«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Замість того аби зрозуміти ґлобальні тенденції ХХІ століття, зайнятися справжньою інтелектуальною працею, почати обговорювати сучасні ідеї - в суспільстві постійно обсмоктуються застарілі проблеми та перетравлюються думки, навіяні засобами масової інформації.
Натомість перед нами стоять загрози та виклики ґлобалізованого світу: лібералізм в усіх його формах панування логіки прибутку; перехід до нових форм спонтанного та спорадичного буття; знищення суверенної ідентичності, культур, етносів, націй, релігій, держав; руйнування родин; поява пост-людини, яка може довільно обирати свою зовнішність, стать, індивідуальну раціональність на любий проміжок часу та ін.
У відповідь від "політичних еліт" українці ж чують лише рекламні слогани та результати соціологічних опитувань.
І це не дивує. Бо на політично-інтелектуальному ландшафті України політична партія чи політична фігура вже давно дорівнюється до товару, який має свою "ринкову вартість" та логістику його масового розповсюдження.
Відповідно політичні процеси є довільними, героєм цього сюжету може бути будь-хто, а сценарії не є пов'язанами з жодними реаліями. Все що завгодно - лише крім сенсу.
Політичний суб'єкт давно вже не такий, яким він декому уявляється - його внутрішній зміст настільки другорядний, що практично немає вже жодного значення.
На це потрібно реагувати.
І в першу чергу потрібно деколонізувати мислення суспільства з його хибними уявленнями та навіяними галюцінаціями.
Адже Політичне є продуктом людського духу, і тому як будь-яка система цінностей воно має філософську основу та відображає певну інтерпретацію сенсу та нашого шляху в людській історії та власного в ній місця.
Це можна зробити вже - розпочавши Великий Дискурс з історії, філософії, політології, соціології, геополітики, мистецтва, літератури та ін.
Головне аби порядок денний був розрахований на завдання завтрашнього дня - якою ми хочемо бачити свою країну і світ навколо себе.
А думки, як відомо, мають властивість матеріалізуватися...
Комментариев нет:
Отправить комментарий