"Воно" виконало свої обіцянки: повернуло заробітчан. )
А якщо чесно - заробітчанство - це тавро відсталості й безвиході, що консервує постколоніальні комплекси і рольові моделі, в яких чужинець - зверхник і начальник, а українець - безправний підлеглий.
Це явище можна зрозуміти і виправдати стосовно реалій 90-х і початку нульових, але вихваляти заробітчанство і розглядати його як локомотив економіки некоректно.
Це такий "локомотив", як і промишлєнность Донбаса, що в 90-ті і нульові теж і валютою країну забезпечувала, і споживчим попитом. Везти везе, от тільки по тупиковій гілці, в депо, де товаріщі в кожанках сидять...
Заробітчанство і експлуатація роздовбаної совпромишлєнності діє як медичний наркотик/стимулятор. У певних випадках він полегшує стан хворого організму, але жити на наркотиках і стимуляторах довго не може ні біологічний, ні економічний організм.
Апологети еміграції і заробітчанства кивають на США і Канаду, що утворилися внаслідок відтоку робочої сили з Європи.
Аналогія так собі. Там європейці їхали на "цілину", освоюючи величезні "неорані" простори, де вони запроваджували ефективні виробничі структури і передові форми суспільного устрою. Новоприбулі з 17-го і аж до початку 20-го ст. швидко вписувалися в тамтешнє суспільство, ставали його повноправними членами і брали активну участь у його управлінні.
Українці ж з кін. 20 ст. їдуть на все готове, (освоєне і чітко структуроване) з пониженням статусу, систематично принижуючись перед чужинцями ради "лакомства нещасного".
Заробітчанство має сенс лише в умовах хронічно низьких стандартів життя в Україні, бо дає зиски лише завдяки нижчим цінам, комунальним тарифам, ухилянню від сплати податків і намахуванню держави, (яка платить пенсії/вчить/лікує їхніх стареньких батьків і дітей, створює інфраструктуру і захищає від нашестя моторил) з субсидіями.
Так, заробітчанство попри хронічну несплату податків у бюджет, дає валютні потоки, що пожвавлюють попит і непрямим чином сприяють економічному зростанню. Але якщо глянути у споживчий кошик заробітчанина і рецепієнтів його допомоги, то там крім гречки, олії, сала й курей будуть переважно дорогі імпортні товари, що стимулюють розвиток чужої промисловості.
Заробітчанство - дуже токсичні "ліки" з тяжкими побічними негативними ефектами, що при тривалому застосуванні починають переважати позитивні.
І пафосні заяви типу: створіть людям умови: гідну роботу і зарплату, а потім засуджуйте, теж недоречні. Бо ХТО в такому разі має створювати?
Усі громадяни України мають однакові права і обов'язки і не діляться на тих, хто повинен "створювати умови" і тих, кому ці умови мають бути піднесені на блюдці.
Звичка уникати активної участі у справах країни під приводом "забезпечення її валютою" аж ніяк не сприяє виведенню її на рівний шлях прогресу.
Московська окупація позбавила нас одного виду стимуляторів (Донбасу). Було тяжко, але ми вижили.
Збій у глобальній програмі-2020, можливо поверне масу активних людей, що бейкалися по чужих світах, обличчям до власної країни.
Шо з того буде - побачимо.
А якщо чесно - заробітчанство - це тавро відсталості й безвиході, що консервує постколоніальні комплекси і рольові моделі, в яких чужинець - зверхник і начальник, а українець - безправний підлеглий.
Це явище можна зрозуміти і виправдати стосовно реалій 90-х і початку нульових, але вихваляти заробітчанство і розглядати його як локомотив економіки некоректно.
Це такий "локомотив", як і промишлєнность Донбаса, що в 90-ті і нульові теж і валютою країну забезпечувала, і споживчим попитом. Везти везе, от тільки по тупиковій гілці, в депо, де товаріщі в кожанках сидять...
Заробітчанство і експлуатація роздовбаної совпромишлєнності діє як медичний наркотик/стимулятор. У певних випадках він полегшує стан хворого організму, але жити на наркотиках і стимуляторах довго не може ні біологічний, ні економічний організм.
Апологети еміграції і заробітчанства кивають на США і Канаду, що утворилися внаслідок відтоку робочої сили з Європи.
Аналогія так собі. Там європейці їхали на "цілину", освоюючи величезні "неорані" простори, де вони запроваджували ефективні виробничі структури і передові форми суспільного устрою. Новоприбулі з 17-го і аж до початку 20-го ст. швидко вписувалися в тамтешнє суспільство, ставали його повноправними членами і брали активну участь у його управлінні.
Українці ж з кін. 20 ст. їдуть на все готове, (освоєне і чітко структуроване) з пониженням статусу, систематично принижуючись перед чужинцями ради "лакомства нещасного".
Заробітчанство має сенс лише в умовах хронічно низьких стандартів життя в Україні, бо дає зиски лише завдяки нижчим цінам, комунальним тарифам, ухилянню від сплати податків і намахуванню держави, (яка платить пенсії/вчить/лікує їхніх стареньких батьків і дітей, створює інфраструктуру і захищає від нашестя моторил) з субсидіями.
Так, заробітчанство попри хронічну несплату податків у бюджет, дає валютні потоки, що пожвавлюють попит і непрямим чином сприяють економічному зростанню. Але якщо глянути у споживчий кошик заробітчанина і рецепієнтів його допомоги, то там крім гречки, олії, сала й курей будуть переважно дорогі імпортні товари, що стимулюють розвиток чужої промисловості.
Заробітчанство - дуже токсичні "ліки" з тяжкими побічними негативними ефектами, що при тривалому застосуванні починають переважати позитивні.
І пафосні заяви типу: створіть людям умови: гідну роботу і зарплату, а потім засуджуйте, теж недоречні. Бо ХТО в такому разі має створювати?
Усі громадяни України мають однакові права і обов'язки і не діляться на тих, хто повинен "створювати умови" і тих, кому ці умови мають бути піднесені на блюдці.
Звичка уникати активної участі у справах країни під приводом "забезпечення її валютою" аж ніяк не сприяє виведенню її на рівний шлях прогресу.
Московська окупація позбавила нас одного виду стимуляторів (Донбасу). Було тяжко, але ми вижили.
Збій у глобальній програмі-2020, можливо поверне масу активних людей, що бейкалися по чужих світах, обличчям до власної країни.
Шо з того буде - побачимо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий