Украинцы на протяжении двух веков – были лишены государственности, и само существование нации было под сомнением. Тем более злободневен для Украины: 1) поиск сопричастности — по закону и по духу — Традиции, непрерывно длящейся сквозь тысячелетия; и решающе важно — 2) обретение доказательств прямого и равного родства украинской Державы с христианской цивилизацией, с Европой.
Самый ясный, осязаемый символ родовой сопричастности Истории и кровного родства – это символы монархического устройства: Корона и Династия.
И по многим другим параметрам монархическая власть на Украине представляется нам наилучшей.
Свидетельством тому служат политические события последнего десятилетия. Очевидно, что современные украинцы слишком свободолюбивы, и потому не смогут снова отдаться единопартийной или единоличной власти политического диктатора. И при этом слишком нуждаются в покое и упорядоченности бытия – почему и не удовлетворяются суетной и зыбкой парламентской республикой.
Запад и восток Украины – это две во многом различные концепции государственности, два геополитических вектора, две национальные истории.
Запад сохраняет наследие королевства Галиции и Лодомерии, Восток – наследие Гетманства.
Впрочем, оба течения сходятся в главной позиции — необходимости наследственности власти, в поисках Династии.
Для успеха монархического движения решающе важно Династическое Имя; монархия не может быть безымянной, или стремительно меняющей имена (как республика).
Имя должно быть не просто результатом исторических хитросплетений. В наше время в нём должна заключаться нуменозная энергия, оно должно быть сияющей Орифламмой Нации, даже при отсутствии знаменосцев.
Между тем Династии в Украине сейчас нет.
Прекратились – без следа – роды первого и последнего Гетманов – Хмельницкие и Скоропадские.
Лотаринг-Габсбурги, наследники королевской короны Галиции, отождествляются совершенно с монархическими движениями Австрии и Венгрии (эти страны Глава Дома, Эрцгерцог Отто и Кронпринц Карл считают своей родиной). Еще в меньшей степени также их готовы признать монархисты Чехии, Мексики, Словакии, Словении. Габсбурги сейчас готовятся унаследовать престол Великого Герцогства Люксембург и, вероятно, Королевства Бельгии. Украина может претендовать только на самое последнее место в этом ряду.
Между тем – в наше время — монархическое движение является авангардом движения националистического, для коего решающим условием является именно национальная идентичность Династии.
Кроме того, Королевство Галиция охватывало малую часть современной Украины и призыв Габсбургов две трети страны воспримут как попытку доминации греко-католического Запада.
Традиционный метод разрешения династического вопроса, если он представляется безысходным, приглашение иноземного принца, происхождение которого безупречно и безусловно доказано. Так был призван на Русь Рюрик Варяг и Ваза Польский, так на трон Польши пришли Ваза Шведские, Капетинги Французские, Веттины Саксонские, Баторий Трансильванский.
Мы полагаем, что претендент на трон Украины может быть назван. Это — принц Жан-Кристоф Наполеон, нынешний глава Императорского Дома Франции.
Бонапарт – имя, само по себе атакующее, имя, которое коснулось каждой нации и оставило до сих пор ещё ощутимый след по всей Европе, вошло в Большую Историю. И для Украины этим именем означена поворотная веха державной истории.
Весной и летом 1805 года королевство Галиция и Лодомерия было выведено – никто не знал, временно или навсегда — из состава Австрийской Империи и эта страна получила статус Протектората Великой Армии, и правителем её непосредственно был главнокомандующий Grande Armee Наполеон, император Франции, король Италии, протектор Рейнской Конфедерации и медиатор Гельвеции.
В 1805-м, время, когда и имени страны Украина не было на политических картах, проектировал воссоздание (через половину тысячелетия – после утраты государственности) независимого королевства Галиция и Лодомерия, со столицей во Львове.
Только 12 августа 1809го, под давлением России, главного тогда союзника Великой Армии, Наполеон был вынужден отказаться от этого геополитического подвига.
По воле Наполеона кандидатом на трон Галиции был намечен тогда Фердинанд фон Лотаринг-Габсбург фон Тоскана, великий герцог Вюрцбургский.
Это – предок принца Жана Кристофа Наполеона в восьмом поколении.
