Пропонуємо вашій увазі розмову з ректором Івано-Франківської Теологічної Академії єпископом-емеритом Івано-Франківської єпархії УГКЦ Софроном Мудрим ЧСВВ.
— Владико Софроне, у 1994 році Ви були призначені ректором Теологічно-Катехитичного Духовного Інституту. До того моменту Ви були ректором Української Папської Колегії св. Йосафата в Римі. Який конкретний досвід з Риму Ви змогли використати тут?
— Я дякую Божому Провидінню та ординарієві Івано-Франківська Софронові Дмитерку, що він появився в Римі, де я перебував майже 40 років. В той час у 70-річному віці відпускали мене на пенсію до Америки, а він просить протоархимандрита і мене, щоби конче приїхав в Україну і допоміг зорганізувати катехитично-теологічний інститут. Я дуже радо сприйняв цю пропозицію.
Катехитично-теологічний інститут на той час – то була така scholа аmbolаntаe, або «ходяча школа», бо не було приміщень, зате багато студентів – близько 800. Вони мали класи по різних інституціях і готелях. Ректором інституту був владика Іриней Білик, якому я став тоді до помочі. Він мав призначення їхати до Риму на поглиблення богословських студій, тому я перейняв цілий провід.
Я замешкав у монастирі сестер Василіянок, звідти їздив на вулицю Сірика, де була канцелярія інституту, яку вела сестра василіянка. Вона мене спитала у перших днях мого побуту: «Отче дорогий, як довго Ви думаєте тут бути?». Я без надуми кажу: «Принаймні ще 50 років» Не знаю, з яким то вона наміром це питала, але цілком пророчо сказав «принаймні 50 років». І так доля повела, що тягнуться ті роки, а скільки то буде – це в Божих руках.
— Владико, що було в структурі Івано-Франківського Духовного Інституту і Папської Семінарії в Римі спільного й відмінного? Як відбувалося становлення Духовного Інституту в Івано-Франківську?
— У час мого приходу до чіткої структури в Духовному Інституті було ще далеко. Але суттєва різниця полягала в тому, що тут були добрі професори, які виклади робили фахово, серйозно ставилися до подання предметів. Лишень були важкі обставини життя студентів. Одного разу зайшов до них: мешкало там, в будинку на теперішній вулиці Шевченка, аж 64 чоловіки, мали вони в одній кімнаті щось 20 матраців, і так бідні вчилися, ночували і днювали. Тому за всяку ціну почав шукати приміщення.
Я зробив візиту до уряду, – тоді був Степан Волковецький головою, – і він мене гарно прийняв. Він показав листа від Президента Леоніда Кучми, щоби військовий штаб звільнив давню семінарію і єпископську палату для потреб єпархії. „Для того склали план, щоб перебралися в інше місце, – каже Волковецький, – отже, Ви скоро будете мати під семінарію своє приміщення”.
То я потішився тим, і в найближчу неділю з владикою Софроном Дмитерком йду до генерала Калашнікова. Той каже: «Ми маємо план майже за 5 років перебратися з будинку семінарії, перенести ті всі кабелі зв’язку», – бо їхній штаб з часів Союзу тримав контроль над цілою Галичиною, і додає: «Треба буде кількадесят тисяч доларів, може Церква ще щось поможе, то ми це приспішимо». Я тоді кажу: «Ого-го, то є надовго, то не на пару тижнів чи місяців, то є на роки». – «Так, найменше нам 5 років треба».
Того самого дня я повернувся до сестер Василіянок, а там був отець Іван Козовик. Я питаю його: «Де то є той сільськогосподарський технікум, куди має перебиратися військовий штаб?». Козовик каже: «Я знаю, можу показати». Як я той будинок побачив, він мені так одразу сподобався: довгі коридори з 60-ма кімнатами, на чотирьох поверхах, актовий зал, де може бути чудова каплиця. У мене відразу ідея зародилася: «Боже мій, якщо військо так крутить, що йому дуже тяжко перебиратися, то хай нам дадуть цей будинок, а собі сидять скільки хочуть, а потім ще побачимо».
