коні блискучі несуть його. І перед сонцем,
оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.
Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.
(Рігведа, Гімн до сонця,
переклад Лесі Українки)
1.
Протягом останніх двох десятиліть незалежності суспільно-політичне поле України – суцільне втілення козаччини. Це дещо не збігається із самим фактом наявності верховної влади, яка обирається на певний термін, коли її неможливо скинути лише тому, що черговому «пассіонарію» любо одне, і нелюбо інше. Явище верховної влади в Україна має іншу природу – не там, де вона проявляє свою силу.
Звільнившись 20 років тому з-під влади, що затискала и знищувала всяке єство – а саме – від московської влади, та отримавши таким чином можливість повною мірою виявити свій власний потенціал, Україна, повернулася, можна сказати, до свого рідного поля. На рівні суспільства – це «козаччина» (Запорізька Січ раніше, махновщина недавно, бійки в парламенті зараз).
Що ж насправді відбувається на рівні влади над цим суспільством? Де знаходиться його джерело, і що це за джерело?
Втілене у даному тексті дослідження із сакральної географїї регіону стікання рік Дніпро та Десна показує наступне: верховна влада в Україна пов’язана із найдавнішими просторовими архетипами території на північ від України. Мова про міфологему водорозділу Дніпра та Двини, що проходить по теріторії Білорусі. Це спадщина балтійських племен, котрі залишили не тільки своїх прямих нащадків, а й свої назви та давні дуалістичні міфологеми.
2.
Потрібно почати із географічних відповідників.
Назва смт. Воропаєво у північно-західній частині Білорусі практично на кордоні із Литвою перегукується із назвами у північно-східній Україні (Київщина, Чернігівщина, Сумщина).
с. Воропаївка на правобережжі Дніпра, вище Києва, на березі дніпровського притоку р. Тетерів, біля озера Святе.
с. Воропаїв, недалеко на схід, по інший бік Дніпра, поміж Дніпром та Десною.
с. Воропай, трохи далі на схід, у Сумській області, на кордоні із російськими Курською та Білогородською областями.
Що ж об’єднує ці назви? Орієнтовність на річки з назвами, що перегукуються з білоруськими – у Білорусі це Дисна (притока Двини), в Україні – Десна (ліва притока Дніпра). Назви цих річок походять від слова «сяюча» (від dei— ‘сяяти’), або ж «божа», – від того ж кореня, оскільки є слово для позначення індоєвропейського найвищого, небесного бога – deivos .
В свою чергу, назви Двини та Десни, можна думати, знаходяться у зв’язку із географічними реаліями розходження у різні боки великих східноєвропейських річок Двини та Дніпра (це зафіксовано у давньобалтійській легенді про розселення предків білорусів поміж цими річками). Незадовго перед розходженням Двини та Дніпра, в їх межиріччі, знаходяться розташовані в ряд три озера, назви яких на давньобалтійській мові означають «Боже» — Диво, Девино, Девинское (загальнобалтське deiwas ‘бог’). Ці три озера є одним цілим з комплексом, куди входять ще ріки Дисна та Десна, формуючи таким чином географічну «передісторію» і «постісторію» розходження Двини та Дніпра з єдиною семантикою.
3.
Регіон Лівобережжя Десни поміж містами Суми та Новгород-Сіверський (куди територіальні відноситься сумське село Воропай) займає особливе місце у картографїї. Свою книгу «Про давній Воронеж та про слово ‘Воронеж’» В. П. Заголовський в 1971 році побудував на спостереженні: назви цілого ряду річок та поселень тут перегукуються із назвами регіону, що знаходиться трохи далі на схід, у російському Подоньї, близько Воронежа.
Це такі назви як Ведуга, Воргол, Усмань, Асмань, Девиця, Лубенка, Романь, Черніговка, Снов, Снова, Свишня, Єлець. Автор книги пише: «Масове співпадіння географічних назв біля Чернігова, з одного боку, і у районі течїї рік Дона, а також Воронежа, з іншого, є свідченням давньоруської колонізації Придоння вихідцями з Чернігівщини протягом 9-11 ст.»
Проте, на наш погляд, реалія, що відображена у цих відповідностях, має більшу давність, аніж початок 2-го тисячоліття. Підстава для цього свідчення – балтійське походження даних назв. Наведемо відповідники у балтійській гідроніміїї: Vedega, Varg—upys, Varnusa, Ašmena, Dievytis, Lubonė, Ramunė, Kernas і так далі.
Топографічні особливості регіона поміж Сумами та Новгород-Сіверським показують по-перше його цілісність, а по-друге – його балтський фон, важливу периферійну роль на південному сході давньобалтійського простору.
4.
Нарешті, яке відношення це має до актуального українського політичного поля?
Звернемо увагу на походження тих, хто втілює верховну владу на протязі останніх 20 років. Йдеться про трьох Президентів незалежної України (що не мали безпосередньої спадковості влади від радянської влади, як 1-й Президент України Леонід Кравчук). Йдеться про Леоніда Кучму, Віктора Ющенка, Віктора Януковича. Місцевості розташовані у відповідності із наведеними вище географічними закономірностями.
Білоруське село Януки, що дало прізвище останньому та діючому Президенту України Януковичу знаходиться неподалік смт. Воропаєво та р. Дисна.
