«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Традиционалисты аппелируют к мифу, традиции, рефлексируют по этому поводу. Такой абстрагированный от реальности миф и традиция кажутся асоциальными, что и кажется некоей трансцендентной вечностью.Однако, на деле миф и традиция — это буйство социального, это социология и социальная философия древних. На самом деле я говорю о левой идее, лишившейся социальности бога, не более того, нынешняя левая идея — это современный
буддизм.
Аппелируя к традиции, мы неизбежно должны говорить о традиционном обществе и его эволюции, что делал, например, Р. Генон. В чём же смысл этой философии традиционализма современного? Буржуазная философия, философия господ в наше время невозможна, и таким образом, абстрагируясь от социального, традиционалисты могут игнорировать неадекватность социальных институтов самой традиции как она есть. Оккультные бредни и фэнтези мифологии позволяют господам оставаться господами, более того исключить саму возможность какой ли бо критики существующего положения дел.
Клир, всякого рода фундаменталисты, консерваторы, традиционалисты делают вид, что социальных проблем нет, они так возвышенны. Выработался уже какой то отвлечённый дискурс, отдающий дело веры на откуп небесам, якобы вера имеет дело только с трансцендентным. По сути, они превратили религию в сказку древних, трансцендентную высь в какой-нибудь золотой век, первые века ислама как у салафитов (ваххабитов) например. Но в этом они неверны.
Религия (традиция) сама по себе есть воспроизводство благочестивого общества, но я говорю о религии как социальном институте, а не тех целях, которые ставят перед собой верующие.
Миф и есть социальность, в том числе в современном обществе. Речь идёт о таком бытие, которое действительно бы превращало сказку в быль.
Тут один левый аналитик говорил о том что события в Жанаозене стали критерием по которому мужно вычислить псевдолевых вроде евразийцев. Вам глубоко пофиг, вы прётесь от современных фараонов, вас устраивает положение современых феллахов.
Для меня традиции — это, например, анархия у евреев до избрания царём Саула, коммунизм первоапостольской церкви и т.п. Я на собственной шкуре убедился, что исповедать в буржуазном обществе очень тяжёло, что в нынешнем обществе религия что-то предала забвению.
Комментариев нет:
Отправить комментарий