Принц – подданный Франции; он – прямой потомок Жерома, короля Вестфалии, младшего из братьев Наполеона I. По завещанию деда принц Жан-Кристоф – Наполеон VII, Глава Императорского Дома Франции. Отец его — принц Шарль Наполеон Бонапарт граф де Монфор, в прошлом – предприниматель, ныне – региональный политик во Франции. Мать – Беатрикс де Бурбон принцесса Дву-Сицилийская, из восточно-европейской (польской) ветви этого Дома.
Дед принца со стороны матери – Фердинанд де Бурбон принц Дву-Сицилийский – родился в Подзамче (Podzamcze), в Галиции, 28 мая 1926.
Прадед, принц Райнер де Бурбон Дву-Сицилийский герцог ди Кастро 12 сентября 1923 вступил в брак в галицийском имении Дружбаки (Druzbaki). Его супругой стала принцесса Мария Каролина, урождённая графиня Замойская (подданная Австро-Венгрии, родилась в 1896 году, в Кракове).
Её отец, прапрадед принца, — граф Анджей Замойский (Andrzej Przemyslaw Konstanty Jan Wladislaw Zdislaw August Stanislaw Kostka Adam Albert comte Zamoyski), родился в Варшаве в 1852 году, в подданстве тогдашнего Царства Польского, и. соответственно, России.
Отец последнего – граф Станислав Андреевич (Станислав Костка Анджей Салезиус Регинальд) Замойский, член Государственного Совета Российской Империи, кавалер орденов св. Андрея Первозванного и св. Александра Невского.
Предки принца Наполеона по этой линии – князья Чарторийские и графы Потоцкие.
Графы Замойсчь-Замойские, герба Елита, род, который имеет все основания считаться украинским; и по крови, и согласно позициям, которые Замойские пять веков занимали в истории Украины.
В XVI столетии коронный гетман Ян Замойский – основатель города Шаргорода (нынешней Винницкой области), в XVII веке – владетели города Ровно, в XIX столетии дворец графов Замойских – один из спиритуальных столпов Львова.
По родству своему дом Бонапартов, и прежде всего сам принц Жан Кристоф Наполеон, – это ветвь Дома Габсбургов. Предок принца в восьмом поколении – Леопольд II Император Священной Римской Империи, с 1790 года – король Галиции и Лодомерии.
Принцу – двадцать два года, возраст, когда ещё достаточно времени для самых невероятных вариантов судьбы. В частности – для того, чтобы стать – украинцем. Как в своё время сумел обрести свою духовную отчизну в Украине троюродный брат его прадеда — архикнязь и полковник УСС Василько Вишеванный, эрцгерцог Вильгельм фон Лотаринг-Габсбург.
На фото: prince Jean-Christophe Napoleon VII, né le 11 juillet 1986, élève à HEC et princesse Caroline Marie Constance Napoleon, née le 24 octobre 1980 et diplômée de l’European Business School de Paris
НАШ САЙТ: http://bonapart-orient.clan.su/
Наполеоновское Сообщество Интернета: http://my.mail.ru/community/nikitanapoleon/
Наши группы и сообщества:
http://vkontakte.ru/club3876800
http://bonapart-oriental.blogspot.com
http://community.livejournal.com/bonapart_orient
http://my.mail.ru/community/bonapart-orient
ПОДПИСАЛИ:
Кирилл Серебренитский, медиатор Восточного Бонапартистского Комитета (Москва, Россия).
Олег Гуцуляк PhD, хефе Украинской Фаланги, Союза Фалангистов Восточной Европы (Ивано-Франковск, Украина).
Александр Гребенюк, комендант колонны Норд-Ост-Украина Союза Фалангистов Восточной Европы (Луганск, Украина).
Никита Редько, директор Наполеоновского Сообщества в Интернете (Уральск, Казахстан).
ЗВЕРНЕННЯ ДО МОНАРХІСТІВ УКРАЇНИ!
Українці протягом багатьох століть були позбавлені державності, і власне існування української нації було під сумнівом. Тим більш злободенними для України постають: 1) пошук причетності — за законом і за духом — до Традиції, що неперервно триває крізь тисячоліття, і найважливіше — 2) набуття доказів прямого і рівного споріднення української Держави з християнською цивілізацією, Європою.
