«Повість минулих літ» — перша в Київській Руси пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Руси, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.
За зразками «Повісті минулих літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом Руським» — великою книгою про події часів Київської Руси у світовому контексті до XIII століття.
"Повість врем'яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем'яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю".
16 квітня 1113 року в Києві помер Святополк Ізяславич. Невдоволені економічною політикою Святополка (потурання лихварям, спекуляції сіллю його урядовцями), городяни піднялися на повстання. Міське віче, що зібралося у Софійському соборі, закликало Володимира Мономаха на престол. Проте він відмовився, можливо, тому, що були ще живі старші від нього в роду Ярославичів — Олег Святославич і Давид Святославич. Повстання не вщухало, загрожуючи князівській владі, тому Володимир зрештою прийняв друге запрошення і став Великим Князем Київським. Тоді йому виповнилося 60 років. Зміна монархічної династії в Київський Руси за престижними інтересами князівської сім'ї Мономаха мала бути представлена в історії, як початок слов'янської руської державності Великого Київського Князя Володимира Мономаха - засновника князівської гілки Мономаховичів, тезоіменитих нащадків. Для цього була допущена фальсифікація початкового літопису Нестора-літописця, який вже помер в 1114 р. За наказом Володимира оригінал "Повісті минулих літ" в 1116 р. з Феодосієвого Печерського монастиря був перенесений до Видубицького Свято-Михайлівського монастиря. Ігумен монастиря Сильвестр, який за доручення Володимира почав редагування літопису і вніс до тексту певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка, натомість виділивши історичну Володимира постать.
Цей варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав чернець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським, вже без імені автора Нестора, в якому героічна епоха руської державності раннього середньовіччя була викреслена з історії східних слов'ян.
Але в 1118 р. один з ченців Видубицького монастиря створив список, що призначався для Мстислава, сина Володимира Мономаха. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі і віднайдено на Волині, звідси й походить назва — Іпатський список. Саме цей список зберіг ім'я основного упорядника «Повісті минулих літ» — Нестора. Несторів літопис за Іпатським, також зміненим, списком, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження; зразки української фразеології, української орфоепії, а також української лексики. Більшість діалогів в Іпатському списку передана фактично давньоукраїнською мовою. На жаль, оригінал "Повісті минулих літ" Нестора-літописця до нас не дійшов.
Так в основному джерелі історії Київської Руси, головному державному літопису "Повість минулих літ", який до нас дійшов в переписаних списках - в Іпатському і Лаврентіївському, утворення Київської Руси - середньовічної Руської держави та її назву Нестор пов'язує з нібито запрошенням на князювання в 862 р. до новгородських слов'ян норманських варягів.
Однак дослідження останніх років дають змогу виявити в цій частині літопису підробку і фальсифікацію. При читанні історичного документа насамперед кидається у вічі відсутність логічного зв'язку і послідовності у викладі подій. З тексту літопису видно, що Нестору добре були відомі історичні події, які відбувалися на Руси та її периферії, починаючи з V ст. Він розповідає про прихід болгар на Балкани і аварів на Дунай, про війни аварів з Візантією і слов'янами, про посольство князя Кия в Константинополь, про будівництво Київського городища. Якщо літописцю відомі такі далекі від нього події, то безсумніву, що він добре був обізнаний про більш пізні події, зокрема про князювання династії Кия в Полянський землі та її останніх князів Діра і Аскольда, про існування першої слов'янської держави до появи варягів в 862 р. Принагідно зауважимо, що писемні згадки з інших джерел засвідчують, в 859- 862 р.р. новгородці, вкрай замучені гнобленням і поборами зайд, жорстоко прогнали норманів. На жаль. розповідь про ці події була вилучена з тексту за велінням Володимира Мономаха і замінена оповіданням про запрошення варягів на князювання в Новгородську землю, тобто він документально започаткував вітчизняну норманську версію утворення Київською Руси, яку століттями розвинули і підтримують давні і сучасні норманісти. В той же час, усі скандинавські хроніки і сагі ІХ -ХІ ст. мовчать про міфічне запрошення норманів на князювання на Русь. Як би така подія, справді, відбулася, це стало би епохальним явищем скандинавської історії. Але редакторам літопису треба було пояснити звідки взялася столиця, Полянської Руси. Тому про Кия залишили спогад. Про останніх київських князів Діра і Аскольда створена видимість, що це приблудні правителі, які захопили владу в Києві до приходу Олега, взагалі, були родичами норманів. Антська столиця полян Київ зображений глухим закутком, що нагадував жалюгідне поселення. Начебто після смерті Кия більше трьох століть тут не було ніякої влади.
Фальсифікацію "Повісті минулих літ" проявив арабський історик аль-Масуді, який жив на два століття раніше Нестора. Він у своїй книзі подає відомості про економічне становище Полянської Руси в часи правління князя Діра - "Першим серед слов'янських царів є цар Діра, йому належать великі міста і багато населенних країн: мусульманські купці прибувають до столиці держави з різними товарами". А ось повідомлення з іншого джерела того часу - "Київ - найближче місто русів до країни іслама, місто благодатне, де перебувають царі. Відтиля вивозять різноманітне хутро і дорогі мечі". Невже тоді " данники хозарів", які платили данину мечами, і в 839 р. з посольством відвідали імператора Феофіла з місією дружби, треба думати, без дозволу хозарського кагана. були такі бідні і немічні. Через п'ять років флотилія русів нападає на узбережжя Іспанії і спустошує ряд провінцій, якими володіли араби. Руси захопили місто Севілью - столицю Андалузії. А чи не свідчить про воєнну могутність Полянської Руси два походи русів на Константинополь в 852 і 866 роках, останній з яких очолював князь Аскольд?
