«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Точної дати народження Коктебеля ніхто не знає. Багато вчених припускають, що на початку I тисячоліття до нашої ери в цих місцях жили легендарні кіммерійці — один з найдавніших древніх народів у Криму. Проте відомо, що вже в VIII столітті з Різдва Христового на його території знаходилось велике середньовічне поселення. Це вже тоді було велике портове місто. Його жителями стали нащадки таврів і скіфів, асимільовані греками, сарматами та аланами. У Х столітті поселення зруйнували печеніги. А на старовинних мапах позначена венеціанська гавань Каліера, яка виникла на цьому місці в XII, або ж у XIII століттях. На початку XIX століття біля підніжжя стародавнього згаслого вулкана Карадаг оселилися вихідці з Болгарії. Й донині цей район селища йменується Золота балка (Злата балка).
Новітня ж історія Коктебельської долини починається з того, що в передреволюційні часи вона майже цілковито стала належати німецькому колоністу, академіку медицини Едуарду Юнге, котрий першим у світі зробив операцію на рогівці ока. Його ж дружина — Катерина Юнге, уроджена графиня Толстая, стала першою жінкою-живописцем у царській Росії, що отримала звання професора Московської художньої академії. На її полотнах, які сьогодні прикрашають найвідоміші музеї Європи, відображені краєвиди Коктебеля того часу. Спадкоємці академіка не володіли достатніми фінансами, аби виконати волю батька й перетворити долину в квітучий рай. Тому вони розпродали землю іншим німецьким колоністам, які спромоглись цивілізувати ці землі. Адже здавна в цих місцях культивували виноград. Отож тут і заклали основу славнозвісного винзаводу «Коктебель». Перші ж виноградники в долині Юнге були висаджені в 1904 році, де вони плодоносять і до цього дня. З того часу місцеві марочні вина та коньяки стали відомі у багатьох країнах світу.
Літературну ж славу селища створив видатний російський поет Максиміліан Волошин. Ще в ранньому дитинстві його мати Олена Глазер привезла сина в Коктебель. Лікарі порекомендували їй цю місцевість для зцілення від бронхіальної астми, якою юний Макс страждав з народження. Дача Волошина з часом перетворилася на своєрідний будинок відпочинку для людей творчої праці. У різний час в ньому побувало чимало видатних письменників, зокрема, Максим Горький, Валерій Брюсов і Михайло Булгаков.
Водночас Коктебель заслужено називають батьківщиною вітчизняного планеризму. Адже поблизу селища на горі Клементьєва ще в 20 — 30-і роки минулого століття проводилися змагання планеристів. Тут вперше підняв у небо свої легкокрили «Червона зірка» та «Коктебель» майбутній головний конструктор космічних кораблів, видатний українець Сергій Корольов. Такими ж польотами тут починав свій шлях у велику авіацію й засновник сучасного українського авіабудування Олег Антонов. Слід зазначити, що Коктебель і донині залишався б Меккою для фахівців і аматорів безмоторного повітроплавання з усієї Європи, коли б його небо не закрила теперішня російська окупація.
Комментариев нет:
Отправить комментарий