Найчіткіший, явний символ родової співпричетності Історії і кровної спорідненості — це символ монархічного облаштування: Корона і Династія.
І за багатьма іншими параметрами монархічна влада в Україні видається нам найкращою.
Свідками цього слугують політичні події останнього десятиліття. Очевидно, що сучасні українці надто свободолюбові, і тому не зможуть знову підпорядкуватися однопартійній або одноосібній владі політичного диктатора. Одначе вони надто потребують спокою і впорядкованості буття — чому й не задовольняються суєтною і нетривкою парламентською республікою.
Захід і Схід України — це дві в багатьох аспектах різні концепції державності, два геополітичних вектори, дві національні історії.
Захід зберігає спадок Королівства Галичини і Володомирії, Схід — спадок Гетьманства.
Проте, обидві течії сходяться у головній позиції — необхідності спадкової влади, у пошуках Династії.
Для успіху монархічного руху вирішальним є Династичне Ім’я; монархія не може бути безіменною, або стрімко змінюючою імена (як республіка).
Ім’я повинне бути не просто результатом історичних хитросплетінь. В наш час у ньому повинна міститися нумінозна енергія, воно повинне бути сяючою Оріфламою Нації, навіть за відсутності прапороносців.
Але Династії в Україні зараз нема.
Припинилися — без сліду — роди першого і останнього Гетьманів — Хмельницькі та Скоропадські.
Лотаринг-Габсбурги, спадкоємці королівської корони Галичини, ототожнюються цілком з монархічними рухами Австрії та Угорщини (ці країни Старійшина Дому, ерцгерцог Отто і Кронпринц Карл вважають своєю батьківщиною). Ще меншою мірою також готові їх визнати монархісти Чехії, Мексики, Словаччини, Словенії, Хорватії. Габсбурги зараз готуються успадкувати престол Великого Герцогства Люксембург і, ймовірно, Королівства Бельгії. Україна може претендувати тільки на найостанніше місце в цьому ряду. Окрім того, Королівство Галичина охоплювало малу частину сучасної України і заклик Габсбургів дві третини країни сприймуть як спробу домінування греко-католицького Заходу.
Між тим — у наш час — монархічний рух є авангардом руху націоналістичного, для якого вирішальною умовою є саме національна ідентичність Династії.
Традиційний метод вирішення династичного питання, якщо він видається безвихідним, запрошення закордонного принца, походження якого безсумнівне і безумовно доведене. Так був закликаний до Новгорода Рюрик Рус Варязький, а до Москви — королевич Владислав Ваза Польський, так на трон Польщі прийшли Ваза Шведські, Капетинги Французькі, Веттини Саксонські, Баторій Трансильванський, до Болгарії, Румунії та Греції, після їх визволення від Туреччини, — Кобург-Готські, Гогенцолерни, Віттельсбахи і Глюксбурги.
Ми вважаємо, що претендент на Трон України може бути названий. Це — принц Жан-Кристоф Наполеон, теперішній Глава Імператорського Дому Франції.
Бонапарт — ім’я, яке саме собою є атакуючим, ім’я, котре доторкнулося кожної нації і залишило досі ще відчутний слід у всій Європі, увійшло у Велику Історію. І для України з цим іменем означена поворотна віха державної історії.
Весною і літом 1805 року Королівство Галичина та Лодомерія було виведене — ніхто не знав, тимчасово чи назавжди, — зі складу Австрійської Імперії і ця країна отримала статус Протекторату Великої армії, і правителем її безпосередньо був Головнокомандувач Grande Armee Наполеон, Імператор французів, король Італії, протектор Рейнської Конфедерації і медіатор Гельвеції. В 1805 році, коли й імені країни Україна не було на політичних картах світу, проектував відтворення (через половину тисячоліття — після втрати державності в XIV ст.) незалежного королівства зі столицею у Львові.
2 червня 1809 року було проголошено Королівство Обох Галіций. Військове управління Королівством (Rzad Centralny Wojskowy Tymczasowy Obydwoch Galicjow pod protekcja Najjasniejszego Cesarza i Krola Wielkiego Napoleona) здійснював граф Станіслав Костка Замойский, предок нинішнього Жана-Кристофа Бонапарта. Але в грудні 1809 року, під тиском Росії, головного тоді союзника Франції, Наполеон змушений був відмовитися від цього геополітичного подвигу.
За волею Наполеона кандидатом на трон Галичини було обрано Фердинанда ІІІ фон Лотаринг-Габсбурга фон Тоскана (1769-1824), великого герцога Вюрцбурга і Зальцбурга, сина імператора Священної Римської імперії Леопольда ІІ.
Фердинанд Лотаринг-Габсбург також предок Жана-Крістофа Наполеона у восьмому поколінні.
Принц — громадянин Франції. Він — прямий спадкоємець Жерома, короля Вестфалії, молодшого з братів Наполеона І. За заповітом свого діда, принц Жан-крістоф є Наполеон VII, Голова Імператорського Дому Франції.
Батько його — принц Шарль Наполеон Бонапарт, граф де Монфор, у минулому — підприємець, тепер — регіональний політик у Франції.
Мати — Беатрікс де Бурбон, принцеса Дво-Сицилійська, зі східноєвропейської (польської) гілки цього Дому.
Дід принца з боку матері — Фердинанд де Бурбон, принц Дво-Сицилійський, народився у Підзамче (Podzamcze), в Галичині. 28 травня 1926 року.
Прадід — Рене (Райнер) де Бурбон, принц Дво-Сицилійський, герцог ді Кастро, 12 вересня 1923 року вступив у шлюб в галицькому маєтку Дружбаки (Druzbaki) із принцесою Марією Кароліною, уродженою графинею Замойською (піддана Австро-Угорської корони, народилася в 1896 році в Кракові).
Її батько, прадід принца, — граф Анджей Замойський (Andrzej Przemyslaw Konstanty Jan Wladislaw Zdislaw August Stanislaw Kostka Adam Albert comte Zamoyski), народився у Варшаві в 1852 році, у підданстві тодішнього Царства Польського, що входило до складу Російської імперії. Його батько — граф Станіслав Андрійович (Станіслав Костка Анджей Салезіус Регінальд) Замойський, член Державної Ради Російської імперії, кавалер Орденів св. Андрія Первозданного і св. Олександра Невського.
Предки принца Жана-Крістофа Наполеона за цією лінією — князі Чарторийські і графи Потоцькі.
Графи Замойсчь-Замойські, герба Еліта, рід, котрий має всі підстави вважатися українським — і по крові, і згідно з позиціями, котрі Заморські п’ять століть займали в історії україни. У XVI ст. коронний гетьман Ян Замойський — засновник міста Шаргорода на Поділлі (тепер Вінниччина), у XVII ст. — власники міста Рівне, у ХІХ ст. палац графів Заморських — один зі спіритуальних стовпів Львова.
За своєю спорідненістю Дім Бонапартів, і перш за все сам принц Жан Кристоф Наполеон, — це гілка Дому Габсбургів. Предок принца у восьмому поколінні — Леопольд ІІ, Імператор Священної Римської Імперії, з 1790 року — король Галіції та Лодомерії, син імператора Франца І Лотарингського і королеви Богемії та Угорщини Марії-Терезії Габсбург.
***
Принцу — двадцять чотири роки, вік, коли ще достатньо часу для найнеймовірніших вивертів долі. Зокрема — для того, щоб стати українцем. Як у свій час зумів набути свою вітчизну в Україні і за неї постраждати брат його прадіда — Архікнязь і полковник Українського Січового Стрілецтва, поет Василь Вишиваний, він же — Ерцгерцог Вільгельм фон Лотаринг-Габсбург фон Тоскана.
Підписали:
Кирило Серебренитський, медіатор Східного Бонапартиського Комітету (Москва, Росія)
Олег Гуцуляк, координатор Українського Бонапартиського комітету, директор Інституту стратегічного аналізу наративних систем (Івано-Франківськ, Україна).
Микита Редько, член міжнародного Наполеонівського Співтовариства, президент міжнародної Бонапартиської Ліги (Уральськ, Казахстан)
Віра Щербина-Болгарова, виконавчий директор Східного бюро етнополітичних досліджень, начальник штабу Східного Бонапартиського комітету (Москва, Росія)
Янина Пинчук, координатор Білоруського Бонапартиського комітету (Мінськ, Білорусь).
Комментариев нет:
Отправить комментарий