* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
Проблема оптимізації канонічної адміністративно-територіальної структури Української Греко-Католицької Церкви, яку єпископат вирішував під час роботи постійно діючого Синоду єпископів УГКЦ протягом 1991 – 1997 років1, сягає своїм корінням ще в попередній історичний період, коли обговорювалося питання про відновлення історичної Галицької митрополії у 1805 – 1807 рр. та створення Станиславівської єпархії у 1885 р. Однак, якщо в сучасний період цю проблему порівняно легко вирішують шляхом канонічного створення нових єпархій, то в той час її розв’язання було довготривалим. Особливо яскраво це виявилося на прикладі канонічного процесу утворення Станиславівської єпархії.
Окреслена проблема вже стала предметом наукового дослідження й відображена у ряді публікацій, зокрема, владики доктора Софрона Мудрого ЧСВВ, о. П.Мельничука, В.Полєка, В.Марчука, Р.Делятинського2.Однак досі невирішеними залишилися такі питання: 1) які зовнішні та внутрішні фактори виявили потребу “помноження ієрархії” в греко-католицькій церкві; 2) чому до 1850 р. вказували різні міста (Городенка, Снятин, Тернопіль) як на можливий центр нової єпархії та які фактори вплинули на вибір Станиславова; 3) чому канонічний процес утворення Станиславівської єпархії, започаткований у 1850 р., затягнувся аж на 35 років. Отже, метою даної статті є спроба додаткового аналізу передумов і канонічного процесу утворення Станиславівської єпархії.
Київська уніатська церква, очолювана митрополитом Ф.Володковичем (1762 – 1778 рр.), станом на 1772 р. охоплювала значну канонічну територію в складі 9 єпархій3. Вже після першого поділу Польщі 1772 р. ця канонічна територія була поділена між трьома державами, зокрема до складу Російської імперії відійшли єпархії Могилівська, Полоцька і Смоленська, до Австрійської імперії – Львівська, Перемишльська, Холмська і частина Луцької, а на решті території Польщі залишилися архиєпархія Київська та єпархії Володимиро-Волинська, Пінська та частини Луцької і Холмської. Одразу ж виникло практичне питання: “як бути галицьким і холмським єпископам у відношенні до свого церковного центру, що зостався поза кордоном?”4. Ситуація ускладнювалася приєднанням у 1786 р. до складу “Королівства Галичини і Володимирії” Буковинського краю, де переважала православна церква, що викликало побоювання щодо “схизматицьких впливів” на греко-католицьку церкву5. Після другого і третього поділів Польщі канонічна територія уніатської церкви зазнає непоправних втрат: у 1793 р. до Російської імперії відійшли Київська митрополича архиєпархія, Пінська та частина Луцької єпархій, а в 1795 р. – Луцька і частина Холмської єпархій, до складу Австрії цього ж року – більша частина Холмської єпархії6. Пізніша поступова ліквідація уніатської церкви на території Росії обумовила обмеження її канонічної території єпархіями в Австрійській імперії.
Незважаючи на внутрішні потреби розвитку греко-католицької церкви, ні пропозиції відновити історичну Галицьку митрополію, ані можливість об’єднання греко-католицьких єпархій в межах всієї Австрійської імперії (Львівської, Перемишльської, Холмської – у Королівстві Галичини і Володимирії, досі підпорядкованих Київському митрополитові; Мукачівської, Крижевацької та Фагарської – в Угорській Короні, підпорядкованих римо-католицькому примасу Угорщини) на Віденському синоді 1773 р. – виявилися безуспішними7. Лише політична лінія династії Габсбургів на обмеження зовнішньополітичних впливів сприяла канонічному відновленню Галицької митрополії у 1807 р., до складу якої, згідно із папською буллою, ввійшли три єпархії – Львівська, Перемишльська і Холмська. Водночас не було досягнуто згоди на приєднання Мукачівської єпархії до митрополії та створення нової єпархії в околицях Буковини з центром у Снятині чи Городенці8. Така організаційна структура церкви виявилася нестабільною за умов воєнних подій 1809 – 1815 рр., коли одна частина Галицької митрополії (ціла Холмська і частина Перемишльської єпархій) потрапила до складу Варшавського князівства, а інша (17 деканатів Львівської архієпархії в округах Тернопіль і Чортків під юрисдикцією консисторії в Тернополі) – під російську військову адміністрацію9. Отже, потреба оптимізувати організаційну структуру греко-католицької церкви диктувалася зовнішніми та внутрішніми чинниками.
