Ряд успіхів, досягнутих азербайджанською армією за час активних бойових дій, спричинили патріотичне піднесення в азербайджанському суспільстві і дали йому надію на відновлення територіальної цілісності своєї країни. Про сьогоднішню позицію керівництва Азербайджану та настрої в азербайджанському суспільстві стосовно вирішення нагорно-карабаського конфлікту, а також про його взаємозалежність з подіями на сході України Defense Express розповів керівник «Асамблеї української та азербайджанської інтелігенції» Ферхад Туранли.
Пане Ферхад, врегулюванням нагірно-карабаського конфлікту, як і україно-російського, займається т.зв. «Мінська група». Як сьогодні, особливо після «квітневих подій», офіційний Баку оцінює її діяльність?
На сьогодні азербайджанська сторона є вкрай незадоволеною, особливо після відновлення активних бойових дій в Нагорному Карабасі в квітні ц.р., діяльністю Мінської групи з врегулювання конфлікту. Зокрема, вона піддається в країні різкій критиці з боку азербайджанського вищого військового і державного керівництва, яке в ультимативній формі вимагає від неї докладання максимальних зусиль для вирішення конфлікту. При цьому керівництво Азербайджану відкрито заявляє про те, що якщо Мінська група не зможе вирішити даний конфлікт мирним шляхом, Азербайджан залишає за собою право застосування сили для повернення окупованих Вірменією територій.
Чи не є такі заяви елементом популізму з боку керівництва країни?
Такі гучні заяви державного керівництва Азербайджану не можуть бути елементом популізму, оскільки після квітневого загострення обстановки в зоні конфлікту, ситуація в країні склалась таким чином, що змушує і в той же час дозволяє йому робити такі заяви. Окрім цього важливим фактором, який підштовхує його до таких кроків є те, що на сьогодні збройні сили Азербайджану мають достатній рівень боєздатності для активних, в тому числі наступальних, бойових дій для звільнення території Нагорного Карабаху та прилеглих до нього територій семи районів Азербайджану. І якби військове керівництво не було впевнене в цьому, то воно б не давало команди на застосування зброї під час квітневих подій.
А як населення Азербайджану сприйняло відновлення активних бойових дій в Нагірному Карабасі?
В цілому, можна сказати, що квітневі події змінили ситуацію в Азербайджані. Зокрема, успіхи досягнуті в ході воєнних дій в квітні ц.р. підняли бойовий дух в азербайджанській армії та спричинили значне патріотичне піднесення в азербайджанському суспільстві. Багато населення, особливо молоді й, зокрема, жіночої статі, йдуть добровольцями до армії і готові брати участь в бойових діях за звільнення захоплених азербайджанських територій, зокрема Нагірного Карабаху.
Крім того, заяви стосовно залишення Азербайджаном за собою права на застосування сили для повернення захоплених територій, які робить вище керівництво держави, зумовлені також і вимогою з боку азербайджанського суспільства, яке наполягає на негайних рішучих діях в інтересах звільнення зазначених територій відповідно до конституції держави. Зокрема, на сьогодні азербайджанське суспільство незадоволене рішенням про припинення вогню, оскільки звільнення азербайджанською армією певних територій, у тому числи висот стратегічного значення, воно бачило як початок процесу звільнення окупованих територій і виступає за те, щоб Азербайджан негайно розпочинав бойові дії для звільнення цих територій.
Тобто ймовірність відновлення активних бойових дій є реальною?
З огляду на вищезазначені фактори та у разі невиконання вірменською стороною умов відповідних міжнародних правових документів РБ ООН, а саме: резолюції 822 від 30 квітня, 853 від 29 червня, 874 від 14 жовтня та 884 від 12 листопада 1993 р., які підтверджують суверенітет й територіальну цілісність Азербайджану, а також умов домовленості щодо припинення вогню від 5 квітня 2016 р., не виключеним є відновлення бойових дій з боку Азербайджанської Республіки.
