«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Однак, подібне уявлення про ворога є вельми шкідливим. Недооцінка й нерозуміння логіки поведінки противника ніколи нікому не приносила користі.
Нічого божевільного в діях керівництва РФ і навіть народної маси нема. Ці дії цілком раціональні і релевантні об'єктивній ситуації, в якій перебуває ця країна, а тому більшою мірою успішні.
Божевільними вони здаються тільки тим, хто не розуміє або не хоче розуміти глибинної природи етнополітичного утворення, яке нині називається РФ і бере свій початок від Московського князівства часів І. Калити.
На відміну від країн Європи і Пн. Америки під політичною будівлею російської держави, якою вона вийшла на міжнародну арену в кін. 15 ст. НІКОЛИ не було економічної (ринкової) бази.
Єдність величезної території підтримувалася виключно насильством і потребувала системи тотального контролю й регулярних масових репресій, які в свою чергу гальмували економічний і суспільний прогрес і в перспективі породжували необхідність у ще ретельнішому контролі і в ще масовіших репресіях, кульмінація яких припала на першу половину 20 ст.
Тому такі логічні з т.з. європейського менталітету заходи, як сприяння економічній ініціативі, розширення політичних прав і свобод, просвіта, послаблення державного контролю, тощо в Росії не працюють. Бо там такий рівень етнічної й географічної гетерогенності, що найменше послаблення центральної влади швидко призведе до "різнобою" в темпах і напрямках розвитку регіонів і розносу країни на дрібні клапті, що в свою чергу потягне ще глибше падіння якості життя "дарагіх рассєян".
Перефразуючи відому російську приказку: що німцю здорове, те русскому - смерть.
Підтримувати гомеостаз вони можуть тільки екстенсивними методами - за рахунок надексплуатації людських і природних ресурсів і перманентної зовнішньої експансії. І вони це інтуїтивно розуміють і діють відповідно, роблячи все, що можливо, для продовження життя своєї гібридної і безплідної держави за рахунок інших.
На даному історичному етапі для збереження себе Москва повинна взяти під контроль усі альтернативні джерела і шляхи доставки стратегічних енергоносіїв у ЄС і далєє вєздє. І цю мету російське суспільство реалізує продумано і послідовно.
І умовляти Росію вести себе "цивілізовано" так само ефективно, як привчати вовка їсти травичку і не лазити до кошари.
Зупинити геополітичного хижака виключно економічними методами, без застосування військової сили неможливо. Але євроатлантична (і українська) спільнота, заколисана вірою у примат "економіки" так довго затягувала підготовку до збройного протистояння з РФ, що довела ситуацію до критичної межі.
Правда, свіжа риторика політичних лідерів та світочів політичної думки західного світу говорить про початок усвідомлення необхідності виходу з економічних і "дипломатичних" рамок для відновлення світового порядку, що гарантує функціонування світової економіки.
Але продовження сприйняття агресивної поведінки РФ як наслідка ексцесів у діях "авторитарної влади", що "захопила країну", сподівання на можливість "демократизації" Росії в існуючих кордонах (ат Карєі до Карєліі) і, як наслідок, відмова від курсу на докорінний демонтаж злоякісного утворення, веде до поразки і марної витрати часу і ресурсів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий