Деколонізація РФ

Чому Захід боїться деколонізації РФ?

По-перше, Захід боїться безконтрольного розповсюдження ядерної зброї.

По-друге, він передбачає війну всіх проти всіх, етнічні чистки, гуманітарну катастрофу й масштабну кризу біженців.

По-третє, він боїться зростання радикального ісламізму.

Нарешті, четвертий страх Заходу – страх посилення Китаю внаслідок захоплення російських ресурсів.

Але ці страхи не мають підґрунтя, якщо відбудеться деколонізація, а не хаотичний розпад.

Всі новоутворені держави здадуть ядерну зброю в обмін на економічну підтримку й міжнародне визнання – без цих двох речей вони не виживуть. Ми розуміємо, що серед частини українців зараз є прагнення, аби Україна не здавала свою ядерну зброю після розпаду СРСР, – але правда полягає в тому, що вибору тоді не було, так само як і не буде вибору у нових незалежних держав. Помилкою Заходу було тоді передати цю зброю не міжнародній агенції, а РФ. Нині ніхто не схильний збирати всю зброю з теренів РФ та передавати її Москві. До речі, ядерна зброя локалізована лише в кількох регіонах. Про без’ядерність нових незалежних держав вже підписана низка декларацій.

Всі новоутворені держави захочуть стати осередками безпеки, порядку й стабільності, щоб якомога швидше отримати міжнародні статуси та інвестиції. Хоча етнічні кордони майже ніде не співпадають з адміністративними, ніхто не буде воювати, як не воювали новоутворені держави у 1991 (а якщо конфлікт станеться, він буде швидко погашений миротворцями, головне, щоб вони були з міжнародної організації, а не з Москви). Вже зараз інтелектуальні еліти поневолених націй ведуть переговори про взаємне визнання кордонів.

Не варто боятися також радикального ісламізму: він зростає там, де люди охоплені відчаєм, безпорадністю й відчуттям несправедливості. Люди, які мріють жити в незалежних національних державах і зберегти національну ідентичність, є природними опонентами тих, хто хотів би, аби всі мусульмани жили в одній великій країні без народів, ідентичностей та кордонів. Сучасний Іслам не суперечить національним ідентичностям і державам, адже у світі повно мусульманських країн, серед них є дуже розвинені й квітучі.

Так само не варто боятися, що нові незалежні держави орієнтуватимуться на Китай. Тюркські та монгольські народи, поневолені Москвою, не люблять і побоюються Китаю, бо прекрасно бачать, яка доля спіткала уйгурів, тибетців тощо. Китайська асиміляція жорсткіша за московську, якій не вдалося знищити ідентичності за сотні років, попри геноциди й депортації. Нема сенсу тікати від Москви, щоб потрапити до лап Пекіну.

Чотири страхи надумані. А що ми маємо нині, коли деколонізація РФ ще не стала реальністю?

Ми маємо ці чотири страхи повністю втілені. Ми маємо війну, в якій Москва постійно загрожує ядерною зброєю. Ми маємо гуманітарну катастрофу в усіх місцях, куди Москва спрямовує свій погляд, але також і в російських регіонах. Маємо підтримку Кремлем тероризму по всьому світі та фактичну залежність РФ від Китаю, що поглиблюється день за днем. Всі найгірші страхи Заходу реалізувалися не через деколонізацію РФ, а саме тому, що вона затримується.

Проблема в Москві. Причиною лиха є імперія зла, а рішенням – її деколонізація.