«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
“Наиболее общая тенденция развития идей русского космизма состояла в отказе от элементов антропоцентризма, что проявилось в творчестве В.И. Вернадского и Н.Г. Холодного 1940-х гг., а, несколько позднее, и в «коперниканской» религиозной картине мира Д.Л. Андреева. (Об отсутствии коперниканской религиозной картины мира сожалел Н.Ф. Фёдоров, критикуя Данте Алигъери). Возможно, отказ от антропоцентризма составляет самый существенный смысл космизма вообще. Отказ от телеологической замкнутости мысли людей в рамках человечества – от этого парадоксального неосознанного императива познания, – есть преодоление видовой неадекватности окружающему миру или видовой гордыни. Вместе с тем, это и идейное освобождение (русским космизмом) человечества из плена земной ограниченности, в котором люди иногда ведут себя не лучше, чем пауки в банке. Прорывается вековой плен человеческого сознания. Недостаточность внутричеловеческой этики, экономики, эстетики предполагается решить их прорывом в природную сферу Земли, связанную со всей Вселенной. Космизм подразумевает совершенно иной масштаб осознания человеческих проблем, нежели на замкнутом социальном (будь то политическом или экономическом) уровне, когда число средств действительного решения проблем (если подходить к делу без лукавства) всегда недостаточно. В этом – отличие космической мысли от социальной (политической, экономической, религиозной) и только на уровне космической мысли мысль социальная получает оправдание и реальную перспективу.”[2]
“В России русский космизм развивается по следующим направлениям: религиозно-философском, естественнонаучном и литературно-художественном. Главные приоритеты всех направлений русского космизма обусловлены синтезом науки и культуры, национальной спецификой и духовными традициями.”. [3]
Русский космизм – особый духовно-теоретический феномен, возникший в России в конце ХIХ – начале ХХ вв. Будучи целостным социокультурным явлением, космизм ориентирован на синтетическое видение реальности, восприятие человека в качестве органичной части космического единства, способного реализовать свою активную природу в деле творческого изменения мироздания. [4].
Выделяют несколько направлений в русском космизме [5]:
1. Естественнонаучный космизм (К.Э. Циолковский, А.Л. Чижевский, В.И. Вернадский, А.А. Богданов и др.).
2. Религиозно-философский космизм (А.Н. Булгаков, В.С. Соловьев, П.А. Флоренский, Н.А. Бердяев, Н.Ф. Федоров и др.).
3. Художественно-поэтический космизм (В.Ф. Одоевский, А.В. Сухово-Кобылин, Н.А. Морозов и др.).
4. Эзотерический космизм (Н.К. и Е.И. Рерихи и др.).
5. Ноосферный космизм (А.Н. Дмитриев, А.Г. Шипов, А.Е. Акимов, Н.Н. Моисеев, А.П. Казначеев, А.Д. Урсул, А.Д. Московченко и др.).
***
1. Н. В. Исакова. Феномен глобальности в философии русского космизма.
2. М.А. Абрамов. Русский космизм: идея динства культуры и многоплановая реальность.
3. И. С. Овечкина. Космизм и русское искусство первой трети XX века. 1999 г.
4. Моисеев Н.Н. Универсум, информация, общество. – М., 2001. С. – 16.
5. Г.П. Ковалева. ИСТОРИЯ РУССКОЙ ФИЛОСОФИИ. Учебное пособие. Для студентов вузов. Кемерово 2006
Комментариев нет:
Отправить комментарий