В такому разі для Азербайджану було б досить важливим заручитись підтримкою міжнародної спільноти. Хто на вашу думку міг би в тій чи іншій мірі надавати Азербайджану підтримку в конфлікті з Вірменією?
Що стосується можливих союзників Азербайджану у широкомасштабному протистоянні з Вірменією, то різний рівень підтримки може бути наданий такими країнами:
США, які є зацікавленими в Азербайджані, і південно-кавказькому регіоні загалом, через енергетичні проекти. Незважаючи на президентські вибори в країні, американський бізнес є достатньо сфокусованим на даному регіоні і буде відстоювати там свої інтереси (особливо, реалізація проектів в рамках т.зв. «Південного газового коридору»);
Туреччина, яка вже неодноразово заявляла, що може підтримати Азербайджан в даному конфлікті, зокрема, і військово. На сьогодні, Туреччина надає суттєву підтримку Азербайджану, зокрема, політично, дипломатично, а також військово: шляхом співпраці з ним в сфері ВТС та проведення спільних військових навчань і маневрів;
Пакистан, який, зокрема, є атомною державою. Так, пакистанська сторона вже заявляла про те, що у разі загострення конфлікту, її військові будуть брати участь в ньому на боці Азербайджану. В даному контексті слід додати, що між Пакистаном і Азербайджаном існує тісний історичний зв’язок. Зокрема під час землетрусів в Пакистані, азербайджанська сторона надавала пакистанському народу значну підтримку у відбудові країни;
Іран, який офіційно виразив свою підтримку Азербайджану і на території якого проживає велика азербайджанська спільнота (близько 40 млн чол.), яка також активно підтримує питання звільнення Нагорного Карабаху військовим шляхом.
В той же час, з огляду на те, що Вірменія є членом ОДКБ, як Ви розцінюєте перспективу участі в даному протистоянні на боці вірменської сторони даної організації і, зокрема, Росії?
Що стосується можливого залучення, у разі виникнення широкомасштабного конфлікту, ОДКБ на боці Вірменії, то це є малоймовірним, оскільки як показали події під час квітневого загострення нагорно-карабаського конфлікту, члени даної організації, зокрема, Білорусь і Казахстан та й сама Росія не продемонстрували відкритої підтримки Вірменії. А це, зокрема, є свідченням того, що в самій організації не має єдності і вона носить більш декларативний характер і у разі загострення конфлікту ті країни навряд чи захочуть бути втягнутими у невигідне для них протистояння. Це, зокрема, можна пояснити тим, що, наприклад, Білорусь на сьогодні шукає покращення відносин з Заходом, зокрема, для збереження економіки країни. Казахстан, в свою чергу, намагається залучити в свою економіку потужні західні інвестиції. З огляду на вище зазначене, можна констатувати, що на сьогодні ОДКБ є для Росії, яка підтримує Вірменію, малоефективним механізмом у військовому, і в першу чергу – політичному плані.
На сьогодні існує думка, яка зокрема, культивується у вірменському експертному середовищі, що широкомасштабні бойові дії в Нагорному Карабасі є невигідними для Азербайджану через те, що вони є загрозою його, а також міжнародним енергетичним проектам.
Пануюча думка про те, що початок широкомасштабних дій за звільнення Нагорного Карабаху може становити загрозу як міжнародним енергетичним проектам Азербайджану, так й всім на Південному Кавказі загалом, є хибною. Річ у тім, що це навпаки є своєрідним «козирем» азербайджанської сторони у протистоянні з Вірменією (підтримуваною Росією), оскільки Вірменія разом з РФ-ОДКБ будуть обмежені в своїх діях через те, в Азербайджані є важливі енергетичні проекти в яких присутні значні західні, і насамперед американські, інтереси. Тому, коли вірменська сторона заявляє про те, що цілями можуть стати азербайджанські енергетичні об’єкти, то вона блефує, оскільки атака на них означатиме й атаку на американські об’єкти. І в азербайджанському політикумі це прекрасно розуміють.
