21-22 листопада 1943 року з ініціативи ОУН (б) в селі Будераж (тоді у складі генералкомісаріату "Волинь-Поділля" рейхскомісаріату "Україна"; нині – Рівненщина) під охороною УПА було проведено Конференцію поневолених народів Східної Європи і Азії. У підпільних зборах взяли участь 39 делегатів від 13 національностей.
Після низки доповідей і обговорень політичної ситуації учасники конференції зійшлися на необхідності створення спільного фронту для "боротьби за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських загарбників". Було ухвалено створити Антибільшовицький Блок Народів (АБН), до складу якого увійшли політичні організації народів, що перебували під владою СССР. Під гаслами: «Воля народам! Воля людині!» за мету діяльності АБН було поставлено розділення Совєцького Союзу на національні держави.
Ідея створення єдиного антибільшовицького блоку давно виношувалася бандерівцями і особисто Ярославом Стецьком. Конференція реалізувала ідею спільного фронту поневолених народів, проголошену в грудні 1940 року в Маніфесті ОУН. Втім, в умовах Другої світової війни практично реалізувати таке структурне об’єднання не вдалося.
Фактичну діяльність організація почала після реорганізації 16 квітня 1946 року на Установчому Конгресі в Мюнхені. У 1948 році Президентом АБН було обрано Ярослава Стецька, який незмінно головував до смерті в 1986 році. Того ж 1948 року до Блоку долучилися ще 14 народів – комізеряни, мордвини, марійці, козаки, литовці, латвійці, румуни, словаки, балкарці, туркмени, таджики, киргизи, кара-калпаки та серби. Було також створено Фронт молоді АБН.
АБН повів рішучу та безкомпромісну боротьбу з московсько-більшовицьким імперіалізмом, розбудовуючи мережу по всіх куточках світу, згуртовуючи прогресивні сили.
У 1947 році Блок об'єднався з Інтернаціоналом свободи та Прометеївською лігою Атлантичної хартії. У 1955 році було укладено договір про спільну антибільшовицьку боротьбу з "Антикомуністичною Лігою народів Азії" (АПАКЛ).
Паралельно впродовж всього періоду діяльності Антибільшовицького блоку ОУН (б) проводила заходи для консолідації українських громад на чужині та включення їх в діяльність на захист інтересів української нації. Внаслідок цього ОУН (б) побудувала міцну мережу українських організацій, і українську діаспору вважали однією з найбільш консолідованих та впливових, порівнюючи з єврейською.
Історію АБН варто розглядати у контексті історії холодної війни. Ідея антикомунізму стала об’єднавчою для західних демократій. Це було особливо помітним на перших післявоєнних виборах в Італії, де Сполучені Штати та ЦРУ мусили серйозно включитися для того, щоб їх не виграла комуністична партія. З 1949 року, коли Німеччина була розділена на дві країни і почали розвиватись події на Корейському півострові, світ підійшов до межі глобального протистояння. Совєцький Союз з одного боку і США з іншого були втягнені у проксі-війну. Українці мали контакт з підпіллям всередині країни, і це було вагомим аргументом для того, щоб вести діалог із західними розвідками. Пізніше, коли відносини між СССР і США теплішали, АБН критикував таку політику західних демократій.
АБН влаштовував масові антибільшовицькі демонстрації, організовував прес-конференції, надсилав меморандуми до керівних політиків. З 1949 року друкований орган «АБН-Кореспонденс» («ABN-Correspondence») виходив щомісяця німецькою та англійською мовами і неперіодично французькою.
Провідники ОУН(р) Ярослав Стецько і Степан Бандера виразно усвідомлювали провідне місце України в боротьбі за свободу народів і людини. «Україна – революційна проблема світу», – зазначав Ярослав Стецько.
До 1954 року до складу Антибільшовицького блоку приєднались представники ще 6 народів, зокрема албанці, болгари, естонці, хорвати, чехи, угорці. В 1970-х роках долучилися кубинці та в'єтнамці. Тож загалом до складу АБН входили представники 35 народів.