Активна участь греко-католицької ієрархії та духовенства у подіях 1848 – 1849 рр., яка навіть викликала звинувачення у спробі запровадити теократію10, сприяла вирішенню насущних проблем розвитку церкви. Зокрема, на засіданні Головної Руської Ради у вересні 1849 р. було порушено питання про створення Станиславівської єпархії11 (щоправда, немає документального підтвердження факту прийняття відповідної постанови12), після чого Галицький митрополит М.Левицький та Перемишльський єпископ Г.Яхимович розпочали спільну акцію: у 1850 р. надіслали спільні листи-звернення до Міністерства внутрішніх справ, Галицького намісника та імператора13. В петиції до імператора вони підкреслювали, що „для резиденції нової єпархії жодне місто не підходить так, як Станіславів”14.
Справді, місто Станіславів тоді виявилося найбільш „репрезентативним” для „столиці” нової єпархії, оскільки, по-перше, крайова конституція Галичини 1850 – 1851 рр. передбачала спершу поділ лише на три округи – Краківську, Львівську та Станиславівську15, що значно підняло політико-адміністративний статус міста; по-друге, у 1840 – 1850 рр. значно зросла чисельність населення Станіславова (в межах 10-13 тис.), і лише Коломия була „нарівні” (теж 10-13 тис.), а Снятин і Городенка значно поступалися (6-9 тис.)16; по-третє, з 1849 р. тут організовується і поступово зростає греко-католицька громада, якій передано на парафіяльну церкву колишній єзуїтський костел17.
Власне, з 1850 р. можна говорити про початок канонічного процесу створення Станіславівської єпархії, який затягнувся на тривалий період. Не вдаючись у подробиці цього процесу, вже відображені в попередніх наших публікаціях18, вкажемо основні причини і мотиви „зацікавлених сторін” – греко-католицької церкви, Апостольської Столиці, австрійського уряду, Галицького намісництва і польської політичної еліти. В історіографії виділяється дві основні причини: 1) недостатня фінансова забезпеченість проекту створення нової єпархії; 2) інтриги польського римо-католицького єпископату і шляхти19.
На нашу думку, слід додати, що з початком “конституційної ери” 1860 р. відбувалася постійна еволюція внутрішньої політики австрійського уряду під впливом суспільно-політичних процесів у Галичині. У 1861 р. греко-католицька церква здобула нові важелі політичного впливу через отримання 3-х вірильних місць для єпископату і обрання 22-х священиків делегатами Галицького сейму20. Однак активізація “обрядового руху” серед духовенства у 1861 – 1863 рр.21, спричинена частими змінами обряду (наприклад, у Станиславівській та Коломийській округах питома частка греко-католицького населення за 1840 – 1857 рр. зменшилась відповідно від 84,2% до 79,3% та від 78,5% до 74,3%22), змушувала митрополитів Г.Яхимовича та С.Литвиновича ініціювати підписання Конкордії 1863 р. та скликання провінційного синоду23. Після укладення неофіційного компромісу між польською елітою і австрійським урядом 1867 р. “обрядовий рух” серед греко-католицького духовенства набуває політичного характеру через поширення москвофільства і масовий виїзд до Росії відомих священиків24. Це спричинило зменшення представництва греко-католицької церкви у Галицькому сеймі з 1868 р. та “демографічну кризу” (брак єпископів) в її управлінській структурі у 1869 – 1870 рр.25. Спроба місіонера о. В.І.Терлецького ініціювати збір і надіслання на І Ватиканський собор підписів за створення греко-католицького патріархату в Австро-Угорській імперії не знайшла підтримки серед духовенства26. Зростання у 1870-х рр. впливу москвофільського руху27, що, на нашу думку, підживлювалося внутрішніми суперечностями між одруженим парафіяльним духовенством та ієрархією (целебсами)28, приводило, як правило, до переходу окремих греко-католицьких священиків та єпископів під юрисдикцію православної церкви29. Отже, назрівання внутрішньої кризи в греко-католицькій церкві, обумовлене труднощами в управлінні та поширенням москвофільства й загрозою “православізації”, яка досягнула свого апогею у 1882 р.30, викликало потребу проведення реформи на провінційному синоді, для скликання якого, згідно із нормами канонічного права, необхідна наявність мінімум трьох єпископів31. Таким чином, завершення канонічного процесу утворення Станіславівської єпархії було конечною необхідністю для подальшого розвитку греко-католицької церкви. Спроби порушити це питання у 1872 та 1879 рр. зазнали невдачі32, очевидно, через інтриги польських політичних кіл (представлених в австрійському уряді, зокрема, міністром віросповідань і освіти Земялковським), які прагнули цілковито скомпрометувати греко-католицьку церкву перед династією Габсбургів вказівкою на кризові явища, особливо поширення москвофільства серед духовенства.
