Останнім часом провадяться великі роботи із заміни вимощення навколо фасадів Софії Київської, які супроводжуються археологічними дослідженнями. Під час цих досліджень археологами Національного заповідника "Софія Київська" та Інституту археології НАН України виявлено рештки великої апсиди, яка примикала зі сходу до північної зовнішньої галереї. Це, на мою думку, підтвердило висновки наших попередників – відомих дослідників архітектури собору Ю.Асєєва, В.Волкова, М.Кресального та І.Тоцької про те, що тут знаходилася усипальня Ярослава Мудрого, яка мала вигляд церкви, вбудованої в східне членування північної зовнішньої галереї. Саме для цього тут були закладені аркові отвори галереї – це добре видно на макеті-реконструкції давнього вигляду собору, а також у відкритих зондажах первісного мурування перебудованої зовні на межі XVII – XVIIIcт. Софії. Про те, що в східному торці галереї була апсида, знали вищезгадані дослідники архітектури, які відобразили це у своїх працях. Вони будували свої висновки на ретельному вивченні у 70-х рр. ХХст. архітектури й стінопису усипальні, зокрема на дослідженнях її східної частини, які виявили на місці апсиди фрагменти давньої підлоги. На підставі цих досліджень Ю.Асєєвим, В.Волковим і М.Кресальним було виконано новий варіант реконструкції давнього вигляду Софійського собору, який відрізняється від загальновідомого, виконаного за результатами досліджень 50-х рр. ХХст. (експонується в нартексі Софії), тим, що на її східному фасаді показано невелику церкву, яка виконувала функцію усипальні Ярослава Мудрого. До речі, поховальні галереї з архітектурно виділеними в їхніх східних торцях приділами-каплицями добре відомі в архітектурі княжих усипалень Давньої Русі.
За результатами архітектурно-археологічних досліджень і вивчення фрагментів фресок усипальні наприкінці ХХ – на початку ХХІст., а також залучення великого кола джерел і літератури, мною й археологом Михайлом Нікітенком, було сформовано новий погляд на усипальню Ярослава. Наша точка зору була опублікована в українських і зарубіжних виданнях. У чому вона полягає? Раніше вважали, що усипальня займала лише приміщення вівтарної частини північної зовнішньої галереї, де нібито спочатку стояв шеститонний саркофаг Ярослава, пересунутий (з розбиранням стіни завтовшки 1,15 м!) наприкінці XVIIст. на його нинішнє місце в суміжний Володимирський вівтар (давня внутрішня галерея). Ми дійшли висновку, що насправді саркофаг стоїть на своєму первісному місці, щоправда, його згодом пересунули з півдня до центру вівтаря, як, до речі, вважали й деякі наші авторитетні попередники (М.Макаренко, С.Висоцький). Вважаємо, що спочатку усипальня була розкішним ритуально-поховальним комплексом, що складався з кількох приміщень. Усипальня завершувала собою зі сходу обидві внутрішню і зовнішню північні галереї. Саркофаг Ярослава стояв у невеликій закритій зі сходу каплиці внутрішньої галереї (тобто там, де й зараз). Поруч, у поєднаному з нею дверима приміщенні зовнішньої галереї, влаштували простору каплицю для заупокійних відправ (паракліс). У XVIIст. за митрополита Петра Могили вівтар параклісу перебудували на усипальню для віднайдених ним у руїнах Десятинної церкви мощів князя Володимира. В давнину у східній частині параклісу (його вівтарі) відспівували померлих князів, для чого була зведена апсида, як свідчать виявлені тут фрагменти давньої підлоги. Вона була, як показали нинішні дослідження, набагато більшою за вівтар каплиці часів Петра Могили і відповідала за розмірами західній частині параклісу. Остання являла собою просторе приміщення зального типу (поминальний зал) для знаті для проводів небіжчика в останню путь, які відбувалися біля гробу Ярослава як засновника династії. Потім померлого князя ховали там, де він завчасно підготував собі усипальню. Так, наприклад, було під час поховання в 1078 р. Ізяслава Ярославича: його відспівали в Софії, а поховали в Десятинній церкві. Так можна судити зі свідчень Повісті временних літ, Софійського І і Воскресенського літописів.
Усипальня була вбудована Ярославом на початку його княжіння в Києві, тобто близько 1019 р., у вже зведену і розписану за його батька Володимира Софію. Раніше хибно вважали, що Ярослав приготував собі місце поховання незадовго до смерті, та чи князь знав, коли помре? За давньою універсальною традицією державці створювали свої усипальні одразу, як посідали трон. Візантійський коронаційний обряд включав у себе замовлення імператором власної гробниці, яку негайно починали виготовлювати. Так само і Ярослав створив свою усипальню в Софії, коли сів у Києві. Це був акт привласнення ним собору, побудованого на межі правлінь Володимира Великого і Ярослава, в 1011 – 1018 рр.: перший почав, а другий завершив його. Але всю заслугу створення Софії, як це нерідко бувало в історії, приписали Ярославу – переможцю у війні за батьківський стіл. Ця колізія, як бачимо, яскраво відбилася на усипальні Ярослава.
Див.:
Асеев Ю. С. Джерела: Мистецтво Київської Русі. К., 1980. С.35.
Висоцький С.О. Про дослідження та первісне місце саркофага Ярослава Мудрого в Київській Софії // Слов’яно-руські старожитності. – К., 1969. – С. 145-156.
Никитенко Н.Н., Никитенко М.М. Княжеская усыпальница в Софии Киевской // Памятники культуры. Новые открытия. М., 1998. С.454 – 472;
Таємниці гробниці Ярослава Мудрого (за результатами досліджень 2009 – 2011 рр.). К., 2013. С. 12 – 37.
Тоцька І.Ф., Єрко О.Ф. До історії північної галереї Софії Київської//Археологічні дослідження стародавнього Києва. К., 1976. С.119 – 128.
Комментариев нет:
Отправить комментарий