Чи є на сьогодні бодай теоретична можливість примирення між вірменським і азербайджанським народами?
Незважаючи на те, що 20% території Азербайджану більш ніж двадцять п’ять років перебуває під окупацією Вірменії, він виступає з мирною ініціативою стосовно регулювання вірмено-азербайджанського конфлікту. При цьому слід також зазначити, що й у самій Вірменії є конструктивні суспільно-політичні сили, котрі виступають за його мирне вирішення в рамках територіальної цілісності Азербайджану. А після «квітневих подій» спостерігається зростання такої тенденції, оскільки обидві сторони зазнали втрат як живій силі та техніці. Тому, звичайно, можливість примирення між двома народами на сьогодні існує і може бути реалізована в таких рамках: звільнення вірменською стороною захоплених територій та відновлення територіальної цілісності Азербайджану, надання вірменам, які проживають в Нагірному Карабасі, належної культурної автономії згідно з міжнародними правовими нормами та участь самої Вірменії в таких важливих для неї міжнародних економічних проектах регіону. Проте це можливо лише за однієї важливої умови: цьому не буде перешкоджати російська влада, яка є на сьогодні єдиною незацікавленою стороною у зближенні вірменського та азербайджанського народів.
Чи є однією з опцій мирного вирішення конфлікту введення на територію Нагірного Карабаху миротворчої місії під егідою ООН/ОБСЄ/ЄС і наскільки це сьогодні реально?
На жаль введення миротворчої місії в зону конфлікту означатиме подальше затягування процесу його вирішення. На сьогодні питання стоїть конкретно: необхідно звільнити окуповані території та відновити територіальну цілісність Азербайджану, а також надати можливість понад мільйону біженців і вимушених переселенців-азербайджанців повернутися на свої рідні землі.
Ні для кого на сьогодні не є таємницею, що конфлікт в Нагорному Карабасі, як і на Донбасі є частиною стратегії Кремля стосовно мультиплікації конфліктів на пострадянського простору з метою збереження контролю над важливими для нього регіонами, та державами загалом. З огляду на це, можна стверджувати, що їх вирішення в певній мірі залежить одне від одного і потребує більш тісної взаємодії між нашими країнами. Як Ви вважаєте, чи дійсно це так?
Відповідаючи на дане запитання хотів би висловити думку, яка панує на сьогодні в азербайджанському суспільстві: «Питання Нагорного Карабаху вирішується в Україні, зокрема, на Донбасі, а енергетична незалежність України вирішується в Азербайджані». З огляду на такий тісний взаємозв’язок обох країн, для України необхідним є посилення розвитку чорноморсько-каспійського вектору своєї зовнішньої політики. Зокрема, через використання азербайджанських а також середньоазійських енергоносіїв, Україна зможе стати незалежною від російського газу і нафти, ба більш того, зможе ще й реекспортувати їх до інших країн Європи.
Що стосується посилення співпраці між двома країнами у безпековій сфері, то одним з важливих кроків на даному шляху може бути створення, з метою протидії московській агресії, яка є очевидним фактом, Балто-Чорноморсько-Каспійського військово-політичного альянсу – т.зв. «дуги», в якому провідну роль відігравали б Україна, Туреччина, Молдова, Грузія та Азербайджан.
Також, в даному контексті хотілось би додати, що мирний розвиток співпраці між Україною та Азербайджаном у політичній, військовій, економічній і гуманітарній сферах витримав випробування історією. На сучасному етапі розвитку стосунків, коли обидві країни зіткнулися з однаковою проблемою, особливого посилення потребують саме дипломатичні відносини, які б перетворили обидві країни на стратегічних союзників і дозволили б їм якнайшвидше та ефективніше вирішити нав’язані їм ззовні конфлікти.
Розпитував Ігор Федик, Defense Express
Комментариев нет:
Отправить комментарий