Можна припустити, що лише усвідомлення необхідності проведення реформ в греко-католицькій церкві, яка дійсно переживала кризу еклезіяльної та національної ідентичності, з боку Апостольської Столиці (це підтверджує, наприклад, дозвіл на проведення Добромильської реформи ЧСВВ 1882 р.), а також зв’язки династії Габсбургів з відомими представниками церкви відіграли ключову роль у вирішенні проблеми утворення Станиславівської єпархії. На думку о. П.Мельничука, такими ключовими фігурами були апостольський нунцій Серафим Ванутеллі, імператор Франц Йосиф І та престолонаслідник архикнязь Рудольф33. Навіть один анонімний греко-католицький священик зауважив, що австрійський уряд прагнув поставити на Станиславівський єпископський престол “personas gratas, – розумієся при вибитній лояльності взглядом держави і Церкви, бо сего йому потрібно”34. Слід зауважити, що о. д-р Юліан Пелеш був саме такою фігурою, яка могла задовольнити Апостольський Престол, династію Габсбургів та ієрархію і духовенство греко-католицької церкви на становищі Станіславівського єпископа. Врешті, 26 березня 1885 р. папа Лев ХІІІ видав буллу про створення Станиславівської єпархії, а 27 березня затвердив і канонізував Станиславівським єпископом архідиякона Львівської Капітули о. мітрата д-ра Юліяна Пелеша35.
1 Рішення і постанови Синодів Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 1989 – 1997 років. – Львів: Вид-ня „Благовісника”, 1998. – с.12, 19, 20, 24, 38, 67; Дністрянський М., Ковальчук А. Адміністративно-територіальна організація греко-католицької церкви: історична ретроспектива і сучасні проблеми // Історія релігій в Україні: Тези повідомлень VI Міжнародного круглого столу (Львів, 3-8 травня 1995 року). – Львів, 1996. – с.82-83.
2 Марчук В. Українська Греко-Католицька Церква. Історичний нарис. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – с.59; Мельничук П. Владика Григорій Хомишин. – Львів: Місіонар, 1997. – с.7-8, 13-15; Мудрий С. владика д-р. Нарис історії Церкви в Україні. – Івано-Франківськ: Вид-во ІФТКДІ, 1999. – с.433; Делятинський Р. Історія Станіславівської єпархії (1885-1900). – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001. – с.12-21; Делятинський Р. Станіславська єпархія в структурі УГКЦ у кінці ХІХ ст. // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. – Івано-Франківськ, 2002. – с.137-139.
3Malinowski M. Umrisse zu einer Geschichte des religiösen und hierarchischen Zustandes der Rurhener. – Wien, [б. р.]. – s.21-26; Pelesch J. Geschichte der Union der ruthenische Kirche mit Rom von den altesten Zeiten bis auf die Gegenwart. Band 2: Von der Wiederherrstellung der Union mit Rom bis auf die Gegenwart (1596-1879). – Wien, 1880. – s.546; Madey J. Kirche zwischen Ost und West: Beitrage zur Geschichte der Ukrainischen und Weissruthenischen Kirche. – München: Logos, 1969. – s.91; Мудрий С. Нарис… – с.310, 339; Ковальчук А. Територія діяльності уніатської (греко-католицької) церкви у XVIII ст. (період найбільшого поширення церкви в Україні) // Історія релігій в Україні: Матеріали VIII Міжнародного круглого столу (Львів, 11-13 травня 1998 року). – Львів, 1998. – с.118-120; Турій О. Соціальний статус і матеріальне становище греко-католицького духовенства Галичини в середині ХІХ століття // Ковчег: Наук. зб. із церк. історії / За ред. Б.Ґудзяка, І.Скочиляса та О.Турія. – Львів, 2000. – Ч.2. – с.115.