Українські села Чайкіно та Хоружівка, звідки відповідно походять Кучма та Ющенко, розташовані зліва від течїї Десни. Вони відзначають протилежні кордони сумсько-новгородського регіону. Причому Хоружівка знаходиться недалеко від Воропая, а Чайкіно – вище по Десні від Воропаїва.
Очевидно, що певне «ключове слово» у даному «владному» українському контексті пов’язане з назвами поселень, що називають місцевості, звідки походять керівники держави, – Воропай, Воропаїв, Воропаївка.
5.
У білоруській весільній пісні є один фрагмент, на який звернув увагу дослідник давньобалтського фольклору В. Н. Топоров. Співаючі, звертаються до весільного короваю: «Караваю, які ж ты варапаю». Цей фрагмент науковець порівняв із іншим уривком: «Расці, каравай, як хмель на тычыне». «Воропай» — це те, що росте вертикально вгору.
У литовській мові є найближче слово – varpa ‘колос’, ‘membrum virile’ (те, що росте вертикально). Разом із тим у пруській мові В. Н. Топоров відзначив слово arwarbis – ‘продольна частина у воза, до якої кріплять осі з колесами’. Це пруське слово відображає певну реалію, яка, при перенесенні її у символічну сферу, може дати дуже багато для тлумачення.
Корінь *uer(p)— означає крутіння. Передане за допомогою цього слова поняття росту тоді означає рух або уверх, або вниз. Це добре видно на прикладі як прусського arwarbis (просування «вісі» вперед за допомогою крутіння колес), так само як і литовське verpti ‘прясти’ (подовження нитки за допомогою витягування неї, крутіння її руками з неупорядкованого матеріалу).
Іншими словами, цей ріст, просування за рахунок збільшення інтенсивності елемента, що крутиться. Тим часом першопочатково «внутрішній момент» цього крутіння розумівся швидше у значенні лит. virbėti – мерехтіти, тобто направленну росту вперед передувала хаотична, неупорядкована матерія.
Аrwarbis можна співвіднести із шестом, на який у купальські свята одягають колесо. Даний купальський символ означає найвищу точку, якої досягає зріст (в даному разі ріст, висота сонця). Колесо, що спускають згори, означає зниження інтенсивності цього росту аж до його повного уповільнення на часи зимового сонцестояння. Значення arwarbis можна трактувати широко, воно включає в себе і найвищу точку, проте так само і протилежну ій, нижчу точку (як передні колеса, так і задні).
6.
«Воропай» означає певний символ зростання, що ритмічно пришвидшується та уповільнюється. Уверх – на Купалу, униз – на Коляду. Він означає рух по вертикальній осі вгору та вниз.
Наскільки це пов’язано із міфологемою розходження Двини та Дніпра - сказати легше (пересування уверх та вниз співвідноситься з міфологемою дуальності, подвійності верху та низу), ніж співвіднести з темою влади.
Проте можна відзначити наступне. Проступають деякі моменти. Верховна влада в Україана в особі її найвищих представників пов’язана насамперед із давньобалтською міфологемою розходження Двини та Дніпра, а по-друге – із міфологемою росту, від максимального до майже припиненого.
Сукупність назв, що означають «воропай», дійсно, особливим чином відзначає регіон, що орієнтований на впадіння Десни в Дніпро (він вінчається Києвом, що розташований на самому стоці цих річок). Окрім вже вказаних топонімів тут зустрічаються однокореневі назви річок – Вербча, Верепета, Верпа.
7.
Нарешті, хотілося би зробити останній крок, вказавши на графічні символи, що з’являються у зв’язку з реаліями кореня *uer(p)-. Це не лише колесо, що піднімають на Купала.
У першу чергу хотілося би звернути увагу на орнаментацію архаїчних литовських прялок – більш давніх аніж колісні прялки-коловороти. Доска, на яку закріпляли льон, прикрашалася зображеннями окружності з шістьома спицями, спицями (як колесо у воза). Кола таких частіше було 2, вони розташовувалися одне над одним.
На наш погляд, складна конструкція предмета, що пруською мовою звучить як arwarbs, – частина, що поєднує дві вісі із колесами, – це максимально розгорнута реалія, що у згорнутому вигляді може бути відображена лише символом колеса зі спицями. Це «колесо» означає ріст від нижньої точки до верхньої та назад, ход знизу уверх та навпаки. Це символ самого росту.
Як великою Росією керує точка на східній периферії давньобалтського простору – Москва, там і великою Україною керує точка на південно-східній периферії – Київ.
Повертаючи простору його значення, а також відроджуючи давні символи (з правильними його тлумаченнями) – пробуджується єство простору. Головна суть цього – орієнтування простору та суспільства вертикально.
——————————————
http://www.youtube.com/watch?v=NFQCu9B4qxc&feature=youtu.be
2 вересня в підтримку цього тексту біля білоруського Воропаїва гості з Латвії (фольклорний гурт «Ramupe») співали балтські, латишські та латгальські, народні пісни. Відбувалося це на перешийку між озер зі красномовними назвами — Біле та Чорне, що зв’язані з властивим для давніх балтів міфологічним дуалізмом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий