«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Журнал Новое Время подготовил инфографику об изменениях роли русского языка в этих странах и его месте среди самых распространенных языков мира.
Согласно данным Financial Times, меньше всего людей, считающих русский основным языком общения, к 2016 году осталось в Грузии — лишь 1,1%. Еще в 1994 году доля преимущественно русскоязычных граждан Грузии составляла — 6,4%, а в 1989 году — 9%.
Немного больше преимущественно русскоязычных людей в Туркменистане и Литве — 5,4% и 7,2% соответственно. В 1994 году доля русскоязычных граждан в этих странах была почти одинаковой: 10,8% в Туркменистане и 10,4% в Литве. А в 1989 году расхождение доль русскоязычных граждан в Туркменистане и Литве было еще меньше — 12% и 12,1% соответственно.
В Молдове доля преимущественно русскоязычного населения в 2014 году составляла 14,1%. В этой стране количество русскоязычных также неуклонно падает. В 2004 году аналогичный показатель составлял 15,9%, а в 1989 — 23,3%.
Доля преимущественно русскоязычного населения Украины сейчас сравнима с Эстонией и Казахстаном — 24,4%, 23,4% и 20,7% соответственно. В 1994 году основным языком общения русский называли 32,4% населения Украины, 33,3% населения Эстонии и 33,7% населения Казахстана. А в 1989 году почти половина жителей Казахстана (47,4%) говорила преимущественно по русски. В Эстонии на тот момент этот показатель составлял 35,2%, а в Украине — 33,2%.
Основным языком общения в 2016 году русский называла почти треть населения Латвии (29,8%), в 1994 году преимущественно русскоговорящих в этой стране было 40,5%, а в 1989 — 42,5%.
В Беларуси же после распада СССР количество преимущественно русскоязычных людей лишь возрастало. В 1989 году их было чуть меньше, чем в Украине — 32,3%, в 1994 — уже 49,6, а в 2016 — 71%.
Русский занимает второе место среди языков общения мировой интернет-аудитории, хотя и не входит в Топ-5 языков, которые используют на веб-сайт.
Комментариев нет:
Отправить комментарий