Думки про спільну прабатьківщину надихали фінських, мадярських та естонських інтелектуалів вивчати споріднені народи Московії, сприяти їм у формуванні модерних національних ідентичностей. Фактично, Гельсинкі, Будапешт і Таллінн створили фіно-угорський прометеїзм. Історики та політологи називають прометеїзмом інтелектуальний рух у міжвоєнній Польщі, що був спрямований проти СССР, який традиційно вбачав у ньому ворожу доктрину, мета якої – розчленувати совдепію.
Натомість польські, українські, литовські та білоруські дослідники розглядають прометеїзм не просто як проєкт дезінтеґрації імперії, а як суспільно-політичний рух. Він відіграв помітну роль у формуванні політичних еліт низки бездержавних народів. У цьому контексті прометеїзмом можна вважати й зусилля фінських, мадярських та естонських інтелектуалів, які сфокусувалися на народах Надволжя.
Провідними осередками фіно-угорського прометеїзму стали наукові центри, створені у Фінляндії, Мадярщині та Естонії. Такі осередки, як Фіно-угорське товариство у Гельсинкі, давали змогу ентузіастам реалізувати амбітні задуми. У 24 роки фінський мовознавець Гейккі Паасонен (1865-1919) розпочав справу свого життя – вивчення етимологічних зв'язків між фіно-угорськими мовами; для збору відповідного фольклорного матеріялу він об'їздив 8 ґуберній європейської частини Московії, спілкуючись з ерзянськими й мокшанськими казкарями, марійськими та удмуртськими співаками та оповідачами.
Цій праці Паасонен присвятив 23 роки. Його науковий доробок виходить далеко за межі академічної лінґвістики. Хоча мовознавець і написав титанічну працю, що була видана Фіно-угорським товариством у 10 томах і досі залишається неперевершеним внеском у фіно-угористику, зробити це самотужки він не зміг би.
Молодий Гейккі переконав керівництво товариства підтримати його дослідження й виділити кошти для стипендіатів з-поміж ерзян і мокшан – корінних мешканців Надволжя. Учні Паасонена пройшли курс підготовки й були відряджені в різні населені пункти для збору фольклорного та лексичного матеріалу. Фінському вченому вдалося не просто рекрутувати здібних ерзян і мокшан для участі у фольклорних експедиціях – він виховав плеяду фіно-угорських діячів, які відіграли визначальну роль у націєтворенні своїх народів!
Також учні Паасонена створили перші букварі, видали словники й підручники з граматики ерзянської та мокшанської мов. Сучасні ерзянські активісти порівнюють Гейккі Паасонена з мітичним Прометеєм. Такою важливою є його постать для півмільйонного народу.
Помітний внесок в утвердження національних ідентичностей фіно-угорських народів зробила Естонія після здобуття незалежності у 1918 році. У 1927-му у Таллінні виникла фундація "Fenno-Ugria", що об'єднала низку товариств, які цікавилися вивченням і збереженням мов та культур фіно-угорських народів; орґанізація проіснувала до совєцької окупації й відновила свою діяльність лише у 1991-му. Аналогічні фундації є й у Мадярщині (наприклад, "Collegium Fenno-Ugricum"), а всі вони сприяють дослідженню культурної спадщини фіно-угорських народів РФ, займаються перекладацькою та видавничою діяльністю.
Хоча фіно-угорський прометеїзм здебільшого працював на культурній ниві, результати його роботи мали цілком політичний вимір. Крах СССР зумовив стрімкий розвиток національних рухів і громадських об'єднань корінних народів Московії. Фіно-угорські активісти, поряд із національними, проголосили політичні гасла, зокрема про право на самовизначення: Мордовія, Марій Ел, Удмуртія, Карелія та Республіка Комі ухвалили декларації про державний суверенітет.
У 1992 році на території РФ відбулися всеросійський (Іжкар) і всесвітній (Сиктивкар) форуми фіно-угорських народів. На них було ухвалено резолюції із закликами демократизувати політичне та громадське життя в республіках і підтримати національне відродження фіно-угорських народів. Першими найактивнішу боротьбу за свої політичні права розгорнули марі, які опинилися в найсприятливіших серед фіно-угорських народів Росії умовах для державотворення.
Своєю чергою, удмурти не змогли ані посісти ключових управлінських позицій у республіці, ані диктувати свої правила гри в політичному процесі. Особливістю їхнього національно-політичного відродження у 1988-1999 роках стала поглиблена співпраця з міжнародним фіно-угорським рухом. А саме: налагодження тісних контактів із громадськими організаціями й фондами Естонії, Фінляндії та Угорщини, стрімкий розвиток удмуртської літератури (особливо перекладацького напряму).
У схожому становищі опинились ерзя, мокша та карели, які становили меншість у своїх республіках: карели – заледве 10%, ерзя із мокшею – третину населення Мордовії. Донині саме ці 3 фіно-угорські корінні народи відчувають найсильніший тиск змосковщення та асиміляції, адже навіть зазнавши невдач на політичному фронті, національні рухи не змогли вивести на задовільний рівень просвітництво і духовне відродження, яким нині займаються їхні представники на вигнанні.
Кремль добре усвідомлює, що жорсткий пресинґ національних і регіональних ідентичностей не додає РФ привабливости на міжнародній арені. Але після 24.II.2022 іншого шляху як перетоплення фіно-угрів на невіддільну частину "російського народу" у Москви вже немає і не буде. Ось, чому Україні слід сприяти визнанню міжнародною спільнотою фактів систематичного порушення Кремлем політичних, громадянських, національних, релігійних і культурних прав представників корінних народів, а також допомагати їм повертатися до свого національного "Я", щоби остаточно не загинути на фронтах чужої війни.
© Павло ПОДОБЄД, аналітик Центру дослідження безпекового середовища "Прометей"
Комментариев нет:
Отправить комментарий