4 Великий А.Г. З літопису християнської України: Церковно-історичні радіолекції з Ватикану. Т.VII: XVIII – XIX ст. – Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1975. – с.171; Мудрий С. Нарис… – с.364-365; Сапеляк А. Київська Церква на слов’янському Сході: Канонічно-екуменічний аспект. – Буенос-Айрес – Львів: Місіонер, 1999. – с.93; Федорів Ю. о. д-р. Історія церкви в Україні. – Торонто, 1967. – с.253.
5 ЦДІА України у м. Львів. – Ф.146, оп.4, спр.2189, арк.1; Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2002. – с.235; 238-239, 258; Альманах Станиславівської Землі: Зб. матер. до історії Станиславова і Станиславівщини / Ред.-упоряд. Б.Кравців. – Нью-Йорк – Торонто – Мюнхен, 1975. – с.57; Петрів Р. Правове становище Східної Галичини у складі Австрійської імперії (70-і рр. XVIII– 70-і рр. XIX ст.) // Бойківщина: Наук. зб. Т.1. Ред. рада: о. др. М.Бендик, проф. В.Качкан, др. С.Керечун та ін. – Дрогобич, 2002. – с.128-129, 140-141, 143-144; Кугутяк М. Галичина. Сторінки історії: Нарис суспільно-політичного руху (ХІХ ст. – 1939 р.). – Івано-Франківськ, 1993. – с.8-9; Скорейко Г., Осачук С. Греко-католицька Церква й поліконфесійність Буковини у кінці XVIII – на початку XX століть // Ковчег: Наук. зб. з церк. історії. – Ч.4. – Львів, 2003. – с.136-138, 141.
6 відтворено за: Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі… – мапа 4; Madey J. Kirche zwischen Ost und West… – s.91; Сапеляк А. Київська Церква… – с.95; Васьків А.Ю. Історія Української греко-католицької церкви: Текст лекцій. -–Львів: ЛДУ, 1999. – с.13-14.
7 Великий А.Г. З літопису християнської України… Т.VII. – с.172-175; Суттнер Е. К. о. Значення Замойського (1720) та Віденського (1773) синодів для уніатів Речі Посполитої та Габсбурзької монархії // Ковчег: Наук. зб. із церк. історії / За ред. Б.Ґудзяка, І.Скочиляса та О.Турія. – Львів, 2000. – Ч.2. – с.112.
8 Фенич В. Конфесійна та національна ідентичність духовенства Мукачівської греко-католицької єпархії 1771-1949 рр. // Ковчег: Наук. зб. з церк. історії / За ред. Б.Ґудзяка, І.Скочиляса, О.Турія. – Ч.4. – Львів, 2003. – с.148; ЦДІА України у м. Львів. – Ф.129, оп.2, спр.1362, арк.51-52; ЦДІА України у м. Львів. – Ф.146, оп.4, спр.2122, арк.1-24; Великий А.Г. З літопису християнської України… Т.VII. – с.198; Заклинський О. о. Записки пароха Старих Богородчани – Торонто: Добра книжка, 1960. – с.122; Полєк В. Нарис історії Івано-Франківської єпархії // Шематизм Івано-Франківської єпархії УГКЦ ст. на 10 листопада 1995 р. Б. – Івано-Франківськ, 1995. – с.117.
9 Malinowski M. Umrisse zu einer Geschichte… – s.22, 26; Великий А.Г. З літопису християнської України… Т.VII. – с.198-200, 205, 212; Коструба Т. Як Москва нищила Українську Церкву. – Львів, 1995. – с.49-56.
10 Химка І. о. Греко-Католицька Церква і національне відродження у Галичині (1772-1918) // Ковчег. Ч.1. – Львів, 1993. – с.89.
