены ностальгии по безвременно ушедшим эпохам, ибо для них намного более важным является то время, в котором они — вынужденно или нет — живут и творят. Ибо, как прекрасно заметил классик: «Времена не выбирают, в них живут и умирают». Именно ЗДЕСЬ И СЕЙЧАС «гуманитарные правые» обнаруживают островки утраченной Изначальной Гармонии, но вместо того, чтобы скрыть свою бесценную находку от тех, кого, как будто, принято именовать «простаками», они открывают её «граду и миру». И они ни в коем случае не жалеют об этом, быть может даже неосторожном, шаге. Возможно потому, что их Миссия вполне «земная» и лишена какой-либо чванливости «посвящённых». «Гуманитарные правые» подобны лекарям, учителям и артистам (то есть тем, кого поэт Александр Блок вслед за Рихардом Вагнером называл «артистическим человечеством»). Они искренне стремятся победить болезни своей несчастливой эпохи, которая вот-вот может рухнуть в Аид безвременья.
«Правизна», присутствующая в названии «гуманитарные правые» — это отнюдь не «маркер», имеющий какое-либо отношение к идеологическим «химерам», но ПРАВДА, традиционно ассоциирующаяся с небосводом, где всё пронизано высшими божественными энергиями. Это та ПРАВДА, в которой отсутствует иссушающая душу и тело жажда поиска Абсолютного Врага, ибо в Боге нет ничего, кроме Света и Любви.
В итоге «Туле-Сарматия» выбрала славный «небесный» ПУТЬ ИНТЕРТРАДИЦИОНАЛИЗМА, ибо считает его единственно приемлемым ныне, когда даже пресловутый «традиционализм» стал нередко самой, что ни на есть, разменной монетой в нечистоплотных играх паладинов «князя мира сего». Интертрадиционализм — это сверхнеобходимый сегодня открытый диалог между народами, культурами и цивилизациями. Это умение слушать, слышать, понимать и, самое главное, ЛЮБИТЬ в тех условиях, когда «принято» ненавидеть. Замечательный израильский публицист и исследователь Традиции Александр Волынский ещё более точно определил суть Интертрадиционализма: «Интеграция традиций - это не экуменизм, не этнография с антропологией, не фестивали и карнавалы. Интеграция традиций - это попытка сохранить величайшие достижения человеческой социальности в условиях роста технической мощи ноосферы. Фактором порядка этой новой самоорганизации человечества СНОВА СТАНЕТ ЛЮБОВЬ, еще более трансцендентальная, еще более платоническая. В результате каждая традиция должна включить в себя важнейший момент уважения к универсальной Традиции».
Отвергнув прежние «соблазны», «Туле-Сарматия» открыла для себя всю Ойкумену и безграничное многообразие Мультивселенной-Мультиверсума, где чуть ли не каждую секунду рождается новый, удивительный, залитый лучами неведомых светил, мир. «Гуманитарные правые» покинули унылые стены неприступных «твердынь», где бесконечно «ожидают врагов», ради обретения ЧУДА. И, смеем это утверждать, не ошиблись в сделанном выборе.
Месседж «Туле-Сарматии» весьма точно отражён в самом словосочетании, в котором творчески соединились образы таинственного острова богоподобного первочеловечества на полярном Севере и пламенного, всегда находящегося в движении, мира рыцарственных кочевников-индоариев Евразии.
Туле — это строгий аристократичный бореальный вектор, сравнимый, наверное, с высоким и могучим стволом Мирового Древа, устремлённого ввысь, к сияющим и вечным небесам.
Сарматия — это раскидистая крона с шумящей на ветру листвой, где каждый, даже самый крохотный, листочек — целая непознанная Вселенная и даже больше того — Вселенные, открывать которые — ни с чем не сравнимое счастье.
В свете вышесказанного не менее интересной становится и метаполитическая Миссия «Туле-Сарматии». Некогда среди многоуважаемых интертрадиционалистов шёл спор, какой она должна быть. Так, один из обсуждаемых вариантов предусматривал «белый», склонный к определённому консерватизму, Центр и «красную», традиционал-революционную, Периферию. Второй вариант, наоборот, определял Центр как «красный», стихийно-повстанческий, а Периферию — как «белую», где из хаотичной какофонии рождается восторженная музыка Космоса. Да, Истина есть как в «белом», так и «красном» вариантах. Но не менее важен и ещё один, едва ли не самый главный, фактор — «НЕБЕСНЫЙ», сдерживающий в пределах дозволенного КРАЙНОСТИ, будь они «белые» или «красные», и усмиряющий ревущие стихии. МЕРА и РАЗУМ, руководствующиеся НЕБЕСНОЙ ПРАВДОЙ — такова отныне Миссия «Туле-Сарматии».
