Петро Дрогомирецький: Богдан Михайлович Задорожний (1914-2008): спогади про вчителя

Богдан Задорожний. 1945 р.

Відчайдушні змагання двох начал – лінгвіста і музиканта – все життя не вщухали, не погамовувалися за своє «узаконене» місце у розумі і душі відомого вченого – германіста, професора, незмінного протягом 36 років завідувача кафедри німецької філології Львівського університету Богдана Михайловича Задорожного.

Зухвалу перемогу святкувала філологія, бо не погодилась на «низький» статус (за М. Рильським) лиш спогадом своїм перебігти дорогу вченому. Волів зблизька обсервовувати, студіювати, досліджуючи інтерпретувати складні лінгістичні теоретичні смисли та прикладні проблеми.

Перехресні наукові шляхи лінгвістичних шукань та дороги музики, дивовижно перетинаючись, виявляли свою двоєдину сутність у творчості професора: у написанні монографій, статей і виступів (як згадують про блискучий емоційно-романтичний виступ у Москві 16 квітня 1957 року на одній з наукових конференцій, де йшлося про долю структурного мовознавства). Та й сам Богдан Михайлович стверджував: «Музиці було суджено назавжди увійти в моє життя. Музичні здобутки я якоюсь мірою вносив у сферу своєї наукової роботи. Можливо, інтуїція музиканта спонукала мене до написання ряду праць. Пишучи ту чи іншу статтю, я не раз намагався надати їй завершеності музичного твору».

Концептуальні ж наукові праці вченого завдяки його масштабному мисленню і творчій інтуїції осягають усю мовну картину світу, моделюють її або намагаються осмислити, вникаючи у сферу її основоположних сегментів, важливих механізмів і деталей.

Органічним був і мистецький профіль вченого, визнаючи, що музика – то родинне, яскраво започатковане ще подільським (на Тернопіллі) дідом Іваном, пасічником, сільським дяком, який умів грати прекрасно на всіх доступних йому музичних інструментах.

Найбільш сконцентровано музичний талант виявився у Богдана, Іванового внука, який прийшов на світ 27 червня 1914 року, найстаршого сина гімназійного вчителя з Городенки Михайла Задорожного. Відмінним скрипалем був його батько Михайло (як і два його брати). Як згадує у своїх мемуарах Богдан Задорожний: «Донині пам’ятаю, з якою насолодою я слухав, як татко грає “Traumerei” Р. Шумана та інші речі. Скрипка в його руках співала».

Так само чарівно співала скрипка у руках нашого завідувача кафедри Богдана Михайловича для нас, його студентів-германістів, слухачів факультетського музичного лекторію, який організував та опікувався ним професор Задорожний.

Подальша доля юнака Задорожного визначалася як щось самозрозуміле – мистецька кар’єра. Після закінчення Коломийської гімназії (1932 р.) і відмови Люблінського учительського інституту, за згодою батьків вступив до Празької консерваторії на клас скрипки професора О. Бастаржа.

Як лише міг, він всотував знання, крім спеціальності, з інших дисциплін – слухав лекції празького музикознавця, професора Зденека Неєдли (згодом той став президентом Чехословацької академії наук). Певна педантичність та легкість засвоєння знань дали змогу так твердо запам’ятати виклади музикознавця про дев’яту симфонію Л. Бетховена, що Богдан Михайлович відтак поклав її в основу своїх виступів на цю тему, знайомлячи нас в університетському музичному лекторії, слухачем і старостою якого був і я.

На певну систему цінностей та ієрархій, сповідуваних у празькому бутті двадцятилітнім студентом Задорожним вказує, що крім досконалого оволодіння чеською, словацькою, добре вивчив англійську, записавшись до приватної англійської школи. І не підозрюючи, що через десять років працюватиме викладачем англійської мови у Львівському університеті.
Празький початок консерваторських студій через три роки, у 1936 році, несподівано обірвався – захворів Богданів батько. Йому, як найстаршому з дітей у сім’ї, треба було подбати про себе та ще трьох молодших братів – студентів Мирослава і Юрія та гімназиста Івана.

Індивідуальна творча позиція та безкомпромісна риса характеру в якусь мить зародили сумнів щодо його можливого входження до категорії вибраних – віртуозів. Хоч насправді такої мети й ніколи не переслідувалось. Як для інструменталіста, відмінно володіючи грою на скрипці та альті, Богдан Михайлович мав на рідкість глибоку теоретичну підготовку з музики.

В 1936 році він був змушений полишити Прагу. Відкривалися нові безрадісні перспективи, повні тривог і хвилювань через несприятливі та регресивні обставини. Одначе, змістовний і діяльний спосіб життя в чужій країні, впертий характер не дали жодних шансів безодні відчаю.

Круто змінені життєві дороги зродили імпульс неймовірної сили особистого утвердження: уже восени 1936 року Богдан Михайлович стає студентом германістики Львівського університету. Одночасно з навчанням бере участь у струнному квартеті Вищого музичного інституту імені Лисенка. Праця альтиста привносила гармонію в триб життя і мінімальну матеріальну винагороду.

У воєнні та післявоєнні роки Богдан Задорожний працював як професійний музикант в оркестрі Львівської опери концертмейстером групи альтів.

У вересні 1948 року виникла проблема: служити й далі музиці чи пов’язати своє майбутнє з університетом і наукою. Вибрав останніх.