11 Полєк В. Нарис історії Івано-Франківської єпархії… – с.119.
12 Головна Руська Рада (1848-1851): протоколи засідань і книга кореспонденції / За ред. О.Турія, упоряд У.Кришталович та І.Сварник. – Львів: Ін-т історії Церкви УКУ, 2002. – с.133.
13 ЦДІА України у м. Львів. – Ф.146, оп.4, спр.2334, арк.4, 5-5зв., 7-8; ЦДІА України у м. Львів. – Ф.146, оп.4, спр.2335, арк.28, 31-32, 36-57зв.; Pelesch J. Geschichte der Union… Band 2. – s.765-781; Великий А.Г. З літопису християнської України… Т.VIII: ХІХ ст. – Рим: Вид-во ОО. Василіян, 1976. – с.230-232.
14 ЦДІА України у м. Львів. – Ф.765, оп.1, спр.14, арк.7-8; Pelesch J. Geschichte der Union… Band 2. – s.778-780.
15 Петрів Р. Правове становище Східної Галичини… – с.147.
16 Копчак С.І. Населення українського Прикарпаття (історико-демографічний нарис). Докапіталістичний період. – Львів: Вища школа, 1974. – с.79; Городенщина: історично-мемуарний збірник / Зредагував М.Г.Марунчак. – Нью-Йорк – Торонто – Вінніпег, 1978. – с.50-52, 55-56; Коломия і Коломийщина: Збірник споминів і статей про недавне минуле. – Філадельфія, 1988. – с.19-22.
17 ЦДІА України у м. Львів. – Ф.146, оп.4, спр.2218, арк.1-31.
18 Делятинський Р. Історія Станіславівської єпархії… – с.12-21; Делятинський Р. Станіславська єпархія в структурі УГКЦ у кінці ХІХ ст. … – с.137-139.
19 Великий А.Г. З літопису християнської України…Т.VIII. – с.232; Мельничук П. Владика Григорій Хомишин. – с.14; Полєк В. Нарис історії Івано-Франківської єпархії… – с.119.
20 Sejm krajowy królestwa Galicyi i Lodomeryi tudzież wielkiego Xięstwa Krakowskiego. – [Lwów, 1862]. – s.3-6; Вахнянин Н. Причинки до істориї рускої справи в Галичинї в лїтах 1848-1870. – Львів: Накл. Л.Лопатинського, 1901. – с.90-91; Заклинський О. о. Записки… – с.126-127; Кугутяк М. Галичина… – с.53; Мудрий С. Нарис… – с.410-411; Турій О. “Попи і хлопи”: соціальна “доктрина” греко-католицького духовенства і національно-політична мобілізація українського селянства Галичини в середині ХІХ століття // Ковчег: Наук. зб. із церк. історії / За ред. о.Б.Ґудзяка, І.Скочиляса та О.Турія. – Львів, 2001. – Ч.3. – с.313-317.
21 Середа О. Aenigmaambulans: о. Володимир (Іпполит) Терлецький і “руська народна ідея” в Галичині // Україна модерна / За ред.: В.Верстюка та ін. – Львів, 2000. – Ч.4-5. – с.92; Стоколос Н. Латинізація проти уніатизації: Обрядова боротьба на українсько-польському прикордонні у XVIII – XIX ст. // Людина і світ. – 2004. – №3. – С.36-37; Турій О. Конфесійно-обрядовий чинник у національній само-ідентифікації українців Галичини в середині ХІХ ст. // Записки НТШ. Праці Історико-філософської секції. – Т.ССХХХІІІ. – Львів, 1997. – с.91.
22 Копчак С.І., Мойсеєнко В.І., Романюк М.Д. Етнічна структура та міграції населення українського Прикарпаття (статистико-демографічне дослідження). – Львів: Світ, 1996. – с.18; Паньків І. Етнодемографічні процеси у містах і містечках Прикарпаття у ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі Покуття) // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ століття. Зб. наук.-теорет. ст. – Івано-Франківськ, 2004. – с.41, 44.
23 Великий А.Г. З літопису християнської України… Т.VIII. – с.144-152; Мудрий С. Нарис… – с.415-416; Химка І. о. Греко-Католицька Церква і національне відродження у Галичині (1772-1918)… – с.85.