…в безлюдной тундре, в пластах вечной мерзлоты, вдруг обнаруживается жизнерадостная этрусская фреска с хмельными полуобнажёнными красавицами и танцующими мужчинами, чьи головы увенчаны цветочными венками…
…в сожжённой немилостивым солнцем пустыне, где зыбкая тень — непозволительная роскошь, горячий ветер сметает вековые покровы красноватого песка с седого камня, испещрённого рунами викингов…
…во влажной, дышащей болотными испарениями, полумгле таится призрак эллинского Парфенона, но в чужом бледно-зелёном небе — непонятно почему!? — сияют два солнца…
Хмурый, не знающий пощады, Владыка Хронос превращает истерзанные «начертанные камни», как их когда-то нарёк поэт-мудрец Ив Бонфуа, в невзрачные булыжники, заново открытые иным «начертаниям»… Былые, новорождённые и ещё не рождённые Вселенные оставляют на тех камнях свои следы…
13 апреля 2011 года
В ожидании Вербного Воскресенья
Алексей Ильинов при поддержке Олега Гуцуляка
————————————————————————————————————————
«ТУЛЕ-САРМАТІЯ»:
від «нових правих» до «гуманітарних правих» та інтертрадиціоналізму
Метаполітичний проект «Туле-Сарматія» (Thule-Sarmatia), що з’явився кілька років тому як спільна ініціатива гуманітаріїв з Росії, України та Болгарії, спочатку позиціонував себе як «новий правий» інтелектуальний клуб і тому активно прагнув закріпитися саме на«правому» (і навіть «ультраправому») мисловому полі. Однак з плином часу його меседж зазнав значних змін, що було викликано рядом істотних і навіть, не побоїмося це особливо підкреслити, доленосних причин. Однією з таких причин стало усвідомлення факту обмеженості фактично будь-якого, жорстко прив’язаного до тієї чи іншої ідеології, дискурсу, що претендує на єдино допустиму, без будь-яких інших можливостей, альтернативу. Явна криза «класичних» ідеологічних парадигм не могла не відбитися на метаполітичних шуканнях «Туле-Сарматії». І саме тому було, зрештою, здійснено рішучий поворот від колишніх, безнадійно відмерлих, на жаль, форм і максим до більшої відкритості, до недогматичності і світоглядної «пластичності».
Зміни стали, безсумнівно, новим поворотом для «Туле-Сарматії». Так, щось остаточно змінилося в меседжі проекту, але щось, навпаки, відкрилося – причому з досить несподіваного боку. «Туле-Сарматія» сміливо, не озираючись назад, ступила на раніше незвідані території, які, як виявилося, знаходилися зовсім поруч або навіть на відстані простертої руки.
На якості меседжу багато в чому позначився і поворот від копіювання міфології та естетики «нових правих» до набагато більш гармонійної альтернативи так званих«гуманітарних правих».
Підстава світоглядної парадигми «гуманітарних правих» базується на вагомих «цеглинках» КУЛЬТУРИ, РОЗУМУ і МІРИ. На відміну від «нових правих», «гуманітарні праві» позбавлені ностальгії за передчасно минулими епохами, бо для них набагато важливішим є той час, в якому вони – вимушено чи ні – живуть і творять. Бо, як прекрасно зауважив класик: «Часи не вибирають, в них живуть і вмирають».
Саме ТУТ І ЗАРАЗ «гуманітарні праві» виявляють острівці втраченої Споконвічної Гармонії, але замість того, щоб приховати свою безцінну знахідку від тих, кого, мовби, прийнято іменувати «простаками», вони відкривають її «містові і світу». І вони жодним чином не шкодують про цей, можливо навіть необережний, крок. Можливо тому, що їх Місія цілком «земна» і позбавлена будь-якої чванливості «втаємничених». «Гуманітарні праві» мовби лікарі, вчителі і артисти (тобто ті, кого поет Олександр Блок слідом за Ріхардом Вагнером називав «артистичним людством»). Вони щиро прагнуть перемогти хвороби своєї нещасливої епохи, яка ось-ось може впасти в Аїд лихоліття.
