В першій “іпостасі краси” золото виступає своєрідним “кінцем зображення”. Глухий кут золотого блиску обмежує простір візантійської ікони. Тут золотий колір означає безодню точніше за чорний. Справжній космос іконографії – чорні зірки на золотому небі.
У другій іпостасі свого мистецького застосування золото стає прозорим. Воно не відблискує, а з теплою повільністю поглинає глядача, немов золота завіса вечірнього неба. Золота прозорість була улюбленою метафорою містиків і духовидців. У двадцять першій главі “Апокаліпсису” святий Іоанн Богослов так бачить благословенний і янгольський Небесний Єрусалим: “А побудова стіни його – яспіс, і місто – золото чисте, схоже на скло чисте... а вулиці міста – золото чисте, немов скло кришталеве”.
Накопичення золота, на відміну від накопичення грошей, є процесом метафізичним. Золото має дивну властивість: святих воно робить святішими, грішників – злочинцями, а найменші вади людини доводить до нестерпного блиску. Золотом вкриті раки святих і саркофаги деспотів. Єдина кислота, яка розчинює золото, за доби алхіміків отримала назву “королівської води” – Аква Регія. Відновлювача золота називають «Філософським Каменем». Тут ціла концепція найбажанішого елемента Серединного світу. Золото щезає через «королівське» і відновлюється через «філософське».
Воно нібито прокляте, закляте й протиставлене Духові як носій матеріальної спокуси. Як універсальний еквівалент для вимірювання усіх ницих бажань, окрім бажання зради. Зраду вимірюють у срібляках. Зрада хотіла піднятися до золота, але не змогла. Себто, окремо змогла, а в принципі – ні.
Давній метафізик Ван Вай вважав, що маленька золота монетка може поглинути звільнену енергію “ці” трьох тисяч людей і зберігати її три тисячі років.
Є також люди, які відчувають золото на великій відстані. Їх використовують для пошуків скарбів і для крадіжок. Прості злодюжки іноді непомильно знаходять хитро сховане золото у багатокімнатних квартирах. Серед обраних є справжні знавці цього металу. Єгипетське золото вони назвають “мудрим і повільним”, а латиноамериканське — “вередливим і комизливим, немов п’яна танцюристка”. Також, кажуть, що вони бояться стародавнього індійського золота, яке “геть усе прокляте та нечестиве”.
Астрофізики кажуть, що золото є рідкісним металом завдяки своєму походженню. Термоядерні реакції в надрах нашого Сонця ніколи не синтезували металів, ваговитіших за залізо. Лише такі виняткові за потугою галактичні катаклізми як зіткнення і вибухи нейтронних зірок здатні народжувати золото та важкі метали. У всьому Всесвіті його обмаль. Тому у творах олдових фантастів косміти полюють за золотом. На планетах рептилоїдів та арахноїдів золото так само у дефіциті.
Кажуть, що за вісім тисячоліть рудної справи люди видобули лише 120 тисяч тон жовтого металу (до відкриття Америки Колумбом у 1492 р. у Східній півкулі було лише 13 тисяч тон). Все без винятку золото теперішнього світу можна було б розмістити у мегазлитку кубічної форми з ребром у 17,3 м. При тому добова біологічна потреба людини в золоті складає від 2 до 5 мікрограмів. Достатньо носити на пальці золоту обручку або перстень, щоби забезпечити організм потрібною кількістю золота.
На світанку цивілізації монархи намагалися контролювати потоки жовтого металу. Перські царі стягнули до своїх скарбниць до 80% тодішніх запасів золота. Олександр Македонський пограбував ці запаси і золото Даріїв та Артаксерксів знову розтеклося світом. Римська імперія довгі століття купувала за золоті авреуси китайський шовк і до 5 ст. нашої ери 90% світових запасів жовтого металу перемістилося до Піднебесної. Римляни перейшли на срібляки і мідь.
А золото тішило володарів імперій Тан, Сяо, Мін. Воно, немов вода влади, перетікало з кишень старих імператорів до молодших династів та їхніх наложниць, залишало древні столиці і знаходило собі притулок і спокій в нових. Потім його захопив брутальний і байдужий до прикрас Чінгіс. Кажуть, що десь у пустелях між Ороном і Тянь-Шанем й досі лежать три сотні тонн того давнього сутінкового золота. Хан Гуюк сховав його від фатальної жадібності своїх братів і племінників.
Що там чекає на відкриття, в тій купі дорогоцінностей світодержців, у згромадженні предметів, невипадковому лише завдяки металу? Золоті дзеркала імператора Дзуна? Браслети Мяо Се? Маски верховних жриць Курану і Трану? Тіари халдейських первосвящеників? Браслети з правдивих Майтрей. Золоті Будди? Ті, які посміхаються до темряви і не бояться часу?
Комментариев нет:
Отправить комментарий