Народився Михайло Головатий 22 січня 1943 року в селі Братишів Тлумацького району Станіславської / Івано-Франківської області (Україна) в сім’ї українських патріотів. В 1950 році сім’я Головатих, за допомогу воїнам ОУН-УПА харчами і медикаментами, за спротив колективізації, була депортована (як спецпереселенці) на Сибір, на північ Томської області в посьолок Бєлий Яр (Росія), де трудилися в лісовій промисловості.
Освіту юний Михайло Головатий здобував за місцем заслання. У 1960 році в п. Бєлий Яр він отримав атестат про середню освіту. А в 1965 році закінчив Томський інститут автоматизованих систем управління і радіоелектроніки. У 1965-1972 роках працював за фахом інженером-конструктором у місті Омську.
Але Михайло Іванович завжди мріяв про Батьківщину. Не зважаючи на великі «сибірські» зарплати, він вирішив повернутися на Прикарпаття.
В 1972 році в Івано-Франківську М. Головатий влаштовується працювати на завод «Промприлад», де пройшов шлях від інженера до завідувача сектору СКБ (конструкторського бюро).
Під час роботи на виробництві проявив себе як хороший організатор і громадський діяч. Був організатором та головою осередку ТУМ (Товариства української мови) уже на той час ВО (виробничого об’єднання) «Промприлад». Пізніше був одним із організаторів і засновників обласної організації НРУ (Народного Руху України) – серпень 1989 року. Був обраний депутатом Обласної ради першого демократичного скликання – 1990-1994 роки. Від 1992 року до виходу на пенсію в 2003 році, працював в «Білому домі» (ОДА –Обласній державній адміністрації). Дослужився до посади заступника начальника Управління курортів і туризму.
По переїзді до міста Івано-Франківська, ще працюючи інженером на заводі, М. Головатий захопився краєзнавством.А ось в цьому місці, хочу відступити від біографії М. Головатого і зацитувати уривки з праці нашого краянина, знаного історика Івана Монолатія. У своїй статті-передмові («Критичний імператив Головатого») до книги М. І. Головатого «Етюди старого Станиславова» (2007) він пише: «… Знання про рідний край-краєзнавство… — це особлива галузь сучасної історичної науки, яка надає великої ваги місцевим подіям, фактам та їхнім інтерпретаціям (або тим, які вважаються історичними). Одне з таких джерел такого світогляду – місцева людяність, генетична пам’ять якої розповідає про плинність історичного часу, місце людини в локальній історії тощо. Друге джерело – глибоке внутрішнє переконання, що саме місцеві люди похідні від них події творять велетенську палітру соціальних і культурних відносин моєї Батьківщини, а також у тому, що історія справді має винятковий вплив на формування майбутнього покоління моїх співвітчизників…»
Як я написав був вище, ще працюючи інженером М. Головатий захопився краєзнавством, містознавством. Причому настільки, що у 1974 році закінчив курси екскурсоводів, працював позаштатним екскурсоводом Обласного бюро подорожей та екскурсій. Сфера найбільшого захоплення Михайла Івановича – історичне краєзнавство, містознавство, історична забудова колишнього Станиславова.
Він був затятим патріотом-націоналістом з родини спецпереселенців до Сибіру («на Сибір»). Навіть слухати не хотів про перейменування міста Івано-Франківська назад на Станиславів. Хоча ретельно вивчав-досліджував саме «станиславівський» період історії міста. Його цікавили старі будинки, їхні творці-архітектори, власники, архітектурні особливості, дати побудови. Тобто, все, що було збудовано до 1939 року. Радянська забудова не викликала у нього жодного інтересу.
М. І. Головатий поступово став найбільш авторитетним знавцем давньої забудови міста Станиславова, надзвичайно цікавим екскурсоводом.
Дослідник мав чіткий, красивий і, головне, розбірливий почерк. Це важливо для майбутніх істориків-дослідників, навіть весь його особистий архів вміщується (як кажуть, пишуть) у кількох «грубих» зошитах, повністю списаних. Він заповідав їх Обласному архіву.