Того самого дня по обіді кличе нас – владику Дмитерка і мене – на нараду Степан Волковецький, щоб вирішити, що далі робити. Я їм здав звіт з того, що вже побачив, і маю деякі плани: „Я нині був зранку в генерала, з ним говорив. Я послухав його думку, його труднощі. Він каже, що треба йому ще 5 років, але нам тих 5 років чекати задовго. Отже, я би просив, якби ви могли той самий дім, що їм хочете давати, щоб вони перебралися, нам віддайте тепер на семінарію, а вони хай сидять ще деякий час». І тоді Волковецький аж підвівся: «Слухайте, дорогі отці, я думав, але я боявся Вам то говорити, бо там раніше була партшкола, де вчили атеїзму». Дійсно, він мав страх нам говорити, бо не знав, чи ми туди підемо. Я йому кажу: «Ні, дуже радо. Тепер це буде знак побіди Христа над атеїзмом. Ми то відновимо. Але там є 260 кімнат, зали, каплицю відразу можна зробити. Можна дійсну семінарію зробити». – «Дуже радо. Зараз будемо робити старання». Дійсно, за кілька тижнів отримав дозвіл, дали готель для тих 120 студентів, що були в сільськогосподарському технікумі, а нам залишили цілий будинок.
Справді, нас чекали пошуки коштів та великі будівельні роботи. Але вже до двох місяців ми увійшли до семінарії, десь в лютому 1995 року. Перед початком реставрації я сказав студентам: «Ідіть додому на зимові вакації, а під час літніх вакацій будемо студіювати, тоді надолужимо, а зараз приготуємо мешкання». Так ми відновили нову оселю для семінарії. А в інституті тоді було дуже заповнено – десь до 800 студентів, з них коло 400 було заочників. Тоді ми вже почали нормальне життя та виклади. Такими були початки моєї праці в духовній семінарії.
— Владико Софроне, як відбувалася організація навчального процесу в Івано-Франківському теологічно-катехитичному духовному інституті в перші роки його існування? Чи була розроблена навчальна програма?
— Так, відповідна програма була розроблена. Тоді були окремі отці-професори, які знали порядок підготовки священиків. Були також загальні програми навчання катехизму та богословії. Найперше – це філософія, яка є азбукою теології, тому філософію вчили два роки, а потім теологію принаймні ще чотири роки. Це є дві конечні загальноцерковні вимоги первісної Церкви, а згодом Тридентійський Собор точно означив статус семінарії, форму, обов’язки, перелік предметів. Документи Синодів нашої Київської Церкви – Кобринського та Львівського – також означили порядок семінарійного життя та навчання. У семінаріях є формація духовного життя, філософська й теологічна.
— Які зміни у 1995-2010 роках відбулися в навчальній програмі духовного інституту – теологічної академії? Які нові дисципліни додалися?
— Філософські та богословські дисципліни майже не змінюються, бо це так, як азбуку вивчити. Спершу – це логіка, пізніше – метафізика, космологія і так далі, і ці речі є загальними, обов’язковими, вони застосовуються від Середньовіччя в Церкві, і ми це також викладаємо нашим студентам. Зараз вивчають також методи катехизації, гомілетику, проповідництво, риторику. Звичайно, є вимоги сучасного світу, тому старався ввести нові предмети. Нинішні деякі дисципліни є новіші – як екологія, чи інші «логії», але в основі нашої програми – богословія…
Навчальна програма була затверджена, напевно, ще початковою школою наших професорів до 1994 року. Серед них були отець Андрій Кияк, отець Мирон Підлісецький, який закінчував ще до війни Львівську семінарію, владика Софрон Дмитерко. Це були вишколені люди, які добре знали семінарійну освіту. Вони використовували давні підручники й самі готували деякі посібники для студентів. Тепер я також змушую, щоби наші молоді професори, що здобули вищі студії за кордоном, видавали свої підручники з відповідних предметів, але результати поки що невеликі. Студент семінарії не має так багато часу, щоб опрацювати повний перелік літератури з предмету, тому професор повинен підготувати таку основу для навчання. Я наказав обов’язково записувати кожного професора на лекції, а ми самі те будемо публікувати. Коли я був у Папському Східному Інституті професором, то мусив подати наперед цілу програму та свій конспект на 28 лекцій, бо інакше би не затвердили на Вченій Раді. Отже, тепер і тут буду так робити…
— Як формувався професорсько-викладацький колектив Духовного Інституту, згодом – Теологічної Академії?
— Спочатку колектив формували так, як уміли, бо не було достатньо професорів. Навчальний процес формували на основі Катехизму та наявних підручників з філософії та богословії. Тоді ще не було канонічного права як такого, але мали наші Синоди – Кобринський, Замойський та Львівський, які унормовували богословські студії. З часу, коли перебралися до нового дому і можна було нормально вчитися, тоді ми вже почали формувати більш конкретно і години викладів, і предмети. Ми вибрали найбільш здібних студентів, яких надсилали за кордон на поглиблені богословські студії. Але, на жаль, з 15 направлених мною на студії лише 5-6 повернулося, а решта там залишилися. Звичайно, була потреба духовної опіки в діаспорі, але, думаю, були й інші мотиви. Багато з них пішли на парафії, де кожен має свою волю-свободу. Правда, окремі з них зробили ліцензіати або докторати з канонічного права чи морального богослов’я, і тепер викладають. Вже є певні результати – декілька докторів, десяток магістрів-ліцензіатів, тому уже цілком вищий рівень наших студій, краща формація студентів. На все є ласка Божа…
— Владико, у 1995 році в структурі Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту були три факультети: філософський, богословський та катехитично-педагогічний. Яка специфіка підготовки на катехитично-педагогічному та філософсько-богословському факультетах?
— Коли ми перебралися до нового дому, ми вже виразно розділили їх: катехитичний факультет мав специфічні вимоги, окремі від богословського. Наприклад, не було канонічного права, яке не потрібне катехиткам, так само, як і моральне богослов’я, – в такому обсязі, як це подаємо кандидатам на священиків. У мене є цілий трактат «Про сповідь», – це необхідно навчити глибше, щоби сформувати доброго священика, але катехиткам того не потрібно. Отож, ми зробили катехитично-педагогічний відділ окремо, зі своїм деканатом, зі своїм розкладом, в тому числі й на заочній формі навчання…
Пригадую, що серед богословів спершу також були заочники – близько 400 осіб. Зустрівся я з ними і питаю: «Скільки між вами є священиків?». – Вони як підняли руки, то лишень 28 не мали ще ієрейських свячень, решту – це були вже священики. У нас вони наче підвищували кваліфікацію, поглиблювали богословські знання. Тоді я зарядив також для всіх тих єпархіяльних священиків, що не мали нормальної семінарії, – також назбиралося коло 200 чоловік, – дворічні курси. Вони мали кожного понеділка 6 годин викладів. Отож, всі ці священики, яких було коло 200 в цілій Івано-Франківській єпархії, перейшли доповнюючий дворічний богословський курс.
— Яким було призначення катехитів після закінчення духовного інституту? Чи не було достатньо того, що священик також мав право і обов’язок проводити катехизацію на парафії?
— Абсолютно ні. Священик не має достатньо часу, щоби вести в школі катехизм. Він має різні Богослужіння та обряди тут і там, а ще має родину, то така його катехизація мало дає. Отже, треба мати фахових катехитів, добре вишколених, які можуть дітей вчити основних правд віри. Наприклад: «Вірую в єдину святу соборну апостольську Церкву…», – тепер розбираємо те, в що маємо вірити: що таке єдина Церква, а не двадцять Церков, бо Христос встановив одну Церкву, а люди поробили собі розколи, – то є людський твір, а не Божий. Христос на одному Петрі – скалі будує Церкву, а не на десятьох апостолах, а то собі будують – там Константинополь, а там Москва. Ну, то й будьте собі, але то не є правдиве. Христос на однім Петрі будує Церкву, а не інакше… Отож, треба добре той Символ віри навчити, бо це основа нашої християнської віри, також десять заповідей Божих – основних законів дорожнього руху людського життя, церковні закони, – і тоді вже маємо формацію дитини. Якщо ми не навчимо дитини, то старого – точно ні, бо чого не навчили Івася, то Івана вже дуже тяжко навчити.