24 Кугутяк М. Галичина… – с.55-56; Мудрий С. Нарис… – с.416; Середа О. Aenigmaambulans: о. Володимир (Іпполит) Терлецький… – с.99-103; Стоколос Н. Трансформація греко-католицизму в Австро-Угорській імперії // Людина і світ. – 2002. – №4. – С.24.
25 Sejm krajowy królestwa Galicyi i Lodomeryi tudzież wielkiego Księstwa Krakowskiego w r.1868. – Lwów, 1868. – s.6-7; Мудрий С. Нарис… – с.417, 419; Заярнюк А. Петро Кроховський проти Михайла Малиновського (жінка та її роль у сімейному житті греко-католицького духовенства Галичини 70-х років ХІХ століття на тлі одного конфлікту) // Ковчег: Наук. зб. із церк. історії / За ред. Б.Ґудзяка, І.Скочиляса, О.Турія. – Львів, 2000. – Ч.2. – с.373.
26 Середа О. Aenigmaambulans: о. Володимир (Іпполит) Терлецький… – с.99.
27 Кугутяк М. Галичина… – с.58-60.
28 Заярнюк А. Петро Кроховський проти Михайла Малиновського… – с.376; Заярнюк А. Соціальні аспекти статі в дискурсі греко-католицького духовенства Галичини другої половини ХІХ століття // Україна модерна / За ред.: В.Верстюка та ін. – Львів, 2000. – Ч.4-5. – с.52-53; Фенич В. Конфесійна та національна ідентичність духовенства Мукачівської греко-католицької єпархії 1771-1949 рр. – с.140.
29 Мудрий С. Нарис… – с.420; Стемпєнь С. Між окциденталізацією та візантинізацією: проблема обрядової ідентичності Греко-Католицької Церкви в Речі Посполитій міжвоєнного періоду // Ковчег: Наук. зб. з церк. історії / За ред. Б.Ґудзяка, І.Скочиляса, О.Турія. – Львів, 2003. – Ч.4. – с.87; Стоколос Н. Трансформація греко-католицизму в Австро-Угорській імперії. – c.24.
30 Мудрий С. Нарис… – с.420-421; Химка І. о. “Апологія” Михайла Малиновського: до історії кризи у греко-католицькій церкві і характеристика поглядів “святоюрців” // Записки НТШ. – Т.ССХХV. – Львів, 1993. – с.365-392.
31 Джероза Ліберо. Церковне право / Переклад з нім. Н.Щиглевської. – Львів: Свічадо, 2001. – с.285.
32 ЦДІА України у м. Львів. – Ф.146, оп.7, спр.3983, арк.114-119; Заклинський О. о. Записки…– с.127, 131-138; RededesAbgeordnetenZaklinsligehalteninderBudgetdebattedes österreichischenAbgeordnetenhausesam 5. Mai 1879, bezüglich der Errichtung des griechischßkatolischen Bisthums sn Stanislawow. – s.1-7.
33 Мельничук П. Владика Григорій Хомишин. – с.10-11; ЦДІА України у м. Львів. – Ф.146, оп.4, спр.2336, арк.55, 112-120.
34 Збор одпоручников всего руского клиру одбувшійся на днях 22 і 23 січня 1884р. у Львові и єго результати! Освітлено руским попом. – Львів, 1884. – с.4-5.
35 Делятинський Р. Історія Станіславівської єпархії… – с.19.
Тези статті обговорено:
Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу (присвячується 70-річчю археологічного відкриття і 850-річчю освячення Галицького кафедрального собору), Івано-Франківськ, 30 червня 2006 року.
Стаття попередньо опублікована:
Делятинський Р. І. До питання про передусмови та процес канонічного заснування Станиславівської єпархії (1772-1885 рр.) // Християнська спадщина Галицько-Волинської держави: ціннісні орієнтири духовного поступу українського народу (присвячується 70-річчю археологічного відкриття і 850-літтю Галицького кафедрального собору) матеріали ювілейної наукової конференції / Редкол.: Б. Остафійчук, І. Коваль, І. Остащук та ін. — Івано-Франківськ — Галич, 2006. — С. 148-155.
Комментариев нет:
Отправить комментарий