Доречі, про архіви. Кажуть (пишуть), що якщо об’єднати докупи усі дні, що він провів в архівах, то набереться на кілька років. Коли Михайло Іванович працював інженером на «Промприладі», то спеціально брав відрядження («командіровкі») до Львова на п’ятницю, щоб всі вихідні дні попрацювати у тамтешіх сховищах (бібліотеках, архівах). Цифрових фотоапаратів та масової копіювальної техніки тоді ще не було, тож він мусів все скрупульозно записувати. Тобто змушений був працювати «вручну» («в ручному режимі»).
На основі вивчення архівних матеріалів, опублікував у місцевій газеті «Комсомольський прапор» дослідження (серію статтей) «Серйозне, ймовірне, неймовірне і курйозне» (липень-грудень 1987 року), в якому розкрив історію окремих будинків старої забудови Станиславова / Івано-Франківька.
Загальновідомо, що у кожному місті живуть люди, які є ходячою енциклопедією даного міста, які годинами можуть розповідати про історію цього міста. Вони знають багато цікавої та корисної інформації про це місто, пишуть книжки про нього, навчають інших. Вони є носіями культурної спадщини даного краю та міста. Саме такою людиною був М. І. Головатий. Це була людина, яка не тільки добре обізнана з історією нашого краю та міста, з його визначними місцями і постатями, а яка й плідно працювала над розкриттям «білих плям» нашого минулого, активно популяризувала Станіславів/Івано-Франківськ.
Далі, хочу зацитувати знову уривки з статті Івана Монолатія «Критичний імператив Головатого» (2007): «…Він пише. Пише історію міста-фортеці Потоцьких такою, якою вона й була. Або, можливо, намагається це робити чесно і порядно. Зазвичай описує історичні долі всіх мешканців славного Станиславова. З очевидним наголосом на історії русько-українського міста. Не уникає й розплутувати складні й неоднозначні події з життя польського й жидівського (до 1939 року) Станиславова, його таємниці й курйози. Саме так, бо справжнє місто мусить мати і загадки, і відгадки, і нерозкриті таємниці. Бо саме в цьому полягають феномен міста і його позитивний міф… Головатий дослідник критичний, з дипломатичним хистом оборонця власних гіпотез міської історії. Адже свої думки він завжди підсилює джерельним і фактичним матеріалом… Його погляд на минувшину – оригінальний, не позбавлений певної ерудиції і залізної логіки. Чи це стосується подій понад столітньої давнини, чи неймовірного і смішного в міській історії. Думаю, що на те він і Головатий. Себто чоловік, який розмірковує і вирішує… Без сумнозвісних галицьких амбіцій, дрібношляхетського гонору й ура-патріотизму…»
Перу Михайла Головатого належить понад 200 публікацій у різних збірниках, центральній та обласній пресі. Він упорядник рекламно-інформаційного путівника «Івано-Франківщина» (1997) та книжки «Івано-Франківський некрополь» (2008).
Дослідник автор книг «Етюди старого Станиславова» (2007) та «200 вулиць Івано-Франківська» (2010). Він співавтор книг «Історія Івано-Франківського об’єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості» (1998), «Довідник вулиць Івано-Франківська» (2000), «Меморіальний сквер в Івано-Франківську» 2004), «Літопис ВАТ «Прикарпаттяобленерго». Віхи історії. Події та люди» (2005), «Сто років історії, сто років праці. ВАТ «Промприлад» (2005), «Івано-Франківьк. Енциклопедичний словник» (2010), «Станиславів – ІваноФранківськ. Місто давнє і сучасне» (2011), «Некрополі Івано-Франківська» (2012). Хрестоматії з історії Івано-Франківська «Моє місто» та інших. Він підготував до друку у видавництві «Лілея-НВ» нову книгу, створену на основі публікацій в місцевій газеті «Репортер». Проте не встиг.
Після виходу на пенсію 2003 року М. Головатий працював науковим редактором, членом редколегії у науково-редакційному відділі тому «Звід пам’яток України. Івано-Франківська область».
Михайло Іванович часто казав друзям, що має життєвий борг – видати історію рідного села Братишів. Проте не вийшло. Життя по своєму розпорядилося. За те долучився до створення там (в селі) музею свого знаменитого земляка – скульптора Григорія Крука. Маючи від природи організаторський хист і добре поставлений голос М. Головатий організував і вів краєзнавчі цикли передач на Обласному радіо — «Старий Станиславів» (1998-2002 роки), і на ОТБ «Галичина» — «Вулиця» (2003-2016 роки).
Він соліст чоловічого вокального ансамблю «Черемош», від часу його заснування. Кажуть (?), що його голос лунав на відкритті Обласного драматичного театру в 1980 році.
Несподіваним і приємним сюрпризом для дослідника міста, став краєзнавчий збірник на пошану Михайла Головатого з нагоди 70річчя від дня народження і 30-річчя краєзнавчої діяльності, який має назву «Вулицюга» (2013). Він вміщує штрихи життя, перелік основних праць, окремі статті ювіляра та його друзів. Це видання підготували колеги з науково-редакційного відділу тому «Звід пам’яток України. Івано-Франківська область» та історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто». На творчій зустрічі в ОУНБ (Обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка), упорядники Іван Бондарев та Зеновій Федунків, директор видавництва «Лілея-НВ» Василь Іваночко подарували збірник ювіляру.
Автор численних історико-краєзнавчих праць присвячених минулому міста та краю, відомий краєзнавець місто знавець, громадсько-культурний діяч, за свою невтомну працю був удостоєний у різних номінаціях. М. І. Головатий – лауреат краєзнавчої премії імені В. Полєка, лауреат обласної пам’яткознавчої премії ім. І. Вагилевича (2001), лауреат премії імені І. Франка у номінації «журналістика» (2013), разом зі своїми колегами Володимиром Кукурудзою та Іваном Нікітіним, за творчий доробок на ОТБ «Галичина» програму «Вулиця», яка стала по суті культовою передачею для Івано-Франківська.
М. Головатий – член історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто», член Івано-Франківської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, член Івано-Франківської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.
М. Головатий – Почесний працівник туризму України (2003), Заслужений працівник культури України (2007).
Багато ще чого задумував, планував дослідник нашого міста, хотів втілити за життя. Проте їх Величності час (вік) і життя (хвороби) сказали для нього своє останнє слово. М. І. Головатий помер на 74-му році життя після тривалої і важкої хвороби – 7 травня 2016 року. Символічно, неймовірно, містично, що відомий краєзнавець, місто знавець, історик Івано-Франківська залишив цей світ у час святкування Дня Міста. Того самого Міста, яке любив, досліджував, пропагував, в якому знав ледь не кожен старий будинок (кам’яницю), кожну вулицю, провулок.
Для багатьох краян, міщан М. І. Головатий запам’ятався як ведучий популярної, можна сказати культової передачі «Вулиця». Якщо колись йому будуть на міському цвинтарі (на Чукалівці) ставити пам’ятник, то напевно, зобразять його саме таким – зібраним, коренастим, у кашкеті, в окулярах і з мікрофоном в руці.
В історії міста Станиславова / Івано-Франківська він точно залишиться навіки. Адже кожна епоха (період історії) нашого рідного Міста мала свого літописця. За Австрії ним був Алоїз Шарловський, за Польщі – Юзеф Зелінський, а за Незалежної України – Михайло Головатий.
Ми, франківчани, будемо вас пам’ятати, пане Михайле Головатий!
18.05.2016 р.
Галущак Ярослав Любомирович
бібліограф ІІ категорії
Комментариев нет:
Отправить комментарий