Якщо ми хочемо бути сформованими людьми, то мусимо дозволити навчити дітей Христової науки Євангелія. Нам, наприклад, протестанти у телевізорі також проповідують Христа, але своєрідно, з іншим титулом: то лиш моя правда, а нікого іншого, то моя Церква, а не самого Христа-Бога. Тут і є суттєва різниця, і треба мати силу та відвагу навчати катехизму. Думаю, в цьому плані ми зробили великий крок вперед. От, наприклад, у Галицькому районі всі школи вирішили навчати катехизму, тої основи християнської етики. В такому разі дитина буде знати змалку Закон Божий…
— На законодавчому рівні в Україні питання викладання «Основ християнської етики» в загальноосвітніх школах не є цілком врегульоване. Владико, що може зробити Церква в такій ситуації?
— Церква має робити все можливе, – чи подобається це комусь, чи ні, дозволяють чи не дозволяють. Наприклад, я, як єпископ, повинен знайти всі засоби, щоб проводити катехизацію – або у школі загальній, або у недільній школі на парафії. Чи сподобалось це директорові середньої школи, а чи ні, – я буду проводити катехизацію, бо то є мій обов’язок. Бог створив на завершення всієї Вселенної людину, вдихнувши духа свого. В кожній людині є дух Божий, і кожна людина мусить шанувати цей дух Божий в собі, якого Господь Бог забирає при смерті. За кожну людину відповідає хтось, – тому Бог послав для навчання дітей тих учителів-катехитів і нас, священиків і єпископів. Отже, ми маємо обов’язок вчити Христової Євангелії…
— Закон України «Про освіту» дозволяє створювати приватні навчальні заклади. Владико, чи може Церква піти шляхом створення мережі приватних, – за визначенням Закону України, а фактично – під опікою Церкви, навчальних закладів – саме загальноосвітніх, а не лише парафіяльних, суботніх чи недільних, шкіл?
— Так, звичайно. У нас таку школу в Івано-Франківську ведуть сестри Василіянки. Тут і громада допомагає, але не можуть всіх бажаючих дітей помістити, яких є коло 300. Та ще й військовики не хочуть до кінця звільнити будинок колишньої семінарії на вулиці Шевченка, щоб там пустити 8-ий клас, а має бути 11-річна школа. Сестри Василіянки в монастирі зібралися жити навіть по дві-три в одній кімнаті, щоби віддати келії для потреб школи. Добре, що міська влада подбала, що відпустила той будинок колишньої семінарії, і сестри відновлюють його. Так само і по селах треба організувати подібні школи. Отож, мусимо знайти спосіб, як боротися зі злом, – і це, напевно, єдиний спосіб християнського виховання на цьому історичному етапі. Можна брати сестер-монахинь до помочі, також вишколювати катехиток на катехитичних курсах. Цього року на катехитичні курси записалося коло 70 учителів, які будуть мати диплом з «Основ релігієзнавства». Отже, спостерігається деякий поступ вперед, і тим шляхом ми будемо йти далі.
— Наукова бібліотека Івано-Франківської Теологічної Академії є однією з найкращих в Івано-Франківську. Яким чином поповнювались фонди бібліотеки? Хто опікується її розвитком та щоденною діяльністю?