Таким чином, можна зробити висновок, що ніякої Руси в Скандинавії не було. Етнонім "Русь", аж ніяк, не походить від фінського "Руотсі"- шведських веслярів. Русь з'явилась на слов'янських землях набагато раніше. Олег, прибувши до Києва в 879 р., застав тут давню державу русів. Гіпотеза про скандинавське походження Руси з головного державного літопису, в світлі наведених історичних відомостей втрачає під собою всякий грунт.
Про яких варягів пише Нестор-літописець в головному державному літопису "Повість минулих літ"?
"Собрашася от варяг три брата Рюрик, Синеус и Трувор с роди своими, со собою дружину много Руси: сице бо звахуся тьи варяги нарицахуся Русь... Сице и наша Русь от Рюрика князя своего иже из руския к ним пришед...". Давні і сучасні норманісти, вхопившись за термін "варяги" на протязі багатьох століть створювали історію не слов'янського, а скандинавського (норманського) утворення державності на Руси. Простіше кажучи, в 862 р., на, нібито, запрошення " за море до варягів", новгородці запросили трьох братів норманів- варягів на князювання на Руси і сказали - "Земля наша велика і щедра, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами". Норманізм зробив спробу узаконити фальсифікацію оригіналу "Повість минулих літ" в переписаних списках, які стали історичним джерелом і "настольною" книгою давніх і сучасних вітчизняних істориків-норманістів. Сьогодні, коли маємо реальну можливість користуватися іноземними хроніками, переказами, сагами, народними епосами, писемними згадками..., достовірно встановлено, що іноземні хроністи називали нашу землю і народ "Руссю" задовго до появи варязьких дружин у руських князів, бо назва ця - автохтонна, словянська. Русі в Скандинавії не було і етнонім "Русь"не походить від фінського "Руотсі" -шведських веслярів, яку зафіксували і узаконили норманісти.
Повертаючись до Руського літопису, можна прочитати - " У рік 6367 (859). Варяги, приходячи із замор'я (з Скандинавії, авт), брали данину з чуді, і з словен, і з мері. із весі, із кривічів." Далі - "У рік 6370 (862). Вигнали (чудь, словени, кривічі і весь) варягів за море, і не дали ім данини, і стали самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав рід на рід, і були усобиці в них, і воювати між собою почали. І сказали вони: - "Пошукаємо самі собі князя, який би володів нами і рядив з угодою, по праву". і пішли вони "за море", до Руси, але не до варягів в Скадинавію, яких недавно жорстоко прогнали, замучені гнобленням і непомірною даниною. А куди пішли? Новгород, де відбулося історичне віче, знаходиться не на узбережжі Балтійського (Варязького) моря, а неподалік великого озера Ільмень, який новгородці здавна називали "морем", як, зрештою, і галичани велику водойму називають "морем" - давня мрія про велику воду.
Іпатський список конкретно вказує на руські землі Помор'я. Об'єктом подорожі новгородського посольства він називає місто Малборк в дельті річки Вісла. Шлях новгородців таким чином за свідчення трьох літописів, пролягав на південне узбережжя Балтики. Так, Псковський перший літопис з Новгородського зібрання повідомляє: - " И избрашися від от варяг, от немец, три брата с роди своими. И от тех варяг находниц прозвашася Русь, и оттоле словет руская земля".
Те ж саме повідомляє Софійський літопис: новгородці запросили князів від німецької землі. Відомо, що в Х-ХІ землі поморських слов'ян були підкорені германськими імператорами - васалами Священної Римськох імперії. Тому літопис відобразив фактичну ситуацію: землі лютичів і бодричів в епоху Ярослава Мудрого, коли писалися літописи, були в складі імператора Отона ІІІ, отже варяги були від "німецької" землі. І ці варяги - полабські слов'яни. Вхопившись за термін "варяги", норманісти надали йому статус скандинавського етноніму, але це неправильно, тому, що термін ""варяги" не етнонім, а загальна назва озброеної ватаги морських, річкових, сухопутних розбійників, найманців, "диких гусей"... - візантійці іх називали варангами. Про них Нестор пише: - "Сице бо звахуся тьи варязи русь, яко се друзии зовуться свие. друзии же урмане, англяне, готе, такои си". Тут літописець перерахував усі народи узбережжя Балтійського (Варязького) моря, що навчилися будувати міцні морські і річкові дерев'яні човни- дракари і промишляли грабунками. Ці варяги називались "руссю" так же само, як інші варяги називалися шведами, норвежцями, англійцями, готами. Причому чи не найбільшу частину варязьких екіпажів становили поморські слов'яни. Очевидно новгородці мали близькі торгові і культурні зв'язки з слов'янами Помор'я. Пам'ять - народний спогад про запрошення князів пов'язувала з іменем Гостомисла, який був князем бодричів із слов'янського Помор'я, відома історична постать в давньому Новгороді, помер в 844 р. Треба думати, що населення чинило опір стягненню данини варягами, скоріше всього норманами, і протягом чотирьох років - з 859 по 862 - робилися спроби створити владу на місцях. Однак з погляду змагання претендентів за владу було вирішено запросити князів з Помор'я, від землі, де правив колись Гостомисл. Тому народний переказ зв'язує рішення про покликання князів за порадою в заповіті Гостомисла. І це віднайшло відгомін в Іпатському літопису: - "Неции же глаголют яко Гостомисл, иже бе у словян си есть новгородцов старейшина, умирая повелел им пойти в прускую землю во град Малброк, поискать себе князя, еже и сотвориша".
Комментариев нет:
Отправить комментарий