«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
-- Ваші опоненти закидають вам, що, окрім великих позитивів, греко-католицизм є провідником і для сумнівних надбань західної цивілізації.
- Це дуже важлива річ: завдання греко-католиків полягає саме в тому, щоби по можливості принести те, що є добре, і вберегтися від того, що є небезпечно. Ми це усвідомлюємо. І це не просте завдання, адже людина дуже легко захоплюється тим, що здається таким привабливим, - лібералізм, секуляризація, споживацька культура, в яку, на жаль, упала Західна Європа. Боротьба з релігійними символами, яка розгорнулася у Франції, - це просто нас дивує. Але це не тільки греко-католицьке - це є українське завдання. Ми мусимо усвідомлювати, що перебуваємо на межі двох великих культур - візантійської й латинської. Отже, ми і вбираємо позитивні риси з обох боків, і наражаємося на подвійну небезпеку: як на візантійський цезаропапізм, так і на ліберальні тенденції Заходу. Ми - та лабораторія, в якій зустрічаються ці елементи. Якщо будемо мудрі й старанно працюватимемо, то маємо шанс скористатися кращими рисами обох. Бо ми маємо величезну духовну культуру візантійської традиції і дуже поважну традицію суспільного служіння, відпрацьовану на Заході. Якби ми зуміли це поєднати, то стали би великою потугою. Ми недобачаємо своїх колосальних можливостей. Самої місії України.
-- В України є особлива місія?
- Так, бо ми можемо людям показати, яка є користь, якщо використовувати найкраще, і яка є небезпека, коли цим легковажити.
-- Захід поділяє ідею "української місії"?
- Я би сказав, що нас недооцінюють на Заході. Нами легковажать, бо дуже горді собою. Окрім того, ми самі не працюємо над тим. Ось ви запитали - "чи є місія в України?" - і це питання ставлять дев'ять із десяти українців. Ми мусимо усвідомити, що маємо ту місію. І згідно з тим жити. Ми є велика держава - простором, населенням, багатством. Отже, можемо бути справжньою потугою. Але водночас нікому не загрожуємо.
-- Може, просто не вміємо?
- Ми не усвідомлюємо своєї потуги. А ось якби ми свідомо сказали: ми сильні, але не хочемо загрожувати, - подумайте, яким моральним авторитетом у світі ми могли би стати. Ми маємо допоки не використані можливості. Ми ще не мали часу їх пізнати. Але ми мусимо запитати себе: що ми можемо зробити для світу? Якщо маємо такі великі можливості, ми просто зобов'язані їх використовувати.
Комментариев нет:
Отправить комментарий