«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Знаете, от кого я слышал жалобы на Скопус и ВоС? Россия, Украина, Косово, кажется, еще Босния. Это очень круто, мы, получается, меряемся по критериям и показателям не с Германией или США, а с Косово и Боснией. И еще не факт, кто победит в этом неравном противостоянии, великая российская наука или великая боснийская, а может, великая косовская (которую я, конечно, очень люблю и очень уважаю, может быть отчасти и потому, что я большую часть косовской науки знаю поименно, и значительную часть знаю лично). Мало того, что ты собрал материал, провел исследование, написал статью, прошел рецензирование (иногда очень сложное и с кучей доработок статьи — а как иначе?), и эту статью еще и издали — так теперь надо искать ее в базах Скопуса и ВоСа через непонятный мне номер ОРСИД, находить там какой-то номер по Скопусу, ручками его копировать и вставлять в какой-то отчет для ФАНО. Параллельно оказывается, что какие-то из крутых русскоязычных журналов в Скопусе как бы есть, но как бы там не учитываются, при поиске не выпадают и номера там тоже никакие не присваивается.
Отсюда лайфхак, который я хотел бы озвучить перед чиновниками: если публиковаться в нормальных западных журналах, то никакой ерунды со Скопусом не будет. Значит, в отечественных журналах публиковаться не надо, а публиковаться надо в западных. Значит, уровень отечественных журналов упадет, а уровень западных журналов повысится за счет публикаций отечественных специалистов на отечественной зарплате. Значит, мы вкладываем в отечественную науку, чтобы эффект от этого получали наши западные партнеры. Жизнь ученых надо сделать совсем невыносимой. Ведь мы же уже вложились в их образование, первые научные проекты, специализацию, квалификацию, работу. Теперь давайте надаем им по голове как следует, и платить будем зарплату на уровне в полтора раза ниже секретаря студсовета в немецком вузе (300 евро для старшего научного сотрудника в России vs. 500 евро для секретаря студсовета).
Ведь мы же вкладывались именно для того, чтобы наши кадры нашли себя на западе, а если они не хотят себя там искать, то заставим. Иной логики я тут не вижу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий