«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Русские — совершенно Речной народ. Пожалуй, самое могучее воплощение географического Образа России — великие реки. Европейская Волга, сибирский Енисей и т. д.
«Расея, моя Расея, от Волги — до Енисея» — может и «промах», но символично.
Моря — сие очень важно, но для России — вторично, на втором, хоть и почётном месте.
Однако, синеокая, речно-озерная Русь грезит Морем. И мне часто снится море, но оно всегда оборачивается рекой или озером. Грёзы сии понятны — Река грезит о том, чтобы внести свой волевой импульс в Море. Ибо, что такое Река?
Река символизирует некий волевой ток, когда стихия воды устремляется потоком, стрелой, линией, молнией, Энергией. Сама Вода — символизирует не(недо)бытийный хаос изначального творения. «Земля была безвидна и пуста, и тьма над бездной, и дух Божий носился над водою».
Берега континентальной Империи подчиняют и направляют ток Реки, они несут её творческие импульсы — в хаос Морей.
А вот само Море — символизирует именно сей безграничный Хаос, недобытийную тьму Воды. Причём, апогеем Моря является Океан. Апогеем Океана является Атлантика — с её безбожной плутократией. Реинкарнация черномагической Атлантиды.
Русские люди живут «Волгой» (волостью-властью), которая властно же впадает в «Море». Но они же часто прельщаются образом Моря. Воспринимают следствие за причину.
И сие очень «по-русски», тут разные плюсы и минусы. В результате, возникают два полюса Русскости:
Северный — Речной, нордический.
Южный — Морской, зюйдический.
К слову, великий морефил Пётр Первый впечатлялся, на деле, не германством (к коему я пиетета не имею) , но средиземноморством. Питер подобен южной Венеции, и само его создание было своего рода жертвой Морскому царю, желанию примириться с Морем. Ну, или так — примириться, завоевав. В то же время, у Петербурга есть и речной символизм, тут, вообще, много смыслов. «Сфинкс и город на реке Навь».
Конечно, указанные два полюса органичны.
Речной Русский грезит о Море, ничего плохого. Но надо иметь ввиду, что Море — в первую очередь, объект — для субъективной воли Русской Реки.
Надо, чтобы и Морской Русский стал грезить о Реке. «Гиперборея как Речное царство».
т.е. у русских изначальное стремление из Болота Рекой к Тоху-ва Боху!!! Нет, чтоб остепениться, стать благодатной заводью Райского Сада!
ОтветитьУдалить