Вирізнявся як студентом, так і пізніше серед всіх інших знаннями мов: деякі досконало, інші – менш грунтовно. Крім української, добре опанував польську, чеську, словацьку, німецьку, англійську, французьку, а також мав міцний гімназійний запас знань грецької та латини. І вже зовсім не думав, що його основною професією стане саме теоретичне мовознавство. Як і не міг знати, що через кільканадцять років очолить кафедру германістики Франкового університету і що саме він буде організовувати і проводити її двохсотлітній ювілей.

У 1938 році університетська кафедра германістики «осиротіла» – пішов на пенсію її завідувач професор Віктор Дольмайр, австрієць за походженням. Один із небагатьох ентузіастів-продовжувачів укладання великого історичного словника німецької мови. У нього студент Задорожний устиг скласти два магістерські іспити: граматику сучасної німецької мови та історичну граматику. Чіткий кафедральний ритм викладання теоретичних курсів не порушився, бо професор Юрій Романович Курилович негласно мовби заступив особу емерита, і далі вів заняття з інтерпретації готських текстів. Зустріч з Юрієм Куриловичем і навчання у цього великого вченого стала переломною і кардинально вирішальною у долі Богдана Задорожного. Під цю пору як талановитому і перспективному студентові владика Митрополит Андрей Шептицький вирішив надати стипендію для продовження навчання у Берлінському університеті. Було все погоджено, але вересневі події 1939 року та вибух другої світової війни враз перекреслили всі його сподівання і надії. Закінчував вищі студії у Львові Богдан Задорожний навесні 1940 року вже за радянської влади. Це був перший випуск студентів університету імені Івана Франка за нового суспільного укладу.

Юрій Курилович. 1944 р.

Перед самими випускними іспитами випадково у коридорі на факультеті Богдан Михайлович зустрів професора Юрія Куриловича, який поцікавився спецкурсом на іспитах. Студент, трохи ніяковіючи, відповів, що, мабуть, підготує якусь частину історії німецької літератури. «А ви краще складайте історію німецької мови. Ви ж добре її знаєте», – порадив Ю. Курилович. Професор знав Задорожного-студента із семінарських занять з готської мови і мав свою неупереджену думку щодо глибини його знань. Іспит складав справді з історії німецької мови. На задоволення екзаменаційної комісії та професора і на свою радість і втіху отримав, власне, чесно заробив, «п’ятірку». «З того моменту я зрозумів, що лінгвістика, історично-порівняльне мовознавство у сфері германістики, – це і є моє майбутнє», – ділився сокровенним у своїх спогадах професор Богдан Задорожний. У січні 1941 року Богдан Задорожний зарахований до аспірантури Ю. Куриловича, одного з провідних спеціалістів у світовій лінгвістиці. Аспірантура тривала лише півроку, до червня 1941, тобто до початку радянсько-німецької війни. Університет зачинили, професор Курилович пішов викладати німецьку мову у одну із львівських шкіл, а Богдан Задорожний – грати у оперному театрі.

Восени 1945 року Богдан Задорожний почав працювати викладачем на кафедрі англійської мови, якою відав професор Михайло Рудницький. Через декілька місяців, у січні 1946 року, Богдана Михайловича поновлюють в аспірантурі і знову під керівництвом Куриловича. Прикро, що це навчання тривало знову лише півроку: у червні 1946 року його науковий керівник зі своїми колегами-науковцями польського походження виїжджає до Польщі, де всі вони стали працювати у різних університетах країни.

Після від’їзду Юрія Куриловича Богдан Задорожний самотужки працює над науковою роботою, завершуючи кандидатську дисертацію. Її він захистив у квітні 1951 року у Киїському університеті.

Над докторською дисертацією Богдан Михайлович почав працювати у 1960 році, після того, як вийшла у світ його книга «Порівняльна морфологія готської мови». А матеріалом слугували зібрані дані з п’яти давньогерманських мов: готської, старонімецької, старосаксонської, давньоанглійської та староісландської. У 1964 році у Москві, в Інституті мовознавства АН СРСР, відбувся успішний захист докторської дисертації. Високо оцінили новаторство цієї наукової праці Богдана Михайловича Задорожного лінгвісти всесоюзного та міжнародного рівня. Особливо дуже позитивною була рецензія на дисертацію академіка В. Жирмунського.

Важливо відмітити, що дисертація, всупереч всім тогочасним канонам радянської науки, була написана не російською, а українською мовою. Офіційний опонент, доктор наук, професор, а згодом – член-кореспондент АН СРСР Вікторія Миколаївна Ярцева у стислий термін не тільки прочитала велику за обсягом дисертаційну роботу, написану українською мовою, але й сама розшукала у Москві ще двох вчених-рецензентів, що знали українську мову. Свою прихильність і оцінку вченого і людини Вікторія Ярцева висловила в одному з листів до професора Задорожного: «Якби навіть Ви захищали дисертацію на Північному полюсі, я б, не вагаючись, приїхала до Вас на захист…».

Після захисту докторської дисертації та виходу друком монографій, публікацій численних статей посипалися пропозиції із Ленінграду, Москви, Києва, деяких європейських країн обійняти посаду керівника кафедри. Особливо настирливо і довго домагався «взаємності» Лейпцігський університет тодішньої НДР.

Так сталося, що все творче життя професора Богдана Михайловича Задорожного пов’язане головним чином із Львівським університетом, розвитком передусім германського мовознавства в Україні та визначало місце української лінгвістики у європейській і світовій науці.