«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Бо культури народжуються в природних умовах, - тому кожна з них має свій безпосередній зв'язок з тими географічними регіонами, де вони зародилися, як одночасний та унікальний історичний факт.
Він також розрізняв два "якісних" культурних відношеннь до простору - "телуричне" (лат. "tellus", "земля") та "хтоничне" (грецьк. "ctonoz", "ґрунт").
Де "телуризм" є "чоловічим" прагненням до зросту від землі, а"хтонизм" - "жіночим" бажанням заритися в глибину землі.
Ці різні відношення до простору і закладаються народами в їх ціннісних установках, що і визначають їх подальшу політичну історію.
Тут варто згадати також політичну географію Фрідріха Ратцеля з його визначенням Lebensraum ("живого простору"), який має свій Raumsinn ("сенс") в соціально-політичному бутті народів.
Якщо дослідити ще ландшафт та клімат, які теж впливають на суспільні моделі, форму та швидкість історичного розвитку, то чому в Україні досі не постала солідна геополітична школа?
Адже ми маємо відвічне протистояння Лісу (слов'янського, осілого культурного кола) та Степу (туранського, кочового культурного кола), які не накладаються один на одного, а породжують конфліктну вісь Схід-Захід.
Недарма Семюел Гантінґтон автор праці «Зіткнення цивілізацій і перебудова світового порядку» (The Clash of Civilizations and the Remaking of World Order) зазначає, що в ХХІ столітті світ кардинально змінився: розмежування і зіткнення між країнами, континентами, націями тепер вґідбуваються не через ідеологічні відмінності (як було в період Cold War), а на ґрунті культурних та ціннісних розбіжностей.
Варто почитати стенограму його виступу в Києві на круглому столі в Національному інституті стратегічних досліджень, в рамках спільної освітньої програми Ради національної безпеки і оборони України та Гарвардського університету (США) – «Національна безпека України», на тему «Новий світовий порядок у XXI столітті: тенденції та европейський вимір».
А також Юрія Липу - "Призначення України", де він пропонував звернути увагу на іншу вісь - "Північ" (норманське, морське культурне коло) та "Південь" (еллінсько-візантійське, суходільне культурне коло).
Комментариев нет:
Отправить комментарий