Андрій Бондар: Без зими

... Зима – час окупації, який треба перетерпіти, перечекати, бажано без втрат. Фраза "дожити до весни" сповнена екзистенційної тривоги. Сама мова виокремлює зиму як сезон, сповнений ризиків і небезпек. Ніхто не каже "дожити до літа". Бо якщо вже до весни дожив, то й літа діждеш. Тому загалом людям хочеться, щоби зима минула непомітно і безболісно. Але без втрат не виходить: споживання газу в зимовий період – наріжний камінь українського життя останніх десятиліть. Вічні газові схеми, російські претензії й погрози, наявність чи відсутність газу в газосховищах, десятиліттями корумпована вітчизняна політика, газотранспортна система, транзит газу, питання тарифів на газ давно перетворили цю летку субстанцію на вічну тему, велику перепону та гальмо на нашому шляху до якогось іншого, кращого життя.

Й отак собі думаєш наївно: а якби не було такої зими, то, може, б і життя наше склалося по-іншому?

Приблизно п'ять місяців з дванадцяти ми проводимо без сонця – по суті, в напівсутінках – тому плентаємося у хвості світових індексів щастя й тішимося призовими місцями в європейських рейтингах самогубців. Інша наша фраза "скільки там тої зими" – іронічний оберіг, пошук світла в кінці тунелю. Бо насправді тої зими завжди понад міру – з листопада по квітень. Навіть коли вона лагідна і не така жорстока. Іноді здається, що дві наші революції 2004 і 2013-2014 років не останньою чергою були протестом духу життя проти фатальної передвизначеності цієї вічної російської зими, бажанням зламати прокляття прописаного долею географічного сусідства й подолати невблаганну монотонність календарного циклу.

Тож не дивно, що переможний характер цих революцій – примарний, бо природа, в широкому розумінні, бере своє. Ми начебто перемагаємо, але завжди не до кінця. Бо російська зима, як завжди, наступає, географічне сусідство – невиліковне, календарний цикл – одноманітний. Вода – мокра, Москва – столиця їхньої батьківщини, після осені настає зима. І з усім цим треба якось давати раду і якось жити. Снігопади, мороз, каша під ногами, крига, вітер у всіх шпаринах, а ти живи і борсайся, пробуй якось цю зиму одомашнити, приборкати, не дозволяй їй себе вбити, доживи до весни, а там якось буде.

Тому нам потрібні "три празники в гості" – без них ніяк не обійтись. Неможливо без Різдва, без народження надії в царстві цілковитого мороку й холоднечі...