6 квітня 2015 року, у межах співпраці відділу андрагогіки Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України та вечірньої (змінної) школи ІІІ ступеня № 18 Деснянського району м. Києва, відбулася зустріч учителів та учнів вечірньої школи з видатною і неймовірно цікавою людиною – Кудіним В’ячеславом Олександровичем. Година спілкування з ним пролетіла на одному подиху.
Кудін В’ячеслав Олександрович – український кінознавець, заслужений працівник культури України, доктор філософських наук, професор, лауреат Республіканської премії в галузі літературно-художньої критики, лауреат премії Спілки кінематографістів України. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями. Член Національної спілки кінематографістів України. З 1954 року до 1993 року очолював кафедри етики, естетики і логіки, кафедру комуністичного виховання Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, був ректором Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, завідувачем кафедри суспільних наук у Київській консерваторії імені П.І. Чайковського. В даний час, у свої 90 років, працює в Інституті педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України.
Він постійно виступає з доповідями на міжнародних симпозіумах, конференціях з питань культури, естетики, засобів масової інформації. Це він викладав в університеті імені Я.А. Коменського у місті Братислава, читав лекції в Техаському університеті, у місті Остін (США), в університетах Беміджі (штат Міннесота США), де йому присвоєно почесне звання Професора університету. Міжнародним біографічним інститутом (штат Північна Кароліна США) він названий одним з 500 видатних учених ХХ століття, які внесли значний вклад у розвиток людського суспільства.
Автор п’яти томів вибраних творів, 27 книг, понад 500 наукових статей. Окремі його роботи опубліковані англійською, німецькою, болгарською, словацькою мовами. До свого 90-річчя В’ячеслав Олександрович надрукував чергову книгу «Енергія оптимізму», в якій він не тільки привертає увагу до явища оптимістичного ставлення індивіда та суспільства до життя, але і дає можливість по-новому осмислити її важливість у всій системі освіти.
В’ячеслав Олександрович постійно наголошує, що ставитись до інших людей потрібно безкорисливо, думаючи спочатку про них, а не про себе, так як це зробив герой давньогрецької трагедії Есхіла «Прикутий Прометей». Життя В’ячеслава Олександровича Кудіна – це безкорислива турбота про благо інших людей. Такі, як Він, дарують людям вогонь своїх сердець, рухають прогрес вперед. І це велике щастя просто поговорити з ним, повчитися у нього таким же безкорисливим справам, усвідомити, як багато радості ти комусь приносиш, не вимагаючи нічого натомість. А які в нього очі – завжди чесні й мудрі, з посмішкою дивляться на тебе. І ти усвідомлюєш, що теж повинен робити тільки добрі справи, і не для того, щоб прославитися, а для того, щоб комусь допомогти.
В’ячеслав Олександрович – учасник Великої Вітчизняної війни. У 1942 році його, підлітка, було викрадено на каторгу до Німеччини в концтабори Вайсенбург, Форшгейма (біля Дахау), звідки втік на Україну, пройшовшивсю Європу пішки. Він з болем згадує ці неймовірно важкі роки своєї юності, і його спомини крають душу й серце кожного в залі – гіркі сльози на очах і в учнів, і в їх наставників.
Сучасність не пощадила В’ячеслава Олександровича. У 1997 році, на підставі брудного доносу,арештували молодшого сина. Пізніше було встановлено, що «… арешт А.В. Кудіна був спланованою акцією, провокацією, з метою помститися його батьку В.А. Кудіну, члену Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення, за його принципову позицію при вирішенні питань про розподіл телеефіру між приватними телекомпаніями». Під тиском громадськості Андрій вийшов на свободу, але кілька місяців, проведених в застінках, не могли не позначитися на його здоров’ї. Під час одного з допитів, закутий в наручники син, був жорстоко побитий, і лише складна операція, проведена згодом в стінах інституту нейрохірургії, врятувала Андрію Кудіну життя. Дружина В’ячеслава Олександровича – Галина Андронівна, не витримавши такого звірячого катування над сином, передчасно пішла з життя.
В’ячеслав Олександрович з честю витримав і це випробування. Він не озлобився, не замкнувся у собі, а й далі продовжує глибоко перейматися долею нашої країни, її минулим, сьогоденням та майбутнім, яке він бачить в об’єднанні всіх людей планети Земля:
В безграничьи бездны Вселенной
Вращается шар наш земной.
Солнца теплом опаленный
Чудом великим живой.
В темени далей небесных
Жизнь расцветает на нем.
Много тайн неизвестных
Люди не знают о нем.
Не зная, жестоко терзают
Землю родную взрывают и рвут.
Разрушая, не понимают,
Что тело планеты калечат и жгут.
Тело матери щедрой земной
Все породившую и кормящую.
Не думают в алчности злобы своей
Подлости в жизни творящие.
Мать-Земля одна на свете,
Ей похожих в мире нет.
Хоть в лучах других созвездий
Много разных есть планет.
Берегите Планету, люди Земли,
Не калечьте ее, не разрушайте.
В дружбе живите и любви.
Землю, какмать, оберегайте.
Кавказ, 2009
Матеріал підготував Ігор Закомірний, директор вечірньої (змінної) школи ІІІ ступеня № 18 Деснянського району м. Києва
Комментариев нет:
Отправить комментарий