«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Александрийская традиция зиждилась на платоновской философии, а антиохийская – на аристотелевской.
Великая Схизма ХІ века отделила Католический Запад от Платоновского влияния, ставшего основополагающим и для Греческого православия, и для молодой арабо-исламской философии.
Однако потом Аристотель попал на Запад из арабских рук, в высочайшей трёхрелигиозной цивилизации Аль-Андалуса.
И Запад сразу получил целостное и прекрасно разработанное естествознание. Довольно скоро возникла концепция «двух истин», потом скопированная коммунистической наукой.
Ещё через полтысячелетия Реформация избавила протестантские университеты от зависимости от «аристотелевской схоластики», что открыло дорогу экспериментальной науке как таковой… Началась она с Фрэнсиса Бэкона. С Республики учёных (потом — Лондонское королевское общество). И после Бэкона и Ньютона стало ясно, что философы страдают муйней…
А в греко-православных и исламских цивилизациях сама по себе экспериментальная наука возникнуть не могла.
Но вот произошёл мини-раскол Третьего и Нового Римов. В результате из Вселенского греческого православия вышла единственная имперская церковь.
Таким образом, осталась только модель национальной поместной церкви, не являющейся частью государственного аппарата пропаганды.
Что же касается Московской митрополии, то оставшись последним продолжателем византийской («северовизантийской») имперской традиции, она, после украинской автокефалии, наконец то, вновь, как и 16 веке, стала национальной.
Это, как если бы отменили Беловежское соглашение (за что Госдума уже голосовала 16 марта 1996 года), и РФ переименовалось бы в СССР.
Но это всё равно было бы преимущественно русское государство, а не интернациональный союз.
Что окончательно хоронит византизм как идею…
Комментариев нет:
Отправить комментарий