В 1957 році АБН взяв участь в роботі конференції "Антикомуністичної Ліги народів Азії" в Сайгоні (Вʼєтнам) і встановив важливі звʼязки з народами Бірми, Кореї, Малайзії, Австралії, Греції, Туреччини Пакистана, Сингапура, Таїланда, Індонезії, Вʼєтнама та Філіппін.
У 1950-х роках Ярослав Стецько відвідав Іспанію, Італію, Австралію, Туреччину, США, Мексику.
Головним здобутком АБН у відносинах зі США стало запровадження Конгресом США тижня поневолених народів у 1959 році. До списку поневолених народів внесли передусім народи, що потрапили під комуністичну окупацію: країни Східної та Центральної Європи, окуповані після закінчення Другої Світової війни, а також анексовані країни, котрі в якості колоній увійшли у складі так званих республік до складу Совєцького Союзу. Список розширювався країнами, які потрапляли під дію совєцького комуністичного імперіалізму пізніше, на кшталт Північної Кореї, Північного В’єтнаму, Тибету тощо.
В липні 1960 року в суспільно-політичному і науково-літературному місячнику "Визвольний шлях" вийшла програмна стаття Ярослава Стецька "Проблеми української революційно-визвольної політики".
Вже в першому абзаці Стецько заявляє: "Нашою концепцією визволення є українська національно-визвольна революція, спільно з визвольними революціями народів, уярмлених російським імперіалізмом і комунізмом, себто народів, поневолених у рамках російської імперії".
Він наголошує: "Відновлена Суверенна Соборна Українська Держава буде революційною появою теж і в зовнішньо-політичному, міжнародному аспекті, бо вона створить цілком іншу концепцію не лише на Сході Європи, але й в Азії: через розвал російської імперії, яка охоплює сьогодні велетенські простори двох континентів, зайдуть революційні зміни в укладі міжнародних сил усього світу".
Серед оприлюднених Ярославом Стецьком програмних положень і стратегії діяльності є немало тез, які не втратили своєї актуальності і зараз, зокрема, погляд на питання ядерної зброї:
"Страх вільного світу перед атомною зброєю Москви, – наголошує Стецько, – є неоправданий. Виконуючи свої обовʼязки супроти Бога й батьківщини, захищаючи своє право на свободу й змагаючись за перемогу правди та добра на землі, кожна людина повинна бути готова на всякий риск у цій свідомості, що відповідальність за долю людства – його існування чи загибель – при сумлінному виконуванні наших обовʼязків, лежить у руках Божих, а не людських.
А втім приписування кремлівським злочинцям всемогутньої сили знищити людство є наслідком відсутности віри в вищу силу і капітуляцією перед злом зі страху за своє фізичне існування. Коли ж ми служимо добрій справі, нам не треба турбуватися за наше життя, а тільки за перемогу цієї справи" .
У 1967 році АБН став співзасновником Всесвітньої антикомуністичної ліги (ВАКЛ), членами якої в різні періоди були представники від 60 до 100 країн. Показово, що АБН увійшов до ВАКЛ лише після того, як було прийнято рішення, що Ліга буде не лише антикомуністичною, але й змагатиме за розподіл російсько-совєтської імперії на самостійні держави на їхніх етнографічних територіях. Відстоювання своєї позиції та переконування членів Ліги тривало 3 роки. Того ж 1967 році АБН виступив ініціатором створення Європейської ради свободи.
У 1970–1980-ті роки діяльність АБН набула максимально активності, що неабияк турбувало органи КДБ СССР. Таке занепокоєння мало реальне підґрунтя: у багатьох тогочасних документах КДБ йшлось про те, що АБН становить значну небезпеку для совєцького ладу. Зазначалось, що лідери ОУН "з новою силою розгортають підбурювальну ворожу кампанію проти СССР, його зовнішньої і національної політики".
