«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
У нас – двунадесятый праздник! Странный, конечно, праздник. Христос входит в город, где Его убьют. Толпа, сошедшаяся, по замечанию евангелиста Иоанна, чтобы поглазеть на Воскресившего Лазаря, и есть толпа – отчего же в толпе не поорать «Осанна». Через пять дней та же толпа будет кричать «распни Его». Грустный праздник… Но раз праздник, нам надо ликовать и умиляться.
Вот два повода к умилению. Первый: в наших богослужебных текстах, и сегодняшнего дня, и в продолжение всей Страстной Седмицы, время от времени гимнописцы будут молитвенно радоваться: «злобные иудеи распяли Тебя, Господи – мы же благословим и превозносим Тебя во вся веки». Преп. Исаак Сирин дал как-то практический совет: «если тебе плохо, вспомни, что есть люди, которым ещё хуже – и утешишься». Здесь то же самое: «если ты грешник – вспомни, что есть и погрешнее тебя, и возликуешь».
Но ведь Евангелие – про нас. Ведь каждый из нас может оказаться в такой ситуации, когда сегодня он будет взывать «Осанна» Христу, а завтра распнёт его – своими мыслями, словами, делами, отношением к ближнему… Одно дело – ликовать в толпе. Совсем другое – делать личный осознанный выбор за Христа, особенно когда Его бьют и осуждают на смерть. Тут и верный и горячий Пётр дал слабину… а мы ликуем: «это не мы, это иудеи Тебя распяли, Господи, мы же благословим и превозносим во вся веки». А вот как раз может быть и не нужно «во вся веки». С «во вся веки» Господь Сам разберётся, воздавая каждому по делам его. А нужно нам здесь и сейчас блюсти себя, чтобы быть верным Христу; а если не находим в себе такой уж прочной верности – то, может быть, стоит и потише кричать «Осанну»…
А второй повод к умилению – ну как же, конечно: «неискусозлобные дети». Вчера слышал по «Радонежу» – проповедник весь изликовался: «чистые дети, злобные взрослые». Но вся беда в том, что дети-то вырастают. Сегодня их подносят к причастию – ах, милые крошки, как хороши! Вот семи-десятилетние детки стоят в храме – прямо ангелы, аж светятся! к Чаше подходят, ротик открывают, сердечко чистое… а вот шестнадцать-семнадцать – и те же детки такое вываливают на исповеди, что их по букве канонов лет на двадцать нужно отлучать… и это те ещё, кто до исповеди дошёл, а большинство Церкви ручкой сделали. Злобные взрослые не из кого иного, как из чистых детей получаются. А мы всё ликуем…
Вот и урок нам, и упрёк от сегодняшнего празднуемого события. Поменьше бы нам ликовать, а побольше думать, чтобы со Христом быть. Может, подумав, и к делам перейдём – не только к делам выстаивания величайших служб в году, но и и к жизни евангельской.
Чего и, в первую очередь, себе, и всем вам, дорогие братья и сёстры, от души желаю. Аминь.
Комментариев нет:
Отправить комментарий