«Правизна», що присутня в назві «гуманітарні праві» – це аж ніяк не «маркер», що має якийсь стосунок до ідеологічних «химер», але ПРАВДА, що традиційно асоціюється з обрієм, де все пронизано вищими божественними енергіями. Це та ПРАВДА, в якій відсутня висушуюча душу і тіло жага пошуку Абсолютного Ворога, бо в Бога немає нічого, крім Світла і Любові.
У результаті «Туле-Сарматія» вибрала славний «небесний» ШЛЯХ Інтертрадиціоналізму, бо вважає його єдино прийнятним нині, коли навіть горезвісний «традиціоналізм» став нерідко найрозмінюванішою монетою в нечистоплотних іграх паладинів «князя світу цього». Інтертрадиціоналізм – це наднеобхідний сьогодні відкритий діалог між народами, культурами і цивілізаціями. Це вміння слухати, чути, розуміти і, найголовніше, ЛЮБИТИ в тих умовах, коли, зазвичай, ненавидять. Чудовий ізраїльський публіцист і дослідник Традиції, киянин за походженням Олександр Волинський ще більш точно визначив суть Інтертрадиціоналізму: «… Інтеграція традицій – це не екуменізм, не етнографія з антропологією, не фестивалі і карнавали. Інтеграція традицій – це спроба зберегти найбільші досягнення людської соціальності в умовах зростання технічної могутності ноосфери. Фактором порядку цієї нової самоорганізації людства ЗНОВУ СТАНЕ ЛЮБОВ, ще більш трансцендентальніша, ще більш платонічніша. В результаті кожна традиція повинна включити в себе найважливіший момент поваги до універсальної Традиції».
Відкинувши колишні «спокуси», «Туле-Сарматія» відкрила для себе всю Ойкумену і безмежне різноманіття Мультивсесвіту-Мультиверсуму, де чи не кожну секунду народжується новий, дивовижний, залитий променями невідомих світил, світ. «Гуманітарні праві» покинули смутні стіни неприступних «твердинь», де нескінченно «очікують ворогів», заради здобуття ДИВА. І, наважуємося це стверджувати, не помилилися у зробленому виборі.
Меседж «Туле—Сарматії» дуже точно відображений в самому словосполученні, в якому творчо поєдналися образи таємничого острова богоподібного першолюдства на полярній Півночі і полум’яного, завжди рухомого, світу лицарськи гідних кочівників—індоаріїв Євразії.
Туле – це строгий аристократичний бореальний вектор, співмірний, напевно, з високим і могутнім стовбуром Світового Древа, спрямованим вгору, до сяючих і вічних небес. Сарматія – це розлога крона з шумуючим на вітрі зеленим листям, де кожен, навіть найкрихітніший, листочок – цілий непізнаний Всесвіт і навіть більше того – Всесвіти, відкривати які – ні зчим не порівнянне щастя.
У світлі вищесказаного не менш цікавою стає і метаполітична Місія «Туле—Сарматії». Колись серед вельмишановних інтертрадіціоналістів йшла суперечка, якою вона повинна бути.
Так, один з обговорюваних варіантів передбачав «білий», схильний до певного консерватизму, Центр і «червону», традіціонал—революційну, Периферію.
Другий варіант, навпаки, визначав Центр як «червоний», стихійно—повстанський, а Периферію – як «білу», де з хаотичної какофонії народжується захоплююча музика Космосу.
Так, Істина наявна як у «білому», так і «червоному» варіантах. Але не менш важливий і ще один, чи не найголовніший, фактор, – «НЕБЕСНИЙ», стримуючий в межах дозволеного крайнощі, чи вони «білі», чи «червоні», і втихомирюючий ревущі стихії.
МІРА і РОЗУМ, що керуються НЕБЕСНОЮ ПРАВДОЮ, – така відтепер Місія «Туле—Сарматії».
13 квітня 2011 року
в очікуванні Вербової Неділі
Комментариев нет:
Отправить комментарий