Лідери ОУН виробили нову стратегію і у зв'язку з цим висунули низку вимог перед Заходом, серед яких були деякі положення, цікаві також із позицій сьогодення положення, а саме:
- анулювати міжнародні договори як такі, що не відповідають принципу захисту прав людей, забезпечення суверенітету націям;
- виробити універсальну стратегію проти "історичної російської імперсько-комуністичної політики";
- наполягати на тому, щоб Захід "утворив при НАТО або Пентагоні спеціальний "департамент психостратегії", до складу якого мали б увійти представники "визвольних рухів поневолених більшовизмом націй" і службу, яка займалася б організацією повстанських або визвольних воєн за зразком Афганістану або УПА, створив так звану "Академію свободи" на противагу Університету імені П. Лумумби в Москві з метою глибокого вивчення проблематики визвольної боротьби "поневолених націй", їх духовності, культури, філософської системи, а також підготовки відповідних кадрів;
- "щоб дійсно мати успіх, Захід, за оцінками ЗЧ ОУН, має припинити кредитування, постачання обладнання, технологій і тим самим "змусити Москву відмовитися від подальшого озброєння".
При цьому зверталось увагу на те, що СССР не здатний конкурувати в гонці озброєнь через деградацію економіки, низький рівень розвитку технологій, електроніки та мікроелектроніки.
В численних виступах Ярослава Стецька була нерідко присутня жорсткість та емоційність стосовно позиції західних країн, які, на його думку, не проявляли належної наполегливості в наданні допомоги поневоленим народам задля їхнього звільнення.
В результаті домовленостей Стецька з національним китайським урядом з території Китаю протягом 12 років велися радіопередачі для поневолених народів СССР на Далекому Сході 6 мовами, в тому числі українською на Зелений Клин.
У 1978 році генерал Джон Гакетт написав свою книгу «Третя світова війна: Несанкціонована історія", де змоделював можливий сценарій глобального конфлікту між силами НАТО та Варшавського договору в умовах холодної війни. Під впливом Стецька, який користувався неабияким авторитетом серед світових лідерів, у доповненому виданні 1982 року Гакетт додає більше деталей про причини і наслідки майбутнього колапсу Совєцького Союзу, включно з внутрішніми проблемами СССР, серед яких національні рухи та прагнення народів, які перебували під совєцьким контролем, до незалежності.
Врешті решт, КДБ розпочав проти Ярослава Стецька спецоперацію під назвою "Некро". 15 квітня 1986 року, за погодженням із КДБ СССР, за кордоном від імені української редакції радіостанції «Свобода» стосовно Стецька по радіо був переданий некролог, який також поширили деякі мельниківські друковані видання. Некролог викликав важке нервове потрясіння у Стецька, здоров’я якого вже і так було підірване, що призвело до тяжкого захворювання, і зрештою, до смерті.
Далі АБН очолила його дружина Слава Стецько. Протягом всіх попередніх років Слава Стецько активно долучалась до роботи АБН, відвідувала та організовувала десятки міжнародних конференцій, була керівником пресового бюро АБН, редактором журналів «ABN – Correspondent» та квартальника «Ukrainian Review». Була особисто знайома з лідерами багатьох держав.
На початку 1990-х років діяльність АБН було відновлено на рідних землях, а в листопаді 1993 року, з нагоди 50-ліття Конференції поневолених народів, у Києві відбувся Конгрес АБН, який дав новий імпульс та нові орієнтири діяльності.
Втім, цивілізований світ вирішив, що загроза з півночі назавжди усунута, і це зіграло злий жарт також і з Україною. Справа АБН не була фактично завершеною.
У 2000-х роках у середовищі організованого націоналістичного руху виникла ідея відновлення АБН як антиімперського блоку народів, було чимало дискусій та рішень, але бракувало серйозного подразника.
24 лютого 2022 року стало початком нового відліку.
Зараз півстолітній досвід ОУН(б) та АБН, які своєю діяльністю вивели питання України та її незалежності на міжнародну арену, є актуальним, як ніколи. Цивілізований світ має активно протистояти російському імперіалізму.
Тюрма народів має бути зруйнована. Воля народам! Воля людині!
Комментариев нет:
Отправить комментарий