— Нашою бібліотекою від початку займалися сестри Василіянки. Я вже застав бібліотеку, яку зібрали з різних джерел. Колись була підпільна семінарія, то окремі люди поздавали ті книжки. Також влада передала частину бібліотеки Шептицького, де в більшості є старовинні коментарі Біблії, зібрані твори Отців Церкви, але то, думаю, не є якась специфічна й дорогоцінна книгозбірня. Сестри Василіянки стараються впорядкувати фонди бібліотеки. Я старався також дещо набувати, і зараз купуємо найновіші видання, бо студенти потребують нової літератури. Тепер, коли побудуємо новий корпус, то там буде й бібліотека, яку краще впорядкуємо та розширимо. Зараз різна література друкується, але нас завжди цікавить насамперед філософія та богослов’я, а інші «цивільні» науки – лиш принагідно. Тепер я перевидав 6-е видання свого «Нарису історії Церкви в Україні», також раніше видав «Гомілетику» і «Катехитику», спеціальний трактат «Сповідь», «Коментарі до Кодексу канонів Східних Церков». Решту, кажу, працюйте, дітоньки Божі, – робіть свої ліцензіати та докторати, їх публікуйте. Також наші студенти роблять добрі дипломні роботи, навіть солідного, наукового характеру, які поручаю друкувати, але вони складають їх в бібліотеці, а не друкують. Звичайно, для цього потрібна своя друкарня, де можна було б не витрачати додаткового капіталу… Тепер є трохи студентів за кордоном, завдяки яким з’явилася література на чужих мовах – італійською, німецькою, англійською. До нашої бібліотеки можна вільно зайти, спитати сестер Василіянок, переглянути літературу і навіть попрацювати…
— Владико, сердечно дякую за інтерв’ю і прошу Вашого благословення.
— Благословляю вашу працю на благо нашої Церкви.
Розмову провів
Руслан Делятинський
Інтерв’ю попередньо опубліковано:
«Це буде знак побіди Христа над атеїзмом»: Розмова з ректором Івано-Франківської Теологічної Академії, єпископом Софроном Мудрим ЧСВВ. Розмову провів Руслан Делятинський // Нова Зоря: Український греко-католицький часопис. – Івано-Франківськ, 2011. – 20 жовтня. – Ч.23 (899). – С.1, 4; [електронний ресурс] — режим доступу: http://novazorya.if.ua/last/282-this-will-mark-the-victory-of-christ-over-atheism
Біографічна довідка:
владыка Софрон (Мудрый)
епископ-емерит
Родился 27 ноября 1923 года в г. Золочеве Львовской области, в семье Григория Мудрого и Варвары Павлышин, в которой росли еще шесть сестер и брат будущего Владыки. Начальное и среднее образование получил в Золочеве. В 1946–1949 годах учился на электроинженера в Аугсбурге (Германия).
В декабре 1950 года выехал в США, где вступил в монастырь Ордена Святого Василия Великого и прошел послушничество (новициат). 14 января 1955 года дал вечные монашеские обеты.
Четыре года изучал богословие в Григорианском университете в Риме, получив в 1959-ом степень магистра богословия. Еще в декабре 1958 года рукоположен в священники архиепископом Иваном Бучкой.
Продолжал изучать римское и каноническое право в Латеранском университете.
В 1966–1969 годах в Папском Институте Восточных Церквей получил степень магистра канонического права Восточных Церквей. Защитил докторскую диссертацию.
В период с 1960 по 1974 год был вице-ректором, а затем по 1994 год ― ректором Украинской Папской Коллегии св. Йосафата в Риме.
С 1965 по 1994 год ― постоянный сотрудник украинской секции «Радио Ватикана».
В октябре 1994-го назначен ректором Ивано-Франковского Теолого-катехизического института. А через год ― протосинкеллом Ивано-Франковской епархии.
В марте 1996 года получил папское назначение епископом-коадьютором Ивано-Франковской епархии.
Епископская хиротония совершилась 12 мая 1996 года в г. Ивано-Франковске.
С 22 декабря 1997 года Владыка Софрон ― епарх Ивано-Франковской епархии.
2 июня 2005 года Святейший Отец Бенедикт XVI, согласно кан. 210 Кодекса Канонов Восточных Церквей, принял отречение от руководства Епарха Ивано-Франковского Преосвященного Владыки Софрона (Мудрого).
Комментариев нет:
Отправить комментарий