Микола Бандрівський: Чи були сармати на Тернопільщині?

(сумна доля кам"яної стели пізньоримського часу з Заздрості - рідного села владики Йосифа Сліпого)

Мабуть, всі ми чули про цих відчайдушних воїнів Українського Степу - сарматів, які близько 1700 років тому тримали у напрузі увесь північний схід Античного Світу. Будучи кінними лучниками і маючи особливий рід кавалерії - так званих катафрактаріїв (закутих у панцирну броню вершників і коней), сарматські воєначальники поступали на службу до наймогутніших держав того часу, беручи плату золотом та іншими коштовностями, які переправляли до себе на батьківщину - на Поділля та в прилеглі райони.

Так, от, стоїть питання: а, чи були сармати у нас, на Галицькому Поділлі, на теренах сьогоднішньої Тернопільщини?

Одразу ж зазначу, що знайдені у тернопільській землі монети сарматських царів та зразки сарматського озброєння і, навіть, поодинокі, ніби-то, сарматські поховання (які щораз частіше виявляють на Середньому Придністров"ї), все ж таки, не можуть розглядатися як доказ фізичного перебування тут сарматів, оскільки такі речі могли бути привнесені іншими народностями, бути військовими трофеями чи платою за службу. 

Слідів поселень після себе, сармати теж, майже, не залишали.  Тому, у питанні: "були чи не були?", потрібна була особлива сарматська пам"ятка, яку однозначно не можна було потрактувати ні за військовий трофей, ні за імпорт і т.п. 

І, така пам"ятка, причому неподалік самого Тернополя, знайшлася!

У 1904 році на околиці села Заздрість Теребовельського повіту місцевими селянами було знайдено доволі велику кам"яну стелу, яка у довжину сягала 5,05 метра, при ширині 1,2 метра. Усіх, хто її знайшов одразу ж зацікавили два великих знаки у вигляді тамг, які були викуті у верхній її частині, яка була старанно обтесана і зашліфована. На лицевій стороні знаходилося знаки у вигляді кола з вилкоподібною фігурою зверху, а третій знак, викутий на бічній поверхні, мав вигляд перевернутої догори букви "К" (див. рисунок). Лінії врізного рельєфу в перерізі були півкруглі і заглиблені до одного сантиметра, а висота вилкоподібних знаків - 24 см і 40 см., а "к"-подібного - всього 6,05 см., як це описав у своїй першій публікації цієї пам"ятки львівський археолог Богдан Януш (Василь Карпович), а згодом Віктор Драчук у своїй підсумковій праці зі схожими зображеннями.

золотий статер саме царя Фарзоя

Для датування стели з Заздрості, у своїй монографії 1992 року, я використав тамговидні двочленні знаки боспорських царів, оскільки серед них були вихідці із сарматської знаті. Так, Савромат ІІ і Рескурпіорд ІІІ мали знак, на якому верхня іменна частина мала вигляд типової сарматської тамги - кола з вилкоподібною фігурою і завитками на кінцях (ідентичні знаки бачимо і на стелі з Заздрості).  Незначна відмінність полягає лише у тому, що знаки Савромата ІІ і Рескурпіорда ІІІ у нижній частині мають т.зв. триденс - тризубець, який у ті часи серед сарматів означав приналежність до правлячої династії. Верхня ж частина триденса, яка символізувала ім"я володаря, на знаках Савромата ІІ і Рескурпіорда ІІІ, є ідентичною знакам на стелі із Заздрості, що дає підстави датувати її рубежем або першими десятиліттями ІІІ століття.

золотий статер саме царя Фарзоя

В цей час на Західному Поділлі та в суміжних районах, згідно з даними Плінія Старшого, проживала сарматська спільнота  аорсів, які навіть карбували свою монету. На ній, поряд з профілем царя Ісменея, завжди зображався тамгоподібний знак у вигляді вилковидної фігури, знаний нам по стелі з Заздрості. 

Отож, зображення на стелі з Заздрості, яка могла бути встановлена як пограничний знак, міг викарбувати один з місцевих сарматських володарів, що був споріднений з династіями Боспорського царства або ж його військовий союзник. 

І, на закінчення, ще кілька слів про долю самої цієї стели. Цікаво, що, знаний багатьма, владика Йосиф Сліпий - довголітній сподвижник митрополита Андрея, у своїх спогадах про рідне село Заздрість, теж коротко згадує про віднайдення згаданої стели: "... від Галицької гори на північний захід в долині викопано десь... величезний камінь приблизно 5 метрів". У 1906 році цю стелу було перенесено з поля, де вона стояла до центру села Заздрість і встановлено біля церкви.  Там ця стела простояла кілька десятиріч аж поки, за розповідями місцевих старожилів, у 1950-их роках, її розбили, а розбиті кам"яні кавалки, закопали...

В такий спосіб з лиця нашої землі зникла безцінна пам"ятка, якою б вважав за особливу честь володіти будь-який європейський народ. Причиною ж цього ганебного вчинку (варварського знищення стели) було безпросвітне неуцтво частини селян, яке не змогли виправити ні титанічні потуги Церкви, ні освітянський дух тогочасної "Просвіти"...

Справа зараз не стоїть у тому, щоб знайти, а у тому, щоб пояснити появу цієї стели так далеко на заході Українського Лісостепу. Дослідники з радянським (а нині - з імперським) мисленням, вигадують власні моделі сарматського життя і роблять з них, таких-собі, "циганів Античного Світу", а сьогоднішні українські терени - вважають транзитною територією. Для тих дослідників-імперців головним є переконати нас і світову наукову думку, що усе те сарматське золото, усі ті пречудові витвори мистецтва, пишно оздоблена зброя, декорована кінська упряж та ін., не мають, до України, жодного відношення. А, просто "випадково", опинилися на нашій території. Те саме оті фантазери від науки роблять з гунами, ігноруючи ті письмові повідомлення, які не узгоджуються з їхніми, наперед заданими, концепціями. Тому, зараз і виходить, що гунська культура на папері є, а археологічно, вона ніби-то, не прослідковується.

У дописі використано матеріали з таких ресурсів:

- Бандрівський М.С. Про сарматські знаки на камені із села Заздрість на Тернопільщині // VIII-ма Подільська історико-краєзнавча конференція”. Тези допов. Кам’янець-Подільський, 1990. С.32-33

- Бандрівський М.С. Сварожі лики (археологічно-релігієзнавчі нариси з історії Західної України). Львів, 1992. 102с.