«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
До нашого міста Альбіну привело кохання. Зі своїм майбутнім чоловіком–чернівчанином Петром – вона познайомилася в соціальній мережі на християнському сайті.
– Наша сім’я – християнська. А в Уфі проживає більше мусульман. Мені хотілося вийти заміж за чоловіка своєї віри. Тому розмістила анкету на християнському сайті, – розповіла Альбіна, з якою ми зустрілися на її виставці. – Петро вибрав мене з-поміж тисяч дівчат. Сказав, що йому сподобалася моя фотографія. Ми листувалися два з половиною роки. Потім зустрілися на морі. Побачивши Петра, я зрозуміла, що це та людина, з якою хотіла би прожити своє життя.
Свекруха прийняла, як доньку.
Ще не бачивши Чернівців, Альбіна заочно закохалася в них. «Петро багато писав мені про своє місто. Коли вперше приїхала до Чернівців, моєму захопленню не було меж, – зізналася художниця. – Ввечері ми бродили з коханим міськими вуличками, і я не могла відвести погляд від старовинних споруд. Особливо вразив мене університет. Я подумала, які ж щасливі студенти, бо там навчаються. Уфа, де раніше жила, теж гарне місто. Але воно сучасне і в ньому немає таких гарних архітектурних будівель. Звичайно, мені було важко залишатися в чужому місті. Але Петро переконував мене, щоби ми жили у Чернівцях. Тут ми відсвяткували наше весілля. Особливо гарним був обряд в Органному залі. У нас такого немає. Мої мама і бабуся дуже хвилювалися, що буду так далеко від них. Але коли зустрілися з родиною мого чоловіка, побачили, як до мене ставляться, то зі спокійною душею поїхали додому. Моя свекруха Алла Кирилівна прийняла мене, наче рідну доньку.
– Я хвилювався, чи захоче Альбіна залишитися в Чернівцях. Але коли вона прогулялася нашим містом, сказала: «Тут можна жити», – сміється Петро.
«Тут ніби повисла веселка»
Уже майже три роки Альбіна проживає в Чернівцях. «Ніколи не почувалася тут чужою, – запевняє дівчина. – Спочатку було важко, бо не знала української. Та поступово навчилася її розуміти. Свою Уфу я теж малювала. Але Чернівці – це щось особливе. Тут різнокольорові будинки, які приємно малювати. Львів – теж старовинне місто. Але воно якесь сіре. А в Чернівцях ніби повисла веселка. Спочатку фотографувала старовинні будівлі та вулички. А потім почала малювати їх. У мене є вже майже 70 картин».
– Стіни нашої квартири завішані картинами Альбіни, на яких відбито наше місто, – каже Петро. – І вони постійно оновлюються. Деякі картини купують наші знайомі або шанувальники мистецтва. Моя дружина надзвичайно талановита. Вона і художниця, і фотограф, і дизайнер.
– Чернівці виявилися щасливими для мене, – запевнила Альбіна. – Тут я знайшла своє кохання. Петро підтримує мене та надихає. І в Чернівцях я змогла реалізуватися як художниця. Мрію про виставку своїх картин в одному із чернівецьких музеїв або в ратуші.
Комментариев нет:
Отправить комментарий